Війна і мир (том 2) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

– Хто ти? Що ти? Ти мрієш про себе, що ти мудрець, тому що ти міг вимовити ці блюзнірські слова, – сказав він з похмурою і презирливою посмішкою, – а ти дурніше і безумніше малої дитини, яка би, граючи частинами майстерно зробленого годинника, наважилася б говорити, що, тому що вона не розуміє призначення цього годинника, вона і не вірить в майстра, який його зробив. Пізнати Його важко ... Ми століттями, від праотця Адама і до наших днів, працюємо для цього пізнання і на нескінченність далекі від досягнення нашої мети; але в нерозумінні Його ми бачимо тільки нашу слабкість і Його велич ... – П'єр, із завмиранням серця, блискучими очима дивлячись в обличчя масона, слухав його, не перебивав, не питав його, а всією душею вірив тому, що говорила йому ця чужа людина. Чи вірив він тим розумним доводам, які були в промові масона, чи вірив, як вірять діти інтонаціям, переконаності і сердечності, які були в промові масона, тремтінню голосу, яке іноді майже переривало масона, або цим блискучим, старечим очам, постарілим на тому ж переконанні, або тому спокою, твердості і знання свого призначення, які світилися з усієї істоти масона, і які особливо сильно вражали його в порівнянні з своєю спустошеністю і безнадією; – але він всією душею бажав вірити, і вірив, і відчував радісне відчуття заспокоєння, поновлення і повернення до життя.

–Він не осягається розумом, а осягається життям, –сказав масон.

– Я не розумію, – сказав П'єр, зі страхом відчуваючи сумнів, який піднімається в ньому. Він боявся неясності і слабкості доводів свого співрозмовника, він боявся не вірити йому. – Я не розумію, – сказав він, — яким чином розум людський не може осягнути того знання, про яке ви говорите.

Масон посміхнувся своєю лагідною, батьківською усмішкою.

– Вища мудрість і істина є як би чистісінька волога, яку ми хочемо сприйняти в себе, — сказав він. – Чи можу я в нечистий посудині сприйняти цю чисту вологу і судити про чистоту її? Тільки внутрішнім очищенням самого себе я можу до відомої чистоти довести сприйняту вологу.

– Так, так, це так! –радісно сказав П'єр.

– Вища мудрість заснована не на одному розумі, не на тих світських науках фізики, історії, хімії тощо, на які розпадається знання розумове. Вища мудрість одна. Вища мудрість має одну науку – науку всього, науку, яка пояснює всю світобудову і займане в ній місце людини. Для того щоб вмістити в себе цю науку, необхідно очистити і оновити свою внутрішню людину, і тому перш, ніж знати, потрібно вірити і вдосконалюватися. І для досягнення цих цілей в душі нашій вкладений світ Божий, званий совістю.

– Так, так, – підтверджував П'єр.

– Глянь духовними очима на свою внутрішню людину і запитай у самого себе, чи задоволений ти собою. Чого ти досяг, керуючись одним розумом? Що ти таке? Ви молоді, ви багаті, ви розумні, освічені, пане мій. Що ви зробили з усіх цих благ, даних вам? Чи задоволені ви собою і своїм життям?

– Ні, я ненавиджу своє життя, – зморщився промовив П'єр.

– Ти ненавидиш, так зміни його, очисти себе, і в міру очищення ти будеш пізнавати мудрість. Подивіться на своє життя, пане мій. Як ви проводили його? У буйних оргіях і розпусті, все отримуючи від суспільства і нічого не віддаючи йому. Ви отримали багатство. Як ви вжили його? Що ви зробили для ближнього свого? Чи подумали ви про десятки тисяч ваших рабів, допомогли ви їм фізично і морально? Ні. Ви користувалися їхніми трудами, щоб вести розпусне життя. Ось що ви зробили. Обрали ви місце служіння, де б ви приносили користь своєму ближньому? Ні. Ви в неробстві проводили своє життя. Потім ви одружилися, пане мій, взяли на себе відповідальність в керівництві молодої жінки, і що ж ви зробили? Ви не допомогли їй, пане мій, знайти шлях істини, а вкинули її в безодню брехні і нещастя. Людина образила вас, і ви вбили її, і ви говорите, що ви не знаєте Бога, і що ви ненавидите своє життя. Тут немає нічого модерного, пане мій! – Після цих слів, масон, як би втомившись від тривалої розмови, знову сперся на спинку дивана і закрив очі. П'єр дивився на це суворе, нерухоме, старече, майже мертве обличчя, і беззвучно ворушив губами. Він хотів сказати: так, мерзенне, неробоче, розпусне життя, – і не смів переривати мовчання.

Масон хрипко, по-старечому кашлянув і покликав слугу.

– Що коні? – запитав він, не дивлячись на П'єра.

– Привели здавальних, – відповів слуга. – Відпочивати не будете?

– Ні, вели закладати.

"Невже ж він поїде і залишить мене одного, не доказавши всього і не обіцяючи мені допомоги?", думав П'єр, встаючи і опустивши голову, зрідка поглядаючи на масона, і починаючи ходити по кімнаті. "Так, я не думав цього, але я вів ганебне, розпусне життя, але я не любив його, і не хотів цього, думав П'єр, – а цей чоловік знає істину, і якщо б він захотів, він міг би відкрити мені її" . П'єр хотів і не смів сказати цього масону. Проїжджаючий, звичними, старечими руками уклавши свої речі, застібав свій кожушок. Закінчивши ці справи, він звернувся до Безухова і байдуже, чемним тоном, сказав йому:

– Ви куди тепер зводите їхати, пане мій?

– Я? ... Я в Петербург, – відповідав П'єр дитячим, нерішучим голосом. – Я дякую вам. Я в усьому згоден з вами. Але ви не думайте, щоб я був так дурний. Я всією душею бажав бути тим, чим ви хотіли б, щоб я був; але я ні в кого ніколи не знаходив допомоги ... Втім, я сам насамперед винен у всьому. Допоможіть мені, навчіть мене і, може бути, я буду ... – П'єр не міг говорити далі; він засопів носом і відвернувся.

Масон довго мовчав, мабуть щось обмірковуючи.

– Допомога дається тільки від Бога, – сказав він, – але ту міру допомоги, яку у владі подати наш орден, він подасть вам, пане мій. Ви їдете в Петербург, передайте це графу Вілларському (він дістав гаманець і на складеному вчетверо великому аркуші паперу написав кілька слів). Одну пораду дозвольте подати вам. Приїхавши до столиці, присвятіть перший час самоті, обговоренню самого себе, і не вступайте на колишні шляхи життя. Затим бажаю вам щасливої дороги, пане мій, – сказав він, зауваживши, що слуга його увійшов до кімнати, – і успіху ...

Проїжджаючий був Осип Олексійович Баздєєв, як дізнався П'єр по книзі доглядача. Баздєєв був одним з найвідоміших масонів і мартиністів ще Новиковського часу. Довго після його від'їзду П'єр, не лягаючи спати і не питаючи коней, ходив по станційної кімнаті, обмірковуючи своє хибне минуле і з захопленням поновлення уявляючи собі своє блаженне, бездоганне і доброчесне майбутнє, яке ввижалося йому таким легким. Він був, як йому здавалося, порочним тільки тому, що він якось випадково забув, як добре бути доброчесним. В душі його не залишалося ні сліду колишніх сумнівів. Він твердо вірив у можливість братства людей, з'єднаних з метою підтримувати один одного на шляху чесноти, і таким уявлялося йому масонство.

Глава 3

Приїхавши в Петербург, П'єр нікого не сповістив про свій приїзд, нікуди не виїжджав, і став цілими днями проводити за читанням Фоми Кемпійського, книги, яка невідомо ким була доставлена йому. Одне і все одне розумів П'єр, читаючи цю книгу; він розумів незвідану ще їм насолоду вірити в можливість досягнення досконалості і в можливість братської і діяльної любові між людьми, відкриту йому Осипом Олексійовичем. Через тиждень після його приїзду молодий польський граф Вілларський, якого П'єр поверхнево знав по петербурзькому світу, увійшов ввечері в його кімнату з тим офіційним і урочистим видом, з яким входив до нього секундант Долохова, зачинив за собою двері і переконавшись, що в кімнаті нікого крім П'єра не було, звернувся до нього:

– Я приїхав до вас з дорученням і пропозицією, граф, — сказав він йому, не сідаючи. – Особа, дуже високо поставлена в нашому братстві, клопотала про те, щоб ви були прийняті в братство раніше терміну, і запропонувала мені бути вашим поручителем. Я за священний обов'язок почитаю виконання волі цієї особи. Чи бажаєте ви вступити за моїм поручительством в братство вільних каменярів?

Холодний і строгий тон людини, яку П'єр бачив майже завжди на балах з люб'язною посмішкою, в товаристві найблискучіших жінок, вразив П'єра.

– Так, я бажаю, – сказав П'єр.

Вілларський нахилив голову. – Ще одне питання, граф, – сказав він, – на яке я вас не як майбутнього масона, але як чесну людину (galant homme) прошу з усією щирістю відповідати мені: відцуралися ви від своїх колишніх переконань, чи вірите ви в Бога?

П'єр задумався. – Так ... так, я вірю в Бога, – сказав він.

– В такому разі ... – почав Вілларський, але П'єр перебив його. – Так, я вірю в Бога, – сказав він ще раз.

– В такому разі ми можемо їхати, – сказав Вілларський. – Карета моя до ваших послуг.

Всю дорогу Вілларський мовчав. На питання П'єра, що йому потрібно робити і як відповідати, Вілларський сказав тільки, що брати, більш його гідні, випробують його, і що П'єру більше нічого не потрібно, як говорити правду.

В'їхавши у ворота великого будинку, де було приміщення ложі, і пройшовши темними сходами, вони увійшли в освітлений, невеликий передпокій, де без допомоги прислуги, зняли шуби. З передньої вони пройшли в іншу кімнату. Якийсь чоловік у дивному вбранні показався у дверях. Вілларський, вийшовши до нього назустріч, щось тихо сказав йому по-французьки і підійшов до невеликої шафі, в якій П'єр помітив небачені їм шати. Взявши з шафи хустинку, Вілларський наклав її на очі П'єру і зав'язав вузлом ззаду, боляче захопивши в вузол його волосся. Потім він пригнув його до себе, поцілував і, взявши за руку, повів кудись. П'єру було боляче від притягнутого вузлом волосся, він кривився від болю і від сорому чогось посміхався. Величезна фігура його з опущеними руками, з зморщеною і усміхненою фізіономією, невірними боязкими кроками посувалася за Вілларським.

Провівши його кроків десять, Вілларський зупинився.

– Що б не трапилося з вами, – сказав він, – ви повинні з мужністю переносити все, якщо ви твердо зважилися вступити в наше братство. (П'єр ствердно відповідав нахилом голови.) Коли ви почуєте стукіт у двері, ви розв'яжете собі очі, – додав Вілларський; – бажаю вам мужності і успіху. І, потиснувши руку П'єру, Вілларскій вийшов.

Залишившись один, П'єр продовжував все так само посміхатися.