Родичі - Моріц Жігмонд

Нещодавні хвилювання давалися взнаки. Чоловік і жінка не відчували гармонії, яка колись була між ними. Раніше, приходячи додому з гостини, вони завжди ділилися враженнями, довго гомоніли про те, що подавалося там на стіл, хто був запрошений... Власне, всі люди з їхнього кола обговорювали ці вечірки в такий спосіб. Жінки — з погляду домашніх господарок, а чоловіки — з точки зору успіхів чи невдач у фінансових справах. Однак така розмова зараз була неможлива. Сьогодні Коп'яші побачили й почули таке, чого ще ніколи не чули й не бачили. Якийсь спектакль, засліплюючий фейєрверк, розкішна учта в ніч святого Стефана! Що тут можна обговорювати, з чим можна це порівняти?

■— Родичі,— буркнув Пішта, швидко роздягся й ліг у ліжко. Він нишком дивився на дружину, яка мовчки щось робила. Потім роздяглася, повісила дороге вбрання на вішалку і почепила на верхній гачок віконної рами, щоб сукня до ранку відвиснула. Коли Ліна піднесла руку, її постать стала надзвичайно стрункою і гнучкою. В Пішті збудилося бажання.

4*

99

— Не підглядай,— сказала знітившись Ліна, і він для годиться заплющив очі, однак за мить знову розплющив їх. Дивився, як старанно складає дружина комбінацію — наче власник крамниці свій товар. Потім вона сіла перед дзеркалом. Довго розчісувала волосся, робила масаж обличчя. Пішта то куняв, то прокидався. Розмовляти з Ліною не хотілося, але він відчував до неї теплоту й ніжність...

Що зробити, аби відмежуватись від чужих впливів і жити вдвох, тільки вдвох? Він боявся, що їхнє сімейне щастя, їхня близькість порушаться. Він не проміняє свою Ліну на всіх тих світських дам разом узятих... Яка гарна була вона сьогодні — така знайома, звична, і водночас нова й приваблива. Після вечері Пішті кілька разів кортіло обійняти Ліну, віддячити їй коханням за те, що вона існує, що вона така щира, правдива і проста. Зараз, якщо глянути' ззаду, вона схожа на молоду дівчину. Дивно! Шістнадцять років подружнього життя й сліду не залишили на Ліниній фігурі. А вона ж народила двох дітей, повсякчас поралась по господарству, ходила на базар, варила, прала... Яка вона струнка й свіжа, особливо зараз, при електричному світлі!

Коли він знов прокинувся, дружина вже лежала в ліжку. Пішта простяг руку, і вона дозволила погладити себе.

— А" чи знаєш, що сказав дядечко Кардич? — тихо спитав Пішта, цілуючи плечі Ліни короткими поцілунками.— Що за містом продається вілла, дуже дешево, і що її легко можна було б придбати.

Він відчув, як Лінине тіло напружилось. Вона ніби заклякла — повідомлення Пішти її злякало. Що б могло це означати? В голову знову закралася підозра,, що ці люди хочуть їх погубити.

— Чия то вілла? — спитала Ліна тихо. Потім згорнулася калачиком, як робила в дитинстві, склала руки перед обличчям і підтягла коліна до підборіддя.

— Не знаю,— відповів Пішта. Витягнувся в ліжку й додав уже більш розважливо: — Правду кажучи, я побоююсь... щоб цей старий шахрай не прибрав мене до своїх рук... Треба бути дуже обережним...

— Аби тільки біда не трапилась,— тихо сказала Ліна.

— Що робити? — вголос міркував Пішта.— Прийняти пропозицію Кардича важко, але й відмовитись не легко. Банк купить віллу, тут нічого поганого немає. Та й за всім іншим діло не стане — обладнання, меблі... Однак я ще не розібрався, що діється в управі. Мене дивує одне: Макроці не залишив після себе ніяких слідів, а я ж був підготовлений до того, що потраплю в справжній мурашник; вони все це роблять або надзвичайно спритно, або всього цього просто не існує. Можливе й інше: Макроці сконцентрував сили на великих справах, а ті не так швидко спливають на поверхню... Зараз Кредитний банк носиться зі м-ною,— недарма дядечко Кардич зарахував мене в племінники. Отже, я йому потрібний. Навіщо? Це тільки він знає! Яку ж позицію мені зайняти? Позицію охоронця порядку? Тоді я викличу до себе антипатію, можливо, й усього товариства... Всі вони — я сьогодні в цьому переконався — грають в одну дудку. І всі породичалися між собою... Віце-губернатор— одному шуряк, другому шуряк, а всі разом — якась таємна мафія. Для мене це поки що загадка, яку дуже хотілося б розгадати. А якщо закрити на все очі? Ні, цим я принижу себе...

Ліна не відповідала. Сховавшись від майбутнього під ковдрою, вона лежала так тихо, що, здавалося, спала. Задоволена фізично й морально, вона не хотіла більше думати про погане й немовби колихалась на хвилях сну.

— Дуже влучно сказав головний інженер,— промовив Пішта.— Він сказав: "В одному провінційному місті посаду головного інженера замінили посадою технічного радника, запросивши для цього з Будапешта, із міністерства внутрішніх справ, якогось спеціаліста. У відповідь на запрошення цей пан і питає: "Водопровід у вас є?" — "Є".— "А як шляхи? Вони забруковані?" — "Так, забруковані".— "Ну, а газовий завод уже перебудований на'електростанцію?" — "З ним теж усе в порядку".— "Тоді,— каже він,— навіщо мені їхати в це місто?" І Пішта засміявся.

— Дуже добре,— повів він далі.— Пани із міністерства внутрішніх справ уявляють собі місто саме з цієї точки зору. А в нашому Жаратноку є на чому погріти руки... В нас нічого немає. Треба будувати водопровід, брукувати вулиці. Єдина справа, яка вирішена,— це електрифікація. Бідолаха Белатіні зламав собі на цьому зуби... Дуже не пощастило... місту.

І Пішта знову засміявся.

Ліна пробудилася від дрімоти й тихо спитала:

— Слухай, чи не вілла Белатіні продається? —

— Може й так.

— Вдові важко її утримувати. Та й прибутку з тієї вілли ніякого. Навіщо вона їй потрібна?

— Авжеж... Чоловік бореться і б'ється, ні за яких обставин не відступає назад. Але варто йому померти — і все відразу лопається, мовби мильна булька... Як по-твоєму, коли б дядечко Кардич, не дай бог, упокоївся, давала б його дружина ці розкішні прийоми по четвергах? Навіщо це їй? Вони ж потрібні тільки для комерції. Уявляю собі, як остогидли бенкети цій худорлявій дамі, дарма що вона не має з ними майже ніякого клопоту — адже все робить прислуга. Але скільки енергії вкладає у все це Кардич? Він завжди напоготові. Ніколи не забуду, як, зустрівши мене на вулиці, він одразу налагодив зі мною родинні зв'язки... Завжди бродить, мов той мисливець із зарядженою рушницею, і не проґавить навіть найменшої дичини...

Пішта говорив іще довго, але Ліна не відповідала — вона поринула в сон.

" Помітивши це, Пішта замовк і прислухався до Ліни-ного дихання. Потім повернувся спиною до дружини й невдовзі теж міцно заснув.

XI

Наступного ранку вони прокинулися похмурі та мляві. Пішті не приснився віщий сон, який підказав би йому, як треба діяти, однак він відчував, що поїзд його поставлений на якісь нові рейки і вже котиться по них. Паровоз веде, незнайомий машиніст, а він, Пішта, їде як пасажир, із паспортом засланця, депортований в невідомий йому світ.

На службі все було добре. Крім того, Пішту чекала приємна несподіванка — гонорар за першу угоду1. Він одержав п'ятдесят пенге. Ніяк не міг у це повірити.

Заховавши гроші в гаманець, у потаємний внутрішній відділ, Пішта подався до бургомістра.

Бургомістр розмовляв з ним як із рідним сином. Цей низенький елегантний дідок був справжнім чарівником: він умів розумно і спритно розплутати будь-яку найскладнішу справу, дати їй належне витлумачення. .До бургомістра вже дійшли чутки, що вчорашній вечір удався. Сам він не був у Кардича, пославшися на те, що в нього вечеряють представники міністерства. Він примусив Пішту розповісти всі подробиці — кого було запрошено, які велися розмови, і Пішта із його слів поступово довідався багато такого, про що досі й уявлення не мав. Нарешті зайшла мова про віллу. Пішта спитав, що означає пропозиція дядечка Кардича.

— Кардич — чудовий чоловік,— відповів бургомістр.—1 Він створив Кредитний банк, і тепер це найкращий банк на Альфельді. Якщо він вважає: справа варта уваги,— слід не вагаючись приймати його пораду...

1 Чиновники правового відділу укладали угоди на всілякі підряди і діставали за це особливу винагороду.

Пішті кортіло спитати про Макроці. Хотілося також, щоб бургомістр признався, що дядечко Кардич робить подібні послуги і йому самому. А найдужче бажав Пішта почути з уст бургомістра підтвердження, що махінації з земельними ділянками — теж ідея Кардича. Отоді можна було б зрозуміти, чи міцно тримає бургомістра у своїх лабетах Кредитний банк. Пішта відчував, що всі заплутались у цю сіть... Натякнути ж на це Пішта, звичайно, не зважився б — адже взаємини між ним і бургомістром ще не досить близькі. Про такі речі або кажуть прямо, або мовчать.

Однак все-таки він вирішив запитати, чи не про віллу Белатіні йдеться.

— Мабуть, ні,— відповів бургомістр.— Зараз у районі вілл кілька будинків під загрозою розпродажу, але з віллою Белатіні справа зовсім інша... Важливо те, що твій шуряк Кардич ставиться до тебе напрочуд доброзичливо. Я кілька разів мав із ним розмову про тебе, і він завжди казав, що дуже полюбив тебе і що містові буде велика користь від твого обрання. Тут ти можеш бути спокійним.

— Дуже дякую тобі, дядечку Бела, дул^е дякую. Я в усьому слухатимусь твоєї поради.

Бургомістр уже міг не нагадувати про те, що він — не "вельможність", а просто дядечко Бела. Взаємини між ними встановилися такі теплі й довірливі, що Пішта цілком покладався на бургомістра — немовби той і справді був його рідний дядечко.

Пішта почував себе так, наче його вже визнали, прийняли до того особливого союзу, який дасть йому і владу, і становище в суспільстві. Йому здавалося, що Жа-ратнок з усіма своїми інтересами й справами знаходиться в його руках, а сам він — невід'ємна частка цього великого міста,

Пішта простував широким коридором управи, ніби саме втілення влади. Причиною цього була не його нова посада, бо як обер-прокурор вій іще нічого особливого не зробив, не показав себе, ні на що не вплинув. Відчуття сили того суспільного прошарку, до якого він тепер належав,— ось що розпростало йому спину, високо піднесло голову. Усвідомлення того, що він приятелює з високими панами, володарями долі,— зроджувало в ньому почуття власної гідності.

І особливо тепер, коли він має потаємний капітал — п'ятдесят пенге — гонорар, одержаний на новій посаді...