П'єр і Жан - Мопассан Гі де

Переклад Н. О. Кравченко

І

— А бодай тобі!..— вигукнув раптом старий Ролан, що вже чверть години сидів нерухомо, втупивши очі у воду, і тільки час від часу легким рухом витягав з морської глибини свою вудку.

Пані Ролан, що дрімала на кормі човна поруч з панею Роземійї, запрошеною цього разу на рибну ловлю, прокинулась і повернула до чоловіка голову:

— Що там?.. Що там?.. Жероме!.. Старий відказав сердито:

— Не клює зовсім. З самого полудня я нічого не зловив. Рибалити слід тільки з чоловіками; з жінками завжди виїжджаєш запізно.

Двоє його сийів — П'єр і Жан, які сиділи один біля лівого, другий — біля правого борту і тримали намотані на вказівні пальці вудки,— зареготали разом, і Жан промовив:

— Ти нечемний до нашої гості, тату. Добродій Ролан зніяковів і почав виправдуватися:

— Даруйте, пані Роземійї, така вже в мене вдача. Запрошую жінок, бо мені до вподоби їхнє товариство, а почую під собою воду,— тільки й думки в мене, що про рибу.

Пані Ролан тимчасом остаточно прокинулась і мрійно дивилася на широкий обрій, на море та скелі. Вона пробурмотіла:

— Але ж ви наловили чимало.

Проте чоловік її заперечливо похитав головою, в той же час любовно скидаючи оком на кошик, де наловлена трьома чоловіками риба ще злегка тріпотіла, тихо шарудячи липкою лускою та розчепіреними плавцями і безпорадно, мляво хапаючи ротом смертельне для неї повітря.

Старий Ролан поставив кошика між колінами, нахилив його так, що риба срібним потоком покотилась до самого краю, щоб побачити ту, яка була на дні; вона ще дужче заворушилась у передсмертній агонії, і різкий запах від неї, здоровий морський сморід, піднявся з середини переповненого кошика.

Старий рибалка міцно втягнув у себе цей запах, наче нюхаючи троянду, і вигукнув:

— Господи, які ж вони свіженькі! Потім спитав:

— Скільки вловив ти, докторе?

його старший син і П'єр, тридцятилітній чоловік, безвусий і безбородий, з чорними, підстриженими, як у чиновника, баками, відповів: '

— Та дрібницю! Три чи чотири. Батько звернувся до молодшого:

— А ти, Жане?

Жан, високий, русявий юнак, з густою бородою, значно молодший за свого брата, посміхнувся й пробурмотів:

— Приблизно стільки ж, скільки й П'єр,— чотири чи п'ять.

Вони щоразу повторювали цю брехню, яка дуже тішила старого Ролана.

А той намотав свою вудку на кочет весла і, склавши руки, заявив:

— Більше ніколи не буду рибалити після полудня. До десятої години — і годі. "Вона більше не клює, падлюка, вона гріється на сонечку.

Старий оглянув навколо себе море з задоволеним виглядом власника.

Він мав колись ювелірну крамничку в Парижі; непоборний потяг до човна, моря та рибальства відірвав його від прилавка, як тільки він збив досить грошенят, щоб сім'я могла скромно жити на ренту.

Тоді він переїхав до Гавра, купив баркас і став моряком-любителем. Обидва сини його, П'єр і Жан, лишилися у Парижі вчитися; вони приїздили час від часу на канікули і поділяли батьківську розвагу.

Закінчивши коледж, П'єр, старший за Жана на п'ять років, захоплювався по черзі різними професіями, він перебрав їх одну по одній з півдюжини, але швидко відчував відразу до кожної і зразу ж починав носитися з новими планами.

Нарешті його привабила медицина, і він взявся до праці з таким запалом, що за короткий час, діставши від міністра дозвіл скласти екзамени екстерном, здобув звання лікаря.

Це була екзальтована, розумна, мінлива, але й наполеглива людина, схильна до утопій та філософських роздумів.

Жан,— настільки білявий, наскільки його брат чорнявий, настільки спокійний, наскільки той запальний, настільки м'який, наскільки той норовливий,— спокійно закінчив навчання і здобув свій ліценціатський диплом в той самий час, коли П'єр — лікарський.

Обоє тепер приїхали трохи відпочити в своїй родині, і обоє мали намір осісти в Гаврі, коли пощастить знайти щось підходяще.

Проте якась невиразна заздрість, та спляча заздрість, яка майже непомітно росте між братами чи сестрами, поки не визріє і вибухне через одруження чи удачу, що випаде на долю когось із них, змушувала їх остерігатися один одного і підбурювала на беззлобне суперництво. Вони любили один одного, але й ревниво стежили один за одним. П'єр, якому було п'ять років, коли наробився Жан, з ворожістю маленького розпещеного звірятка поглядав на друге маленьке звірятко, що раптом з'явилося на руках його батька й матері і якого вони так люблять та пестять.

Жан з дитинства був зразком лагідності, доброти та рівної вдачі; і П'єр потрохи злостився, чуючи, як безперестанку хвалять це гладке хлоп'я, лагідність якого він вважав млявістю, доброту — дурістю, а довірливість — сліпотою. Його батьки, люди скромні, що мріяли про шановне і просте становище для своїх дітей, докоряли його за вагання, запальність, за невдалі спроби, за всі безсилі поривання до високих ідей, за мрії про блискучу кар'єру.

Відтоді як він виріс, йому вже не казали: "Дивись на Жана і бери приклад з нього". Але, —чуючи щоразу: "Жан зробив так, Жан зробив от як",— він добре розумів значення й натяки, приховані в цих словах.

їхня мати, дуже порядна, ощадлива, трохи сентиментальна жінка, мало не все життя провела за касою, проте зберегла чутливу, ніжну душу. їй доводилось раз у раз втихомирювати невеличкі сварки, які щодень виникали між двома її дорослими синами через усякі життєві дрібниці. Одна незначна обставина, проте, бентежила знедавна її душевний спокій, і вона побоювалася ускладнень. Минулої зими, коли обидва її сини закінчували навчання, вона познайомилася з сусідкою, панею Ро-земійї, вдовою капітана дальнього плавання, що загинув у морі два роки тому.

Удовичка, зовсім молоденька, двадцяти трьох років, була кмітливою жінкою і розумілася на житті інстинктивно, як тварина на волі, немовби вже бачила, пережила, зрозуміла та зважила усі життєві можливості, оцінюючи їх по-своєму — тверезо, вузько і досить доброзичливо; вона почала вечорами вчащати до своїх привітних сусідів, щоб випити склянку чаю і провести час за вишиванням та розмовами.

Старий Ролан, якого весь час під'юджувала його мо-реплавська манія, розпитував нову приятельку про покійного капітана, і вона говорила про нього, про його подорожі, про його розповіді, як жінка розважлива й покірлива долі, що любить життя і з пошаною ставиться до смерті.

Обидва сини, що повернулися додому, часто бачачи цю гарненьку вдову у себе в домі, зразу ж почали залицятися до неї, не стільки тому, що вона їм припала до серця, а скоріше з суперництва.

їхній розсудливій і практичній матері дуже хотілося, щоб одному з них поталанило,— бо вдова була багата,— але вона також дуже бажала, щоб через це не зазнав прикрості другий.

Пані Роземійї була білява, з блакитними очима, в короні пухнастого волосся, що розліталося при найменшому подуві вітру; в неї був сміливий, навіть дещо задерикуватий вигляд, який зовсім не відповідав урівноваж женому і твердому складові її розуму.

Вона вже ніби віддавала перевагу Жанові, до якого її вабила схожість їхніх вдач. Однак ця перевага виявлялася лише у майже невловимих відтінках голосу й поглядів та ще в тому, що вона кілька разів слухалась його порад.

Вона ніби вгадувала, що думка Жана підсилить її власну, тоді як думка П'єра неминуче буде протилежна. Коли розмова заходила про погляди П'єра на політику, мистецтво, філософію та мораль, вона часом говорила: "Ваші нісенітниці". Тоді він поглядав на неї холодним зором судді, шо провадить процес проти жінок, проти всіх жінок, цих мізерних істот!

До приїзду синів старий Ролан ніколи не запрошував її на рибну ловлю і ніколи не брав з собою жінки, бо любив виїздити до світанку з капітаном Бозіром, моряком дальнього плавання у відставці, якого він зустрів у порту в годину припливу і щиро здружився з ним, та з старим матросом Папагрі, на прізвисько Жан-Бар, що наглядав за човном.

Аж ось якось увечері, на тому тижні, пані Роземійї, обідаючи в них, запитала: "Це, мабуть, дуже цікаво — ловити рибу?"

Колишній ювелір, підлещений у своїй пристрасті й захоплений бажанням привернути гостю до своєї віри, вигукнув:

— Хочете поїхати на рибалку?

— Атож, звичайно!

— Наступного вівторка?

— Гаразд, наступного вівторка.

— А чи здатні ви встати о п'ятій вранці? Вона скрикнула вражено: ,

— О ні! Що ви?

Він був розчарований, прохолов і зразу зневірився в її покликанні до рибальства. А проте запитав:

— А о якій годині ви могли б виїхати?

— Ну... о дев'ятій!

— Не раніше?

— Ні, не раніше. І то вже надто рано!

Старий вагався. Напевно, вони нічого не зловлять, бо як тільки сонце починає припікати, риба вже не клює; але обоє братів вирішили влаштувати прогулянку і зразу ж про все домовилися.

Отож наступного вівторка "Перлина" кинула якір під білими скелями Гевського мису; там вони рибалили до полудня, потім дрімали, потім знову ловили, але нічого не спіймали, і старий Ролан, надто пізно збагнув-щи, що пані Роземійї любила й цінила лише прогулянку на морі, й бачачи, що волосінь його вудок не здригається, кинув, у нападі безтямної нетерплячки, це енергійне "А бодай тобі!", що однаково стосувалося і байдужої удови і невловимої риби.

Зараз він дивився на свій улов, свою рибу з тремтливою радістю скнари. Та ось, підвівши очі до неба, він помітив, що сонце сідає, і промовив:

— Гаразд, діти. Чи не час нам додому?

Сини повитягали свої вудки, поскручували їх, вичистили гачки, повстромляли їх у корок і приготувались.

Ролан підвівся і, як справжній капітан, оглянув горизонт:

— Вітру вже немає,— сказав.— Доведеться веслувати, хлопці!

І раптом, простягнувши руку на північ, додав:

— Гляньте-но, гляньте, саутгемптонський пароплав!

Ген-ген над спокійним морем, що простягалося, немов безмежна блакитна блискуча тканина з золотими і вогненними відблисками, на рожевому небосхилі підносилася темнувата хмарка. А з-під неї' з'явився корабель, що з такої далечіні здавався зовсім маленьким.

На півдні виднілося ще чимало димків, які всі прямували до гаврського молу, що ледве вирисовувався білою лінією, з маяком на кінці, стрімкому, наче ріг.

Ролан запитав:

— Здається, сьогодні має прийти "Нормандія"? Жан відповів:

— Так, тату.

— Дай-но мені мою підзорну трубу. Я гадаю, що це вона, он там.

Старий розсунув мідну трубу, приладнав до ока, навів і раптом закричав, зрадівши, що вгадав:

— Так, так, це вона, я впізнав її дві труби! Хочете глянути, пані Роземійї?

Вона взяла трубу і направила її в далечінь, на трансатлантичний пароплав, та, певно, не зуміла вірно навести, бо не побачила нічого, крім блакиті, оточеної кольоровим колом, наче круглою веселкою, та ще якихось дивних темних плям, від яких у неї паморочилася голова.

Повертаючи підзорну трубу, пані Роземійї промовила:

_ Я ніколи не вміла користуватися цією штукою.

Це навіть сердило мого чоловіка, який годинами простоював коло вікна, спостерігаючи за кораблями.

Старий Ролан сказав з досадою:

— Це, певно, щось з вашими очима, бо моя труба чудова.

Потім він запропонував дружині:

— Хочеш подивитися?

— Ні, спасибі, наперед знаю, що не зможу навести.

Пані Ролан, якій не можна було дати її сорока восьми років, здається, більш за всіх тішилася з цієї прогулянки й чудового вечора.

її каштанове волосся тільки почало сивіти.