Вулик - Каміло Хосе Села
Образ матері вже вивітрився з Мартінової голови, його наче гумкою стерли.
«А ще, мабуть, непогано в Національному інституті планування, але туди, либонь, важче влаштуватися. В таких установах краще, ніж у банку. В банках співробітників експлуатують, варто спізнитися один раз — і матимеш вирахування з платні. У деяких приватних конторах теж можна досягти успіху — мені б найбільше підійшла організація рекламних кампаній у пресі.»
«У вас безсоння? Так вам і треба! Ви страждаєте, бо самі цього хочете! Пігулки ікс (приміром, „Марко“) зроблять вас щасливим, не завдавши жодної шкоди вашому серцю!»
Мартіна захоплює ця ідея. Виходячи з цвинтаря, він запитує в чергового:
— Ви не маєте раптом газети? Може, ви її вже прочитали, я заплачу, мене там цікавить одна річ....
— Ось, будь ласка, я вже прочитав.
— Щиро дякую.
Мартін швидко йде. Він вмощується на лаві в скверику, що біля входу на цвинтар, і розгортає газету.
«Часом у пресі з’являються оголошення, дуже корисні для тих, хто, як оце я, шукає роботу».
Мартінові раптом спадає на думку, що він надто квапиться і треба збавити оберти.
«Прочитаю спершу новини; хай там що, але ж немарно кажуть — хоч як рано вставай, сонце раніше не зійде».
Мартін дуже задоволений собою.
«Сьогодні я бадьорий і голова варить! Це, мабуть, завдяки свіжому повітрю».
Мартін скручує сигарету й починає читати газету.
«Війна — це страшне дикунство. Всі в програші і ніхто не дбає про поступ культури».
Мартін радіє: він вочевидь робить успіхи.
Час од часу він замислюється над прочитаним, дивлячись кудись у далечінь.
«Почитаємо далі!»
Мартін читає все підряд, його все цікавить: міжнародні події, редакційна стаття, витяги з промов, театральні новини, кінопрем’єри, матчі національного футбольного чемпіонату...
Мартін завважує, що на околиці, на чистому повітрі, життя набуває ніжніших, тонших відтінків, ніж коли весь час живеш, занурений у метушню міста.
Мартін згортає газету, ховає її в кишеню куртки й рушає далі. Сьогодні він знає більше, ніж будь-коли, сьогодні він би міг підтримати розмову на будь-яку актуальну тему. Він перечитав усю газету, крім хіба що оголошень — їх Мартін вирішив прочитати згодом, без поспіху, в якійсь кав’ярні, бо раптом доведеться записати адресу чи кудись зателефонувати. Рубрику оголошень, офіційних постанов і норм розподілу продуктів харчування серед жителів приміського поясу Мартін іще не прочитав.
На площі, де розташована арена для бою биків, він помічає групу дівчат, які дивляться на нього.
— Привіт, красуні!
— Привіт, туристе!
У Мартіна серце мало не вистрибує з грудей. Він щасливий. Він пострибцем піднімається вулицею Алькала, насвистуючи легковажну пісеньку.
«Сьогодні всі мої приятелі побачать, що я став іншою людиною».
Щось таке думають зараз його друзі.
Мартін простує вже досить довго і спиняється біля вітрини крамниці, де торгують біжутерією.
«Коли я працюватиму й зароблятиму гроші, обов’язково куплю Філо сережки. І Пуриті теж».
Намацавши в кишені газету, він посміхається.
«Вона може вивести мене на слід!»
Мартін, немовби щось передчуваючи, не квапиться... В кишені у нього газета, в якій він не прочитав оголошень і постанов. А ще норм розподілу продуктів харчування серед жителів приміського поясу.
«Ха-ха! Жителі поясу! Ото чудасія! Жителі поясу!»
Роман «Вулик» — знаковий твір, який найточніше відтворює атмосферу іспанського суспільства по закінченні громадянської війни й відновлює перервану національною катастрофою літературну традицію. Але входження його в літературу не було легким: роман, заборонений цензурою, вперше був опублікований невеликим накладом в Аргентині, за нього Селу виключили з Асоціації журналістів, а з боку католицької церкви роман зазнав нищівної критики за буцімто аморальність. Та сьогодні роман «Вулик», ця метафора суспільства, заслужено посів одне з чільних місць в історії іспанської літератури XX ст.
Примітки1
Dícese de aquel que, amen de bizco, es atravesado, ruín у turbulento.— Прим, автора передмови.
(обратно) 2Хосе Санчес Наваррете — один з організаторів зухвалого пограбування 1924 р. в Андалуському експресі, засуджений
