Улісс - Джеймс Джойс

Вони скніли у сутінках океанської глибини, золото біля помпи, що помпує пиво, бронза біля пляшок із вишневим лікером «мараскін», обидві замислені, Майна Кеннеді, Лісмор-террас, 4, Драмкондра, з Айдолорес, королевою, Долорес, мовчазна.

Пет приніс страви на непокритих тарілках, Леопольд порізав печінку на кришеники. Як про це вже згадувано, він полюбляв тельбухи, курячі пупки з горіхами, смажену ікру тріски, в той час як Ричі Гулдинг, Колліс, Ворд замовляли біфштекс і нирки, то біфштекс, то нирки, кус за кусом він їв Блум їв вони їли.

Блум із Гулдингом мовчали об’єднано і їли. Бенкетували як принци.

По Бечелорз-вок[181] котився, подзвонюючи, кабріолет, де сидів холостяк О’Кріп О’Шпар, на осонні, у спеку, вилискували крижі кобили, над ними ляскав батіг, на тугих шинах: розсівся на теплому сидінні, нетерпеливиться, щоб швидше, жде. Припекло. Чого тобі? Припекло. Чого тобі? При-пек-пек-ло.

Зверх їхніх голосів навально ревнув ревучий бас Долларда, навально загримів зверх барабанних акордів рояля:

— Коли кохання жде моя душа стражденна…

Рокіт Бендушебенджамінового вокалу прокотився аж до стелі й струсонув її і потряс силою свого кохання.

— Війна! Війна! — вигукнув отець Каулі. — Ви і є воїн.

— Авжеж, авжеж, — засміявся Бен Воїн. — Я саме думав про вашого домовласника. З ним або згода або війна.

Він помовчав. І помахав великою бородою і великою головою, визнаючи, що припустився великої хиби.

— Чоловіче, ви б напевно порвали їй слухову перетинку в вусі, — озвався містер Дедал крізь заслону тютюнового диму, — діючи таким своїм органом.

Щирий регіт струсонув усе бородате тіло Долларда, і він щосили забарабанив по клавішах. Таки порвав би.

— Не згадуючи про іншу перетинку, — додав отець Каулі. — Легше, Бене. Amoroso ma non troppo[182]. Пустіть-но мене.

Міс Кеннеді принесла двом джентльменам холодного портеру два кухлі. Сказала про погоду. Перший джентльмен погодився, погода пречудова. Вони попивали холодний портер. А цікаво, куди це вирядився віце-король, чи не знає вона часом? Чули крицевий брязк копит, дзенькокопитний дзенькіт. Е ні, вона цього не знає. Але ж про це має бути в газетах. Та ні, шукати там це морока. Ніякої мороки. Узявши «Індепендент», вона швидко почала гортати сторінки, віце-король, її висока зачіска погойдувалась, віце-кор… Забагато мороки, сказав перший джентльмен. Та ні, анітрохи. І кажучи, він так значливо подивився. Віце-король. Слідом за бронзою золото обидві чули залізну крицю.

— …душа стражденна,

Не милийлийлий нам світ.

Блум товк товчену картоплю з печінковою підливою. Кохання і війну когось із кимсь. Бен Доллард постійно виконує. Того вечора прибіг до нас, треба був йому парадний костюм для виступу на концерті. Штани вузькі й тугі як барабан. Співець кабанюга. Моллі зайшлася реготом, коли він пішов. Упала впоперек ліжка й аж верещить зо сміху, дригаючи ногами. Усе ж його причандалля, кричить, на виду! Рятуйте мене, святі угодники, бо я не можу! А як воно жіноцтву у першому ряду! Ой, ніколи я ще так не сміялась! Та вже ж, саме з цього кореня і виріс його бас-барилотон. Порівняймо з євнухами. А хто це грає? Добре туше. Напевно, Каулі. Він музичний. Коли граєш, назве кожну ноту. Але тхне у нього з рота, бідолахи. Припинив.

Міс Дус, чарівна Лідія Дус, привітно кивнула головою Джорджу Лідвеллу, ґалантному адвокату, джентльменові, який зайшов у бар. Добрий день. Вона подала свою вологу руку леді, і він її твердо потиснув. День добрий. Так, уже знову тут. Тягтиму лямку далі.

— Ваші друзі в салоні, містере Лідвелле.

Джордж Лідвелл ґалантно потримав лідолоньку у своїй руці.

Блум їв печ, як уже казалося. Тут, принаймні, чисто. У Бертона бачив, як чолов’яга напихається хрящами. А тут ні душі, тільки я та Гулдинг. Чисті столики, квіти, акуратно складені серветки. Пет мотається туди-сюди, лисий Пет. Тихо та любо. Найкраще місце в Дублі. Знову рояль. Певно, Каулі. Коли він сідає за рояль, вони стають наче одним цілим, між ними повне взаєморозуміння. Скрипалі завзято цигикають на своїх струментах, наче пилярі, що пиляють дошки, очі втупивши на кінець смичків, а ті, які пильгучать віолончель, від їхньої гри слухачам болять зуби. Тривалий час подовгу хропіла. Одного вечора ми сиділи в ложі. Тромбон під нами рипів немилосердно, а в антракті один із духовиків розгвинтив свою дудку та й ну витрушувати слину. У диригента ж штанини звисають мішкуваті, метляються туди-сюди. Правильно, що оркестр ховають у ямі.

Дзень-дзелень квапляться дзвонять дзвіночки.

Хіба що арфа. Гаряче сяйво золоте. Дівчина торкнула струни. Корма наче з щирого. Підлива ця непогано підходить до. Золотого корабля. Ерін. Арфа, яка раз або двічі. Холодні руки. Бен Гаут[183], рододендрони. Ми їхні арфи[184]. Я. Він. Старий. Молодий.

— Та не зможу я, повірте мені, — опирався містер Дедал ніяково і негучно.

Затято.

— Давайте ж, хай вам абищо, — ревнув Бен Доллард. — Як-небудь та вийде.

— M'appari{559}, Саймоне, — попросив отець Каулі.

Він ступив кілька кроків до краю сцени з виразом страдника, який мужньо зносить нещастя, і простягнув свої довгі руки. Хрипота в його борлаку захрипіла стиха. І стиха він заспівав, звертаючись до запиленого морського краєвиду, «Останнє прощання». Мис, корабель, вітрило над бурхливими хвилями. Прощання. Гарна дівчина, її хустка майорить на вітрі, на мисі вітряно, вона стоїть на вітрі.

Каулі співав:

— M'appari tutt amor:

Il mio sguardo I’incontr[185]…

Вона, не чуючи Каулі, махала хусткою тому, хто поплив, своєму коханому, вітрові, коханню, вітрилу, яке лине ген далі, вернись.

— Давайте, Саймоне.

— Ет, минулися вже ті часи, коли я міг викаблучуватися, Бене… Що ж…

Містер Дедал поклав свою люльку поряд із камертоном і, сівши, торкнув слухняні клавіші.

— Ні, Саймоне, — обернувся до нього отець Каулі. — Грайте, як в оригіналі. У до-бемолі.

Клавіші, вони слухняні, пішли вище, озвалися, завагалися, призналися, збентежилися.

Отець Каулі одійшов від краю сцени.

— Слухайте, Саймоне, — сказав він. — Мабуть, акомпанувати вам буду я. Вставайте.

Кабріолет котився повз ананасні льодяники Грема Лемона, повз слона на вивісці крамниці Елвері. Біфштекс, нирки, печінка, пюре, — всі ці наїдки, гідні того, щоб ними ласували на своїх бенкетах принци, тепер стояли на столі перед принцами Блумом і Гулдингом. Ці принци, бенкетуючи, піднімали келихи з віскі й сидром.

Наймелодійніша арія для тенора з усіх створених донині