Ведмеже місто - Фредрік Бакман

Беньї витирає очі. Кевінова мама далі тримає долоню на його щоці. Гладить його і всміхається.

— Ти не найслухняніша дитина, Беньяміне, я знаю. Але ж, заради всього святого, тобі ніколи не бракувало доброго прикладу чоловіка. Усі найкращі риси характеру ти маєш завдяки тому, що тебе виховували в домі, де багато жінок.

Вона підсувається ближче, хлопець тремтить усім тілом, вона ніжно обіймає його і з певністю каже:

— Мій син ніколи не зміг би збрехати тобі, Беньяміне, хіба ж не так? Кевін може обманювати всіх на світі. Свого тата. Мене. Але не тебе… ніколи.

Вони сидять на лавці, її руки обвили його тіло, єдина коротка мить у їхньому житті. Потім Кевінова мама встає і йде.

Беньї намагається закурити. Руки так тремтять, що він не може втримати запальничку. Від його сліз гасне вогник.

Батько далі сидить на кухні. Пляшка віскі відкрита, але він до неї не торкається. Бах-бах-бах-бах-бах. Мама повертається додому, дивиться на свого чоловіка, ненадовго зупиняється в передпокої, помічає на стіні одну з фотографій. Сімейна світлина в рамці. Висить перекошено, рамка розбита, підлога всипана осколками. У тата закривавлена рука. Мама нічого не каже, просто замітає осколки і викидає їх. Потім виходить у сад. Бах-бах-бах-бах-бах. Коли Кевін іде збирати шайби, вона бере його за руку. Не сильно, не з люттю, але так, щоб він озирнувся на неї. Дивиться йому в очі, він відводить погляд, вона бере його за підборіддя і піднімає його голову. Щоб син мусив дивитися на свою матір. Поки вона не дізнається.

Ця сім’я не програє. Але вони будуть знати.

Сім’я Андерссон сидить на кухні. Усі п’ятеро, разом із Аною. Грають в дитячі карти. Ніхто не виграє, бо всі піддаються. У двері знову хтось дзвонить. Відчиняє Петер. Завмирає на порозі й мовчить. Міра виходить за ним, але зупиняється, побачивши, хто прийшов. Останньою приходить Майя.

Минуло надто багато часу, і поліція вже не може вважати це достовірними доказами. Треба було зробити фото, не йти в душ, одразу подати заяву. Тепер уже пізно — так вони сказали. Але на шиї і зап’ястях дівчинки далі видно синці. Вони помітні для всіх. Сліди сильних пальців, які її тримали. Придавлювали. Не давали кричати.

Перед будинком стоїть мама Кевіна. Розбита істота, яка втонула у власному одязі. Її ноги тремтять від напруження, і врешті не витримують ваги тіла і підгинаються. Вона падає на коліна біля ніг дівчинки, простягає руку, щоб торкнутися до неї, але її так трусить, що не може дотягнутись. Майя довго дивиться на неї, та всередині відчуває тільки порожнечу Заплющує очі, перестає дихати, її шкіра заніміла, слізні канали настільки знечулені, що тіло здається чужим. Потім, дуже повільно й обережно, простягає долоню, ніби проникає пальцями в замкову щілину, і гладить по голові жінку, яка нестримно плаче біля її ніг.

— Пробач… — шепоче Кевінова мама.

— Це не ваша провина, — каже Майя.

Одна з них падає. Інша починає підніматися.

45

Бах-бах-бах.

Відданість. Небагато слів у командних видах спорту, які так складно пояснити. Відданість завжди вважають позитивною рисою характеру, і багато хто скаже, що найкращі вчинки заради інших людей ми робимо з почуття відданості. Проблема лише в тому, що дуже багато жахливих вчинків ми робимо з тієї самої причини — через відданість.

Бах. Бах. Бах.

Амат стоїть біля вікна в кімнаті Захаріаса і бачить, як перший з них з’являється між будинками. На голові каптур, обличчя закрите шарфом. Захаріас саме вийшов у ванну. Амат міг би попросити його піти з ним. Або сховатися тут на ніч. Але він знає, що та замаскована постать шукає його, знає, що за нею прийдуть інші. Вони стоять один за одного, на цьому тримається команда, і їхня ненависть зараз ніяк не пов’язана з тим, чи вірять вони в те, що зробив або не зробив Кевін. Ідеться про те, що Амат пішов проти команди. Вони — армія, і їм потрібен ворог.

Тому Амат прокрадається в коридор і вдягає куртку. Він не хоче, щоб через нього побили Захаріаса, і не може ризикувати, щоб вони ще, чого доброго, пробралися до квартири його мами, коли полюватимуть на нього.

Коли Захаріас виходить із ванної, його найкращий друг уже пішов. Із відданості.

Бах. Бах.

Анн-Катрін саме стоїть у вікні будинку біля автомайстерні, коли вони з’являються з-за дерев. Першим іде Лют, за ним вісім чи дев’ять хлопців. Хтось із команди юніорів — цих вона впізнає, — є кілька ще кремезніших — їхні старші брати. Усі в худі й темних шарфах. Це не команда, не банда — це натовп, готовий до лінчування.

Бубу виходить їм назустріч. Анн-Катрін бачить крізь вікно, як її син стоїть, схиливши голову, а Лют кладе руку йому на плече, пояснює стратегію, дає накази. Ціле життя Бубу хотів одного — належати до групи. Мама бачить, як її син намагається щось пояснити Люту, але той втрачає самовладання. Він кричить і штовхає Бубу, приставляє вказівного пальця тому до лоба, і навіть з вікна мама може прочитати по його губах слово «зрадник». Молоді чоловіки натягують на голови каптури, закриваються шарфами і зникають між деревами. Син Анн-Катрін залишається стояти, а тоді передумує.

Кабан схилився над двигуном, коли Бубу заходить у гараж. Тато трохи випростує спину, вони скоса глипають один на одного, але не зустрічаються поглядами. Тато мовчки повертається до копирсання у двигуні. Бубу бере своє худі й шарф.

Бах.

Філіп вечеряє з батьками. Вони небагато розмовляють. Філіп — найкращий захисник у команді, одного дня він досягне великих успіхів. У дитинстві, коли він безнадійно відставав від своїх ровесників за фізичними параметрами, всі сподівалися, що цей хлопець перестане грати, але він не перестав — не перестав боротися. Коли він був найслабшим у команді, то навчився компенсувати це, читаючи гру, завжди з’являвся в потрібному місці в потрібний час. Зараз він один із найсильніших гравців. І один із найвідданіших. Він був би страшною силою в групі хлопців у каптурах і шарфах.

Ресторан у Геді не з найкращих, але мама наполягла, щоб вони поїхали туди саме сьогодні, відразу після зустрічі в клубі й усією сім’єю. Вони сидять у ресторані аж до закриття. Тож коли хлопці, яким Філіп ніколи не