Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон
Сексон випросталася в Біллі на колінах і пильно глянула на нього, запалившись якоюсь думкою.
— Біллі, ти це направду?
— Звісно, направду.
— Ну, тоді й я тобі скажу щось, чого й мені несила
довше терпіти. Як на мене, то краще вже смерть.
— То що це? — запитав він, перемовчавши.
— Це залежить від тебе, — мовила вона.
— То випалюй.
— Ти ще не знаєш, на що йдеш, — попередила вона. — Може, ліпше тобі відступитися, поки не пізно.
Біллі вперто похитав головою.
— Як несила тобі терпіти, то й не терпітимеш. Шквар!
— По-перше, — почала вона, — годі вганяти за скебами.
Біллі розкрив був рота, але стримав мимовільний протест.
— А по-друге, — годі з Оклендом.
— Ну, цього я вже не розумію.
— Годі з Оклендом. Годі жити в Окленді. Як на мене, краще вже смерть. Покиньмо все — і виїдьмо звідси.
Біллі помалу оцінював її пропозицію.
— Куди? — запитав він нарешті.
— Будь-куди. Аби-куди. Викури цигарку й поміркуй над цим.
Він похитав головою, уважно дивлячись на Сексон.
— Ти це справді? — спитав він перегодом.
— Еге ж. Мені так само хочеться здихатись Окленда, як тобі хотілося здихатись біфштекса, кави й масла.
Сексон бачила, як напружує Біллі всю свою істоту, перш ніж відповісти.
— Тоді гаразд, якщо тобі цього так хочеться. Заберемося з Окленда. Хоч би й назавше. Хай йому чорт, цей Окленд не дав мені нічого доброго. Либонь, я потраплю заробити на нас двох і деінде. А тепер, коли з цим вирішено, скажи мені, за віщо ти маєш серце на Окленд?
І Сексон розповіла йому все, про що передумала, виклала цілий звинувальний акт проти Окленда, нічого не оминувши — ані свого недавнього візиту до лікаря Гентлі, ані пиятики Біллі. А Біллі тільки обійняв її ще дужче і знову запевнив у своїй непохитності.
Час збігав. Смажена картопля захолола, у грубці погасло.
Сексон скінчила. Тоді Біллі підвівся, не випускаючи її з обіймів, і глянув на картоплю.
— Задубіла, — усміхнувся він до Сексон. — А ти знаєш що? Вберись-но якнайкраще. Ми підемо погуляємо, десь поїмо й ушануємо цей день. Треба ж нам відзначити його, раз ми вирішили поставити все на карту й забратися звідси з усіма манатками. І ми не йтимемо пішака. Десять центів мені може позичити голяр на переїзд, та і я ж маю дещицю, щоб заставити, і ми погуляємо на славу.
Цією «дещицею» виявилися кілька золотих медалей, що їх одержав колись Біллі за свої боксерські виступи на аматорських змаганнях. Дядькові Сему, заставникові, ці медалі були по знаку, і коли Біллі виходив звідти, в кишені у нього весело побрязкувала жменя срібла.
Біллі тішився, як дитина, і Сексон тішилася разом з ним. Зупинившись на розі коло тютюнової крамнички купити пачку тютюну, він раптом передумав і взяв цигарок.
— Гуляй, душа! — засміявся Біллі.— Сьогодні — щоб усе найкраще, навіть фабричні цигарки. І досить з нас шинків та японських їдалень. До Барнума — і край!
І вони подалися до ресторану на розі Сьомої та Бродвея, де були уряджали колись свою шлюбну вечерю.
— А давай-но вдамо, наче ми не одружені,— запропонувала Сексон.
— Чудово! — зрадів Біллі.— Візьмемо окремий кабінет, і офіціант щоразу стукатиме в двері, перш ніж увійти.
Але Сексон це вже визнала надмірним.
— Ні, Біллі, з нас забагато здеруть. Доведеться давати йому на чарку за його стукання. Ми собі посидьмо в загальній залі.
— Замовляй, що хочеш, — гостинно заявив Біллі, коли вони сіли. — Що ти скажеш про м’ясо по-родинному — всього півтора долари?
— Та щоб добре підсмажене, — розохотилася Сексон. — І якнайкращої кави. Тільки спершу устриці: я хочу їх порівняти з устрицями зі Скелястого муру.
Біллі кивнув головою і глянув на неї з-за меню.
— Тут е скойки; замов їх і пересвідчись, чи вони зрівняються з твоїми?
— Ай замовлю! — скрикнула Сексон, і очі її блищали. — Світ — наш. Ми подорожні й просто мандруємо через це місто.
— Так, справді,— згодився неуважно Біллі, вдивляючись у шпальту театральних оголошень, а тоді підніс очі від газети — У Бела денна вистава. Ми можемо купити квитки за чверть долара… Але ж чорти б його батькові, ото не поталанило!
І такий запеклий та гнівний був його вигук, що Сексон пройнялася тривогою.
— Чом же я раніше не збагнув! — нарікав Біллі.— Треба було піти до «Форума» попоїсти. Це шиковне кубло, де такі молодці, як Рой Бланшар, розтринькують нашу кривавицю.
Біллі з Сексон придбали квитки до театру Бела, але було ще рано, і вони зайшли тим часом до кіно на Бродвеї. Спершу показали фільм з ковбойського життя, а тоді французьку комедію і, нарешті, драму з сільського побуту, дія якої відбувалася десь у центральних штатах. Починалося сценою на фермерському подвір’ї. Промінь сонця золотив ріг клуні й огорожу, а на землі лежала клаптювата тінь від широковітих дерев. По подвір’ї снували перевальцем кури, індики й качки. Здоров зна льоха зі своїми сьома поросятами нецеремонно й самовпевнено прокладала собі шлях між курей, а кури помщалися за це на поросятах, дзьобаючи їх, коли ті відставали від матері. З-за огорожі дрімливо дивився кінь і час від часу розмірено й лінькувато помахував хвостом, що зблискував на сонці.
— Відчуваєш, як жарко, скільки тут мух! — прошепотіла Сексон.
— Звичайно. А хвіст у нього! Зовсім як живий! Еге, мене не обдуриш, коник упертий, певно, знає, як закидати хвоста впоперек віжок. Я б не здивувався, якщо названо його Залізним Хвостом.
По подвір’ї пробіг пес. Льоха злякалася й кумедними стрибками кинулась навтіки разом зі своїм потомством, а за ними погнався пес. На сцену вийшла дівчина: крислатий капелюшок висів у неї на спині, а в полі фартуха було зерно, яке вона стала розсипати птиці. Згори позліталися голуби і собі теж почали дзьобати зерно. Повернувся пес, але заклопотане птаство не звертало на нього уваги, і він походжав собі поміж нього, вихляючи хвостом та всміхаючись до дівчини. А з-за огорожі кивав головою кінь і досі метляв хвостом.
Потім надійшов юнак, і досвідчена кінематографічна аудиторія відразу вгадала, що
