Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон

— Ану, швидше там! — пролунав нараз чоловічий голос.

З темряви проступили обриси незнайомця. Він не був робітник, — Сексон це відразу завважила. Добре вбраний, соціально він стояв далеко нижче від робітничої верстви.

— Я зараз, одну хвилинку! — благально озвалася Мері.

З тону, яким вона промовила ці слова, Сексон зрозуміла, що Мері боїться цього чоловіка, котрий волів не виходити на світло.

— Мені пора, прощавай, — обернулася Мері до Сексон, дістаючи щось із рукавички.

Вона стиснула вільну руку Сексон, і та відчула у себе на долоні маленьку гарячу монету. Сексон опиналася, силкуючись повернути монету Мері.

— Ні, ні! — благала Мері.— Заради давньої приязні. Може, ти мені колись віддячиш. Ми ще побачимося. Прощавай!

Заридавши раптом, вона обвила Сексон руками і притиснулась до її грудей, мнучи пера свого капелюшка об в’язанку гілляччя. Потім відступила на крок, уся розгарячкована й тремтяча, і зазирнула Сексон глибоко в вічі.

— Ну, вже рушай, рушай! — дався чути з темряви владний чоловічий голос.

— О Сексон… — схлипнула Мері та й зникла.

Вдома, засвітивши лампу, Сексон глянула на монету. Це були п’ять доларів, ціле багатство в її становищі. Вона подумала про Мері та про чоловіка, якого Мері так боялася. Ще одна чорна пляма Оклендові на карб! Мері — ще одна занапащена душа. Сексон чула від когось, що такі жінки живуть пересічно лише по п’ять років. Вона глянула на монету й викинула її в зливальницю. Заходячись чистити скойки, вона ще почула, як забрязкотіла монета, скочуючись по трубі.

Наступного ранку Сексон полізла під зливальницю, розкрутила трубу і витягла монету — і все це заради Біллі. Всі казали, що в’язнів тримають на голодних харчах; ні, після місяця в’язничної пайки не могла вона поставити перед Біллі самі скойки та черствий хліб! Біллі так любив густо намазати масла на хліб, любив їсти соковитий, товстий біфштекс, засмажений на сухій гарячій сковороді, і запивати його справжньою кавою, та ще й мати її досхочу!

Біллі прийшов аж після дев’ятої, і дружина зустріла його у своїй найкращій хатній сукні.

Сексон дивилася, як він повільно ступав сходами на ганок, і, якби не сусідські діти, що повитріщалися на нього через вулицю, стрілою підбігла б до чоловіка. Не встиг Біллі покласти руку на клямку, як двері перед ним розчинилися, а причинити їх він мусив уже спиною, бо руками поспішив обняти Сексон. Ні, він не снідав; але тепер, коли вона з ним, йому й їсти не хочеться. Він тільки поголився в перукарні і всю дорогу пройшов пішки — не було грошей на трамвай. От якби помитись та змінити білизну! Хай вона не підходить до нього, поки він такий брудний!

Закінчивши всю цю процедуру, Біллі сів у кухні, дивлячись на Сексон, що поралася біля плити. Йому відразу впало в око, чим вона палить, і він запитав, звідки це в неї. Сексон розповіла йому все: як вона збирала паливо на березі, як перебилася цей місяць, не вдаючись до спілки; а коли обоє посідали за стіл, розповіла й про вчорашню зустріч із Мері. Про п’ять доларів вона, одначе, змовчала.

Біллі раптом перестав жувати перший кусень біфштексу. Вираз його обличчя злякав її. Він тут-таки виплюнув м’ясо на тарілку.

— Ти взяла в неї гроші на м’ясо? — звинувально промовив він, — У тебе не було грошей, різник на віру не дасть, а проте м’ясо ось… Так чи ні?

Сексон тільки похилила голову.

В очах його промайнув страшний, бездонний погляд, холодний і стриманий, — такий погляд вона вперше побачила в Біллі ще у Візл-парку, коли він бився із трьома ірландцями.

— Чого ти ще накупила? — спитав він не брутально й не сердито, а з крижаною люттю в голосі, що її не могли віддати ніякі слова.

Сексон, одначе, як це не дивно, заспокоїлася. Хіба не все одно? Чого ж іншого можна сподіватися від Окленда? Адже це все лишиться позаду, коли вони виїдуть звідси, коли Окленд стане просто початком дороги.

— Кави й масла, — відповіла вона.

Він викинув на сковороду м’ясо з обох тарілок, пакетик масла й намащений хліб і туди ж таки висипав каву з бляшанки. Потім вийшов на двір і викинув усе в смітницю. А каву з глечика вилив у зливальницю.

— Скільки ще в тебе зосталося? — запитав він.

— Три долари вісімдесят центів, — порахувала вона, віддаючи йому гроші.— За м’ясо я заплатила сорок п’ять центів.

Біллі глянув на гроші, теж порахував їх і вийшов до передпокою. Сексон чула, як відчинились і зачинились двері, і зрозуміла, що гроші він викинув на вулицю. Коли він повернувся до кухні, перед ним на чистій тарілці лежала смажена картопля.

— Ти знаєш, дешева рибка — погана юшка, Робертси цього не люблять, — промовив Біллі.— Але, далебі, від такого підживку мені аж верне. Воно ж смердить!

Біллі глянув на смажену картоплю, на шмат черствого хліба і склянку води, яку дружина саме ставила біля його тарілки.

— Не турбуйся, — всміхнулася Сексон, коли він завагався. — Це все не заплямоване.

Він скинув на неї швидким поглядом — чи вона, бува, не глузує,— зітхнув і сів до столу. Але за хвильку схопився знову й простяг до неї руки.

— Я зараз попоїм, але дай мені перше з тобою наговоритись, — мовив він, сідаючи й міцно стискаючи її в обіймах. — Та й вода не кава, вистигне — не зіпсується. А тепер послухай: на цілому світі ти для мене одна-єдина.

Ти не відсахнулася від мене й не злякалася того, що я допіру зробив, і я дуже радий. Забудьмо про Мері. І моє серце не камінь — мені її шкода, як і тобі, і я все зроблю для неї. Я б їй ноги мив, як колись Христос. Я був би годував її за своїм столом, дав би їй притулок під своїм дахом. Але це ще не підстава, щоб користуватися з її заробітків. А тепер забудьмо про неї. Подумаймо краще про себе: зараз є тільки ти і я, ти і я, і к бісу ввесь світ! Решта все дурниця! Більше тобі ніколи не доведеться мене боятися. Мені з віскі не по дорозі, а тому годі пити! Я мов здурів і зле поводився з тобою. Та це все минуло й такого ніколи більше не станеться. Я хочу почати нове життя.

Тепер послухай-но сюди! Мені не тра’ було так хапатися.