Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон

— Ніхто, — неохоче визнав хлопчак. — Мені здавалося, що моє брало гору, але ливарники вирішили, що нічия, бо надбіг поліцай і розігнав нас, ще як ми тільки півгодини билися. Зате скільки людей назбиралося! Душ із п’ятсот, — не менше!

Хлопчик раптом замовк і схопився за вудочку. У Сексон теж почало брати, і за дві години вони наловили разом з двадцять фунтів риби.

Пізно ввечері під’їздив маленький човник до Окленда. Вітер був свіжий, але не міцний, і човник сунув поволі, волочачи за собою велику палю, яку хлопець виловив у воді, заявивши, що її можна продати щонайменше за три долари. Світив повний місяць, тихо хлюпали хвилі припливу. Сексон упізнавала знайомі місця: ремонтні доки, Сенді-Біч, корабельні, цвяхарні, причал Маркіт-стріт. Хлопчак спрямував човна до обшарпаного причалу для човнів, що прилягав до вулиці Кастро. Вздовж берега стояли вряд шаланди, навантажені піском та нарінком. Хлопець примусив Сексон узяти собі половину влову, бо вона допомагала йому витягувати рибу, але докладно пояснив їй, що паля належить виключно йому, оскільки він сам її витяг.

Попрощалися вони на розі Сьомої та Поплар-стріту. Сексон сама подалася додому зі своєю половиною риби. І хоч вона й стомилася за цей довгий день, усю її істоту проймала дивна піднесеність. Почистивши рибу, Сексон лягла і, засинаючи, подумала, що коли знову настануть спокійні часи, вона переконає Біллі купити човна, щоб по неділях виїздити у море, як оце виїздила вона сьогодні.

РОЗДІЛ XVII

Сексон проспала всю ніч, не ворухнувшись, мертвим сном і вперше за кілька тижнів прокинулася свіжа й бадьора. Вона почувала себе знову собою, немов з неї спав гнітючий тягар або ж розвіялась імлиста заслона поміж нею та сонцем. Голова проясніла, залізний обруч, що так боляче здушував їй мозок, тепер зник. їй було навіть весело. Розподіляючи наловлену рибу на три частини — для місіс Олсен, Мегі Донегю і для себе самої,— Сексон несвідомо наспівувала якоїсь пісеньки. Вона радо потеревенила із кожною з них, а повернувшись додому, жваво заходилася прибирати у занехаяній господі. Вона поралася, співаючи, і крізь пісню їй усе чулися чарівні хлопцеві слова: Окленд — це просто початок дороги.

Все було ясно як день. Її та Вілова проблема стала зрозуміла, мов найпростіша арифметична задача: якого завбільшки треба килима, щоб застелити підлогу в кімнаті стільки-то футів завдовжки й стільки-то футів завширшки? Скільки треба шпалер, щоб обклеїти стіни в такій-то кімнаті? Вона була слабувала на голову, дивні прогалини доймали її пам’ять, вона почувалась, наче сама не своя. Ну то що ж? Це все через той клопіт, в якому вона безневинна. Вона зазнала того самого, що й Біллі. Він поводився якось чудно, бо й він був сам не свій. І всі їхні знегоди — це знегоди людей, що опинились у пастці. Окленд — це пастка. Окленд — це просто місце, звідки вирушають у дорогу.

Сексон перебирала в пам’яті своє шлюбне життя: все спричинив страйк і ця скрута. Якби не страйк та не бійка у неї перед домом, вона б не втратила свого немовляти. Якби Біллі не впав у розпач від безнадійної боротьби биндюжників, якби не безробіття — він би ніколи не почав пиячити. Якби не скрута, вони б не взяли собі пожильця, і Біллі не опинився б у в’язниці.

Сексон одне знала напевно: місто — не для неї з Біллі, не для кохання й не для малих дітей. Вихід простий: вони покинуть Окленд. Хай дурні лишаються тут, схиляючи голови перед долею. Але вони з Біллі не дурні, вони не схилять голів. Вони підуть уперед і поміряються з долею! Куди — вона не знала, та це з’ясується потім: світ широкий. Поза тісним колом гір, ген за Золотою Брамою вони знайдуть те, чого прагнуть. Хлопчак тільки в одному помилився: хоч вона й заміжня, але до Окленда не прикута. Для неї й для Біллі світ відкритий і приступний, як і для їхніх непосидючих вільних предків. Тільки дурні завше осідали десь там позаду, — дужі простували вперед. А вони з Біллі — дужі. Вони підуть уперед за рудаву смугу горбів Контра-Коста або за Золоту Браму.

Напередодні повернення Біллі Сексон завершила скромну підготовку до його зустрічі. Сексон сиділа без грошей, і якби не страх знову розсердити чоловіка, вона позичила б у Мегі Донегю на переїзд у Сан-Франціско і продала б там дещо зі свого рукоділля. Вдома був тільки хліб, картопля та солоні сардини; отож надвечір, під час морського відпливу, Сексон пішла на берег набрати скойок і назбирати палива, О дев’ятій вечора вона подалася додому з в’язанкою гілляччя та лопаткою на плечах і з цеберком скойок у вільній руці. Дійшовши до повороту, Сексон хутко перетяла освітлене електрикою місце, щоб, бува, не впізнали сусіди. Але назустріч їй підходила якась жінка; пильно глянувши на Сексон, вона враз зупинилася. То була Мері.

— Господи, Сексон! — скрикнула вона. — Невже дійшло вже до цього?

Сексон підвела на неї очі; одного погляду їй вистачило, щоб побачити всю трагедію своєї колишньої товаришки. Мері схудла, але на щоках їй грав досить підозрілий рум’янець. Її великі очі стали гарніші й більші; вони були тепер навіть занадто великі, занадто гарячково-блискучі й неспокійні. І одягнена вона була добре, але теж занадто добре. Вся якась знервована, вона боязко оглянулася назад у темряву.

— Господи — а ти?.. — прошепотіла Сексон і не докінчила, — Ходім до мене, — нарешті додала вона.

— Якщо ти не соромишся йти зі мною… — гостро озвалася Мері, по-давньому запальна.

— Ні, ні,— заперечила Сексон. — Це через оці дрова та скойки. Я не хочу, щоб знали сусіди. Ходімо, Мері.

— Ні, Сексон, я не можу. З дорогою душею б, але не можу. Треба встигнути на найближчий потяг до Фріско. Я давно тебе чекала, стукала до тебе з чорного ходу. Але в хаті було темно. Біллі ще не повернувся?

— Завтра повернеться.

— Я читала про це в газетах, — похапцем провадила далі Мері, стурбовано озираючись. — Тоді я була в Стоктоні.— Раптом вона мало не визвірилась на Сексон: — Ти мене, звичайно, не ганиш, — правда? Я просто не могла піти знову працювати, поживши своїм домом. Мені остогидла робота. Я знемоглася, певно, та й узагалі звелася ні на що. Якби ти знала, як я зненавиділа нашу пральню ще до шлюбу! А тепер це паскудне життя!.. Як перед богом, Сексон, ти собі уявити не можеш і сотої частки цієї гидоти! О, як мені хочеться вмерти, вмерти, щоб