Спустошення - Любомир Андрійович Дереш
— Сокращенно от «Василий Налимов», — поруч із Віктором готували Шолом на голові в якоїсь дівчини, очевидно, котра мала досвід у цій сфері. У неї було коротке, мальоване на блонд волосся, холодний погляд і ляльково-красиве обличчя з тонкими, наче хохломським пензликом виведеними губками. На мене дівчина глянула, як на шкідника сільського господарства.
— Знакомся, это Яна, — представив її Віктор. — Она из «Нейродинамикс», это сейчас наш главный партнер по нейроинтерфейсам. Яна, знакомся, это Федор. Он наш главный по Дмитрию Иванычу, — розсміявся Віктор зі свого жарту. — Ну что, готова?
— Да, — кивнула Яна і зосередила свій погляд на екрані. Вони сиділи кожен перед своїм екраном у зручних шкіряних кріслах, схожих на ті, що бувають у салоні для геймерів.
— Ну, тогда поехали, — каже Віктор і заплющує очі. — Сначала в два-де поработаем.
На екрані в Яни почали літати геометричні фігурки, то складаючись в мозаїку, то розсипаючись. Врешті, вони стали оформлюватися в струнку янтру — яскраво-жовтий трикутник, сині іскри навколо, біла точка і червоний квадрат на задньому тлі. Яна зосереджено дивилася на екран, і янтра, скопіювавшись в один із його кутів, почала розпадатися і перетворюватися на іншу фігуру, в якій домінував червоний трикутник.
— Вот как? — розсміявся Віктор. — Ну хорошо. А как насчет такого?
Фігура розпалася, і червоний трикутник витягнувся у червоний овал із двома жовтими центрами. Яна, побачивши зображення, спалахнула червоним і вигукнула:
— Хам!
Яна передала Віктору на екран чорний квадрат із блакитною рамкою і червоним колом посередині, на що той озивався:
— Я понял, все печально. Холодная красавица остается в своем замке на вершине горы, увы.
Вони стали швидко обмінюватися чорно-білими малюнками, де пішла ціла серія модифікованих хрестів. За ними погнали з наростаючою швидкістю квадрати, лінії, пунктири, тож, зрештою, цей потік стає схожим на контрастні віжуалси, викликані якимось жорстким техногенним галюциногеном. З боку їхній діалог нагадував фехтування ієрогліфами. Знаки — практично як написи з древніх світів — наростали вертикальною смугою вздовж одного з країв екрана, засвідчуючи історію їхньої бурхливої переписки. Якоїсь миті серед чорно-білих ламаних структур став розростатися криваво-червоний піксель, що з кожним тактом розбудовувався, дедалі більше нагадуючи план міста. Віктор напружився, подаючись вперед до екрана.
— Что, перейдем в три-де? — запропонував він, і замість пласкої картинки на екрані раптом завібрував тривимірний ієрогліф, який вони вдвох стали крутити з великою швидкістю, дорощуючи йому все нові відгалуження. Якоїсь миті стрімко зростаюча червона ламана в ієрогліфі схрестилася із чорною у складних толтекських орнаментах. Коли складність орнаменту почала викликати вигуки захвату й здивування, Віктор раптом відкинувся на спинку крісла, і його екран спалахнув чистим білим.
— Все, я здаюсь, — сказав він. — Я не готов сейчас к такому насилию. Это просто какая-то древняя Мексика!
Яна, холодно посміхаючись, зняла з себе Шолом. Було помітно, що вона задоволена собою.
— Що це було? — Федір підтягнув до себе табурет, щоб сісти біля Віктора, який усе ще важко віддихувався.
— Аналог жесткого секса в мире пси-языков, дружок, — видихнув він і втомлено зняв із себе Лінгвошолом.
— И не мечтай, — озвалася, почувши його репліку, Яна. Вона сіла на стіл, демонструючи свою точену фігурку в джинсах, і стала акуратно їсти ложечкою йогурт, що у маленьких пластикових баночках стояв на столі. Звідкись уже встигла прирости ця фішка — нове покоління психоінженерів вважало, що солодкий йогурт найкраще охолоджував розум після важкої роботи.
— Это бета-тестовый режим пока что, игровой. Вы создаете смысловые полотна, общаясь в блиц-режиме.
— Це щось як гра?
— Трудно сказать. Это как бы и игра, и общение, и что-то третье. Пока что еще нет устоявшихся терминов, — засміявся Віктор. — Я это просто называю смыслолепием. В общем, идея такова, что ваши сознания начинают соприкасаться через визуальный язык и выстраивать каждый как бы свою реальность, которая с одной стороны, для тебя выглядит по своему, а для другого — по своему. И вы начинаете общаться смыслами. В какой-то момент становится понятно, что вы говорите об одних и тех же вещах, но у каждого ассоциации могут быть разными. Самый сок состоит в том, что это — смысловое взаимодействие. Оно одновременно затрагивает много смысловых пластов. Вот для меня сейчас это было одновременно и дискуссия о колонизации как способе культурной экспансии, о специфике японской эстетики, о тантре как государственной политике, об эмоции восхищения, философские рассуждения о тонкой чувственности. Все сразу, в разных плоскостях. Поверь мне, ни один поэт так тонко не заденет струны твоей души всеми переливами своих арф, чем пять минут общения в этой штуке. Между вами просто вселенная смыслов раскрывается. Это все равно, что говорить десятью языками на десять разных тем, имея в виду то общее, что их объединяет. В общем, это очень сложное переживание. Я тебе так скажу: реально здесь, — він показав пальцем на підлогу під собою, — сейчас самое крутое место во Вселенной. Здесь — смыслы. Такие содержания, которые вообще ни на что не похожи. Понимаешь, мы уже в будущем. Мы уже прорвались. И даже если будет большая война — это уже не важно, потому что есть это. Я думаю, если бы стороны, которые враждуют, просто согласились сесть за Лингвошлем и порассуждать о своих планах, никакой бы войны не было. Три часа с любым человеком в Лингвошлеме — и вы знаете друг друга, как вы бы за всю жизнь в браке даже не узнали. Нужны просто усилия, чтобы освоить это новое пространство. Нужна колонизация сознания. Понимаешь? Нужно продвигаться вглубь. Федя, я гарантирую тебе — через три-пять лет этот прибор будет у каждого тинейджера, как сейчас мобильный телефон. Любые вопросы можно будет решать через этот дивайс. Это в миллион раз круче, чем ЛСД. Я даже не хочу тебе сейчас вот так в спешке все вываливать. Нужно чтобы ты сел, попробовал все сам, и тогда я тебе объясню. Я думаю, наш стенд побьет все рекорды по посещаемости. Будешь? — Віктор протягнув йому Шолом.
— Може, пізніше.
— Фух-х, — Віктор втомлено потер очі. — Яна просто монстр в этом. Более сложно организованного сознания я еще не встречал. Тридцать два года, директор крупной ай-ти компании. Не замужем. Обожает все экстремальное. Она мне нравится, чувак. — Віктор хитро усміхнувся і поворушив бровами. — Ладно, нужно двигаться дальше. Через два часа у нас открытие.
Федір знову повернув голову до Яни і помітив, як вона краєм ока кинула на нього погляд — холодний, проникливий, без тіні співчуття. Федір усміхнувся і кивнув їй у відповідь.
