Спустошення - Любомир Андрійович Дереш
Жовтень добігав кінця, Карманов мав прилетіти двадцять п’ятого числа й одразу ж включитися в активну передфорумну програму. Уже лежали віддруковані красиві, стильні комюніке з фірмовими кольорами «Соми» — білим і рожевим, підготовлені для прес-конференцій, стояли вписані в органайзерах і різноманітних блокнотах десятків людей позначки з датами ефірів, присвячених Когнітивному форуму, вже складалися висококласними кулінарами меню на фуршети — ще трохи, і всі ці дурманно запашні бутербродики, паштетики і тарталетки мали перелетіти з уяви кухарів на застелені білими скатертинами столи, до яких під ненав’язливі звуки роялю підходитимуть поважні гості, відвідувачі і гості великої міжнародної події, що її організовувала «Сома».
Представники креативного класу, принишклі по своїх офісах, тремтіли в очікуванні уявного, а чи дійсного Нового світового порядку — New World Order, але ніхто не підозрював, що за лічені роки світ за сприяння «Соми» може захлинути нове варварство, New World Horde — Нова світова орда. Нові пасіонарії, чиї мотивації настільки захмарні, що для простих людей вони здаватимуться злими ангелами.
Федір поновив інгаляції трави, тому що вони допомагали йому крок за кроком відстежувати в достатньому об’ємі те, що відбувалося з «Сомою».
Перед самим прибуттям Карманова в Україну сталися ще дві визначні події, які в моєму розумі нерозривно сплелися з наближенням нашого Форуму. Двадцятого жовтня у новинах з’явилося повідомлення про те, що війська союзників захопили Тріполі, і що під час штурму палацу Каддафі було спершу захоплено колишнього диктатора Лівії, а згодом — і вбито. У пресі з’явилися страшні фотографії тіла Муаммара Каддафі, яке виставили для всезагального огляду в морозильній камері в одному з супермаркетів — кожен, хто хотів, міг підійти і плюнути в людину, яка ще вчора наводила жах і була, як повідомлялося в пресі, символом поневолення лівійського народу. Сама по собі подія вразила мене своєю жорстокістю. Каддафі убили, розтерзавши його, немов тварину.
Однак ще більше мене вразило те, що після вбивства на всезагальний огляд було виставлено його тіло. Наче це — шматок м’яса. Аби вся жорстокість, яка була в серцях людей, могла ще раз восторжествувати.
У цей день мені задзвонила Смирна, від якої не було нічого чути уже кілька тижнів.
— Я не розумію, як це могло статися, — сказала вона. — Це ж просто звірство. Як люди могли дійти до такого? Він же також людина, ну як таке можливо? Навіщо вони це зробили? Навіщо вони це показують по телебаченню? Навіщо це було показувати?
Я не мав що їй відповісти. Кадри з тілом убитого Каддафі і зі знущаннями над ним за лічені дні облетіли увесь світ — молодий хлопець зняв сцену захоплення на камеру мобільника, а далі хтось знімав уже іншою камерою. Оператор, який знімав на відео сцени знущання над Каддафі, перший зняв із ноги черевика й ударив ним полковника, що в ісламі вважається великою образою. Люди тикали у нього штиками і дулами автоматів, викрикуючи «Аллах Акбар!». Полковник, як стверджують, кричав у відповідь «Харам! Харам алейкум!» — «харам» означало те, що заборонено законами ісламу, і в пресі з’явився вільний переклад його слів: «Одумайтесь! Ви не знаєте гріха?». Повідомлялося, що його останніми словами було: «Ви знаєте, що добре, а що зле?». Опісля цього тіло Каддафі було виставлено в промисловому холодильнику для овочів у торговельному центрі в Місраті. До нього тут же вишикувалися тисячні черги людей, які хотіли подивитися на диктатора.
Напередодні прильоту Карманова, двадцять четвертого жовтня, мені подзвонила Алла і сказала, що помер Сталкер. Русича знайшли у нього на квартирі, смерть настала, схоже, від зупинки серця. Алла розповіла, що в день, коли їй прийшла звістка про смерть Русича, у неї теж було своєрідне знамення. На вулиці до неї підійшов молодий чоловік, очевидно, з наміром познайомитися, однак вибрав для цього досить претензійний спосіб: «Скажіть, ви не пам’ятаєте, “Сталкера” хто написав, Твардовський чи хто?». — «Стругацькі», — відповіла Алла. Через кілька годин Рубен подзвонив повідомити, що Русича вже немає. Рубен, Алла і ще кілька психоінженерів, які знали Русича ближче, збиралися зустрітися на квартирі в Рубена, пом’янути Сталкера. Алла запрошувала мене, та я відмовився — у мене і без того їхав дах перед Форумом.
Русича ховали 24-го жовтня, а наступного дня мав прилетіти Карманов.
Літак із Нью-Йорка, в якому прибував Карманов, двадцять п’ятого жовтня мав прилетіти після обіду. Вранці я переглядав новини, і в повідомленнях Бі-Бі-Сі побачив інформацію про те, що тіло Каддафі з супермаркету було таємно вивезено у пустелю і там поховано. Так закінчилося сорокадволітнє правління полковника в Лівії. Так закінчилося життя сталкера Павла Русича.
Реклама Форуму висіла по всьому місту, крутилася на кількох центральних телеканалах і на радіо. Напередодні відкриття Федір і Слава з’їздили в «Експоцентр» подивитися, як відбувається підготовка приміщення під виставку. На вході до експоцентру вже висів напис: WHERE CIVILIZATIONS ARE BEING BORN.
— Мене пре, — говорив Слава, походжаючи поміж сліпучо білими секціями, що їх закінчували монтувати робітники. Від завтра, чотирнадцятого листопада, празника чудотворців-безсрібників Кузьми і Дем’яна, у них розпочинався заїзд учасників, і впродовж двох наступних днів виставка мала налагоджувати всю інфраструктуру, після чого відкриється для відвідувачів. Поза самою виставкою, мало відбуватися безліч презентацій, принаймні п’ять різноманітних концертів — вечір суфійської музики, транс-вечірка, вечірка в стилі sci-fi й інші культурні заходи, що мали б символізувати об’єднання духовних традицій і технологічних досягнень, а завершував форум великий гала-концерт під назвою «Душа Всесвіту», де у великій компанії електронних ді-джеїв і етно-музикантів мали виступити метри стилю world music. Серед цього виру організаційних потоків одним із завдань Федора було оберігати Карманова від надміру активних папарацці й супроводжувати його на зустрічах. На чотири дні в них було заплановано близько ста зустрічей — від тривалих, на повноцінний обід, з мультимільйонером і колегою Карманова сером N., який приїхав в Україну інкогніто, до коротких зустрічей подяки з відомими науковцями.
«Цим людям маємо показати такий високий клас, щоб вони повірили — нереальне стає реальним, коли ми поруч», — настановляв Карманов. Окремо Федір вмовив Карманова вділити годину часу журналістові Девідові Мошковіцу, який украй рішуче намірявся не лише написати для «Нью-Йоркера» великий огляд, присвячений Когнітивному форуму, але й зробити інтерв’ю власне з Кармановим — і, скориставшись уже фактично близьким знайомством із Федором, узяв цим, можна сказати, його за горло.
Федір попросив Аллу, найдосконалішого спеціаліста з візуальних мов, особисто зустріти Мошковіца в аеропорту — їй виділили автомобіль із водієм і відкритий чек на ім’я «Соми», щоби Алла могла супроводжувати гостя до
