Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка

І блимали у їх ремінні черезплечники і ремінні пояси, і піхви з наганами. Один з них був високий, і він стояв першим коло нар. А другий, нижчий, стояв збоку, трохи ззаду у вищого. І першим промовив вищий. І по голосу було чути, що це був Борис Мосєйович Сіамський.

— Брус!..

А той тільки здригнув, але не змінив ні бокової вистаті у лежанні, ні навіть голови не повернув на поклик чекіста. І чекіст через якусь перерву часу знов обізвався таким голосом, який свідчив, що чекіст добре знає, що лежачий чує, тільки принадурюється і хоче щось непотрібне і дурне удавати перед тим, який і крізь землю бачить, не то що…

— Брус, скажіть нам, чого ви не їсте?.. Що у вас на совісті такого тяжкого є?..

І тиша, нашорошено смутна і чутка, напружилася на нарах. Під час такого стану буває, що чути, як б'ється й серце і в тієї людини, що з одного краю нар, і в тієї, що лежить на другім краю нар. І чекіст, видно, знав, що така тиша може до того здавити у арештованого серце, що воно навіть не витримає і трісне, бо, не поспішаючи, вслухався у цю тишу і спостерігав витримку лежачої людини. І звернувся вже тепер Борис Мосєйович Сіамський до свого товариша невинно наївним голосом:

— А візьміть арештованого за ноги і збудіть його, бо, може, він спить?.. І притягніть його за ноги сюди ближче…

І другий чекіст швиденько став спереді в Сіямського, який відступив один крок назад, нагнувся до нар, дістав за одну ногу Бруса, не будячи його, і потяг за неї лежачого до себе так, що він став наполовину ближче до нічних відвідувачів, та й гукнув:

— Гей, нема чого тут висиплятися… Тут в'язниця, а не спальня… Тут не відпочинок, а тяжкий труд людської совісті… Вставай!

І крутнув ногу так, що у мертвого розсипалися б кості, а Брус від цього круту тільки тулубом раптово підвівся і, повернувши голову, став мовчки дивитися нерухомим поглядом на двох чекістів, спираючися обома руками на нари у такій вистаті, як ото буває в собаки з перебитими задніми ногами, коли її тягнуть за хвоста, а вона тримається за землю передніми лапами. І чекіст Сіамський знов спитався:

— То ви скажете нам, чого не їсте?.. Чи вам дають погану їжу?.. Чи справді у вас дуже обтяжена совість супроти Радянської влади?..

І щойно зачув Брус голос чекістів, та і відвернувся до своїх рук, і кожною цяточкою шкіри натягся, неначе чекав удару спотайна у якусь частину свого тіла. І як почала западати глухість мовчання у напруженість вичікування, то Брус із полегшенням повернув голову до Сіямського та й відповів таким стражденно драматичним голосом, ніби скаржився на те, що кому вже він тільки не говорив це, то однаково ніхто йому не вірить, але він, мовляв, буде й буде говорити, хоч би навіть із світа зігнали:

— Я боюся, щоб мене жиди не отруїли…

І той, що крутнув йому ногу, тепер аж не стямився, і знов ухопив його за ту саму ногу, і шарпнув з такою силою, що Брус опинився тулубом над кінцем нар, а ногами над простором підлоги. І щоб не впасти додолу, він, обкрутнувшись на руках, сів з краю нар супроти двох чекістів. І Сіамський зараз же поклав йому свою руку на праве плече і спитався:

— Ви розумієте, що ви говорите?..

— Розумію, — була відповідь.

— Ви розумієте, що ви говорите контрреволюцію?.. Слово «жид» заборонене. А Совєцький Союз масових отруєнь своїх громадян ще не практикує. І через те такого ніхто не сміє і в думці мати, а не то ще щось говорити. Від цього навіть можуть і губи побахкати, і зуби не зможуть утриматися на призначенім місці… Ви говорите для себе такий жах, якого ще й тіло людське ніяке і ніколи не переносило!.. Скажіть мені, що ви сказали?.. Щоб я міг переконатися, що ви людина як людина, а не таке щось, яке людям доводиться бачити і чути тільки раз у житті… Ну!..

— Я кажу, що мене жиди можуть отруїти, і через те й не їм.

Тепер той, що активно сікався до Бруса, відступив кроків два назад, ніби на те, щоб краще бачити цікаву прояву. І аж у боки взявся і з неприхованим подивом почав дивитися на Бруса. Мабуть, забув і де він, бо перша судома сміху, розтягши йому обличчя і на млі ока застигши, так і тримала увесь вираз потворно незакінченим. А Сіамський, явно зачеплений за щось болюче у єстві, яке було довго непорушне, бувши забезпечене у своїй інерції чимсь таким певним, яке було похоже на незрушиму святість біблійної та всім давно відомої історичної правди, почав тут, у камері, не властивим для чекіста та інтимним голосом усовіщати:

— Ну, й чого ви так говорите?.. Що ви таке знаєте, щоб говорити такий жах?..

І ніби справді цим інтимним підохочений, і ніби справді, повіривши у те, що справу треба з'ясувати і розв'язати узгіднено, Брус не зціпив вуст і не притлумив своєї відповіді:

— Жиди мого батька отруїли… І зараз на селах труять геть усіх тих українців, що ще не злодії і не душогубці… І тих труять, які ще знають, що вони українці і що їх немає за що садити у тюрму… І я гадаю, що жиди швидко почнуть і в городах це робити…

І вирівнявся Сіамський, і повернувся до свого товариша, і здивовано і збентежено почав приводити себе власними словами до норми, з якої був вийшов завдяки отакій дикій несподіванці:

— Ви знаєте… Я гадаю, що він божевільний… Таке говорити?.. Але, щоб бути певнішим, бо, може, справді тут діє невимовно нахрапна симуляція, то треба його психіку цілком оголити… Треба посадити у «мішок» і довести до тієї