Шлюбний договір - Мішель Річмонд
Наступний запис датовано четвертим жовтня, рік не вказано:
«Склав три пісні, поки моя красуня дружина готувала найкращу вечерю в нашому житті. Знову відчуваю приплив творчої енергії, готовий записувати новий альбом. Нарешті зустрівся з адвокаткою, яка працює над нашою справою про захист авторських прав. Усі вважають, що вона – ідеальний кандидат.
Фіннеґан».
Кандидат куди? Я здригаюся. Фіннеґан. Той, із кого все почалося. Якби тільки Еліс не зустріла Фіннеґана… Я ніби переношуся в минуле. Якийсь час тішу себе фантазією, що можна просто вирвати сторінку з книги, кинути її у вогонь, і всі біди останніх місяців зникнуть. Намагаюся уявити, яким було би наше життя, якби в ньому не було «Договору», але нічого не виходить. Усе наше, поки що нетривале, подружнє життя пов’язане з ним. Глибоке взаємне почуття, пристрасні ночі, коли Еліс носила браслет і комір, моє відчайдушне бажання захистити дружину – у всьому цьому є «Договір».
Я згадую найперші дні, коли боявся, що Еліс буде зі мною нудно. Не стану заперечувати – «Договір» кинув нам виклик. Додав у наше життя перчинки, яскравих переживань. Воюючи зі спільним ворогом, ми з Еліс неймовірно зблизилися. І все ж цей ворог мало не зламав нас.
У спальні є маленький телевізор і акуратно складені стопкою CD-диски. Включаю «Злочини та помилки». Минає дві години, нерви мої на межі, мені би пройтися, але боюся, що, поки мене не буде, прийде Орла. Наповнюю раковину на кухні теплою водою, виливаю туди рідке мило і замочую брудний одяг, потім віджимаю його і розвішую біля печі. Весь день я міряю кроками кімнату і чекаю.
Гостьова книга прочитана від дошки до дошки. У ній – вдячні відгуки від пар, чиї фотографії стоять на полицях в будинку Орли.
Удень стукають у двері. За ними стоїть Орла в дощовику і кросівках. Жестом запрошую її увійти, однак вона не заходить, тільки дивиться на мене оцінюючим поглядом.
– Пройдемося?
Беру куртку і виходжу. Орла вже пішла досить далеко по стежці. Я наздоганяю її, і ми довго крокуємо мовчки та повертаємося до будинку, тільки коли починається косий дощ.
У будинку Орла дає мені рушник висушити волосся і виходить із кімнати. Повертається переодягненою і приносить келих вина для себе і чашку гарячого шоколаду для мене.
– Напевно, мені варто запитати, чи не підсипали туди чого-небудь, – махаю я рукою в бік чашки.
Орла не відповідає на моє саркастичне зауваження.
– Сідайте.
Сама вона опускається в шкіряне крісло, ні словом не згадуючи, що від нашої останньої зустрічі минув якийсь час. Час тут узагалі поняття незрозуміле. Відчувається, що в житті Орли щось відбувається – хвороба, про яку говорив Річард? Утім, говорить Орла жваво і зібрано.
– Ви мені по-справжньому подобаєтеся, друже.
– І тільки тому я маю вам довіряти?
Вона махає рукою, ніби це неважливо.
– Поки що ні, але будете. У вас був час подумати?
– Так.
Я несподівано розумію, чому мене відправили в Альтшир і навіщо знадобилося довге очікування в котеджі. Тут нічого не робиться просто так.
– Ви, як і раніше, вважаєте, що «Договір» заважає вашому з Еліс щасливому життю? – питає вона прямо, але без осуду в голосі.
– Ви мені розповіли історію. Можна я розповім вам свою?
Орла киває.
– У дитинстві у мене було ідеалізоване уявлення про те, яким має бути шлюб. Якась безглузда мішанина з усього, чого я нахапався, дивлячись на батьків, читаючи книги і переглядаючи фільми. Якщо це уявлення і мало щось спільне з реаліями, то явно не з сучасними. Коли я виріс, воно стало мені заважати в стосунках з дівчатами, я просто не міг уявити жодну з них поряд із собою в цьому ідеалізованому шлюбі.
– Продовжуйте, – каже Орла, уважно слухаючи.
– Коли я зустрів Еліс, у мене в мозку ніби щось клацнуло, і це ідеалізоване уявлення зникло. Разом із ним зникла необхідність робити все правильно. Я зрозумів, що як я захочу бути з нею поряд, то мені доведеться позбутися заздалегідь сформованих переконань і покластися на долю. Еліс прийняла мою пропозицію руки і серця, і ми обидва вирішили для себе, що будемо сміливо йти вперед, шукати свій шлях, будувати таке життя, у якому буде добре саме нам. Коли ж у нашому житті з’явився «Договір», ми відчули щось на зразок полегшення від того, що перед нами окреслено якийсь шлях. Може, це була лінь із нашого боку. Просто виникло таке відчуття, що ми стоїмо в пустелі і не знаємо, куди йти, а ви даєте нам у руки мапу.
Орла мовчить.
– У «Договорі» багато хороших традицій – завдяки вам ми з Еліс тепер завжди будемо дарувати одне одному подарунки і разом подорожувати. Ще мені подобається ідея про те, щоби оточити себе людьми, які так само твердо вірять у шлюб. І треба віддати вам належне: після першої поїздки Еліс до Фернлі був період, коли вона стала приходити з роботи раніше, приділяти більше уваги дому. Можливо, ви здивуєтеся, якщо я скажу, що, незважаючи на те пекло, через яке ми пройшли, я бачу, що «Договір» замислювався з благородною метою, і розумію, яка ідея лягла в основу його створення.
– І що це за ідея? – Орлі, схоже, подобається моя відповідь.
– Баланс. «Договір» намагається відновити баланс і справедливість у шлюбі. Давайте подивимося правді в обличчя – у подружньому житті бувають періоди, коли один з партнерів має потребу в іншому більше, ніж той у ньому. Часто відбувається так, що один з подружжя віддає більше, ніж отримує, – любові, сил, часу. Ролі можуть змінюватися, але дисбаланс зберігається. Мені подобається, що «Договір» щосили намагається збалансувати стосунки подружжя. Я консультую сімейні пари, і мені не з чуток відомо, що більшість шлюбів руйнується, коли дисбаланс зростає настільки, що вже нічого не можна виправити.
Десь у будинку лунають голоси. Орла хмуриться.
– Не звертайте уваги, – каже вона. – Організаційні питання.
– У «Договорі» мені не подобається те, – продовжую я, ретельно зважуючи кожне слово, – які методи він використовує для досягнення мети. Тих саме
