Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер
Береніка тим часом бігла вуличками табору. Вона не знайшла свого паланкіна, вона бігла. Прийшла у свій намет. Дала поспішні боязкі розпорядження. Залишила табір, якнайшвидше рушила до Цезарії. Залишила Цезарію, поспішила в Трансйорданію, до свого брата.
8 червня Тит скликав воєнну раду. Напади римлян на третій мур були відбиті. З неймовірним трудом вони спорудили проти цього муру та форту Антонія чотири вали, щоб встановити свої панцерні башти, знаряддя, тарани. Але юдеї підкопалися під ці споруди, запалили під ними смолу й асфальт і знищили загати та знаряддя римлян. Стільки труду пішло на марне, марно зазнавали солдати стількох небезпек.
Настрій воєнної ради був нервовий і розлютований. Молодші пани вимагали загального наступу всіма способами. Це була пряма, крута дорога до тріумфу, про який усі мріяли. Старіші офіцери заперечували. Без панцерованих башт і стінобитних машин не можна було штурмувати фортецю, що борониться всіма способами. Це не жарт — брати фортецю, яку тримають 25 000 доведених до розпачу солдатів, це в найкращому разі коштуватиме страшенних втрат. Ні, хоч яка забарна це річ, а нічого більше не залишається, як будувати нові загати та вали.
Настало похмуре мовчання. Принц слухав похмуро, уважно і не втручаючись. Він спитав маршала про його думку.
— Коли час до загального наступу, — почав Тиберій Александр, — має бути для нас довгий, чому ми не хочемо зробити його довгим і для нашого супротивника?
Вичікливо, нічого не розуміючи, дивилися панове на його тонкий рот.
— Ми, — продовжував він своїм тихим, чемним голосом, — маємо чимало звісток і бачимо власними своїми очима, як дедалі більший голод обложених стає чимраз дужче нашим спільником. Я пропоную, ваша високість і панове, спиратися на цього спільника більше, ніж досі. Я пропоную провадити блокаду пильніше, ніж досі. Я пропоную збудувати для цього круг міста блокадну стіну, щоб жодна миша не вилізла з нього і не пробралася в нього. Це має бути перше. Друге має бути таке. Досі ми щодня гордо оголошували числа тих, які, не зважаючи на всі заходи обложених, перебігали до нас. Ми добре поводилися з цими людьми. Я гадаю, що це робить більше честі нашому серцеві, ніж нашому розумові. Не бачу причини, чому ми повинні звільнити Єрусалимських панів від турботи про годування чималої частини населення. Чи можна від нас вимагати, щоб ми перевіряли, чи справді ті, що до нас перебігають, люди цивільні, чи вони недавно виступали проти нас із зброєю в руках? Я пропоную, ваша високість і панове, надалі всіх без винятку перебіжчиків вважати за військовополонених бунтівників і все, що лишається у нас із дерева, вживати на хрести, щоб розпинати цих упійманих бунтівників. Це, я сподіваюся, примусить тих, що залишилися ще за мурами, залишатися там надалі. Вже тепер велика частина обложених сидить за пустими столами. Сподіваюся, що скоро всі, також і військо обложених, сидітимуть за пустими столами. — Маршал говорив тихо, дуже стримано. — Що суворіші будемо ми у ці тижні, то гуманнішими зможемо ми бути у майбутньому. Я пропоную, ваша високосте і панове, наказати капітанові Лукіану, начальникові профосів, не поводитися м’яко з бунтівниками, розпинаючи їх.
Маршал говорив без притиску, наче провадив звичайну застільну розмову. Але стояла безмовна тиша, доки він говорив. Принц був солдат. Все ж він відчужено дивився на юдея, який так легко говорив, пропонуючи проти юдеїв такі жорстокі заходи. Ніхто на раді не зробив жодного заперечення проти Тиберія Александра. Вирішено було збудувати круг міста блокадну стіну та надалі розпинати перебіжчиків.
Симон бар-Гіора та Йоанн із Гісхали дивилися з форту Фазаїла, як зводилася блокадна стіна. Йоанн визначив, що вона завдовжки сім кілометрів, і звичним поглядом показував Симонові тринадцять пунктів, де, вочевидь, мають бути башти.
— Трохи паскудний засіб, мій брате Симон, еге ж? — спитав він, і усміхнувся дещо фатально. — Від старого лиса я міг цього сподіватися, але хлопець, який вихваляється мужністю та солдатською гідністю, мусив би вживати благородніших способів. Ну, так. Тепер нам зовсім туго прийдеться.
Блокадна стіна була закінчена, а дороги та горби навкруг Єрусалима обрамовані були хрестами. Профоси були винахідливі, вигадуючи нові пози. Вони прибивали страчуваних так, що ті висіли ногами вгору, або прив’язували їх упоперек хреста з рафіновано вивихнутими членами. Спочатку заходи римлян вплинули так, що число перебіжчиків зменшилося дуже. Але тоді побільшав і голод та терор у місті. Багато вважало себе пропащими. Що було розумніше? Залишатися у місті, бачачи увесь час перед своїми очима макавеїстів, цих злочинців проти Бога та людей, і вмирати з голоду? Чи перебігти до римлян, щоб вони розп’яли на хресті? Пропащі були люди між стінами, пропащі були і поза стінами. Коли камінь падає на глечик, лихо глечикові. Коли глечик падає на камінь, лихо глечикові. Завжди, завжди лихо глечику.
Більшало число тих, які вважали за краще померти на хресті, ніж в Єрусалимі. Рідко минав день без того, щоб багато сотень перебіжчиків не з’явилося в табір. Скоро не було вже місця для хрестів і не було хрестів для людських тіл.
Склодув Нахум бен-Нахум більшість часу лежав на даху будинку в Провулку мироробів. Там лежали також дружина Алексія й обоє його дітей, бо під чистим небом голод відчувався менше. І коли туго стягнути на тілі убрання або пояс, голод теж ставав легший; але тільки на дуже невеликий час.
Нахум бен-Нахум дуже спав із тіла, його густа борода не була вже більше плекана, не була вже більше й справді чотирикутна, і багато сивих волосин пронизувало її. Іноді мучив його спокій у домі, бо виснажені не мали більше охоти розмовляти. Тоді Нахум ішов через вузенький місточок, що вів із Верхнього міста до храму, і відвідував свого родича доктора Ніттаї. Восьмій священицькій черзі, черзі Абія, випало якраз служити, і доктор Ніттаї спав і
