Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Еферт приніс двадцятирічний віскі, що його приберіг для «особливої нагоди». Він також замовив їжу додому й поставив для нас стару комедію на DVD.

Зрештою, мені трохи покращало.

«Ви народжуєтеся, помираєте, а решта — то просто тупцяння на місці» (Джеймс Джойс).

Я мушу звідкись почерпнути трохи сил, аби встояти біля найближчої в цілому світі подруги й підтримати її в жахливому становищі. Це нормальний спосіб тупцяння на місці.

Насправді ж підтримувати Еф’є означає тримати її щодня за руку впродовж півгодини і намагатися думати про те, що лишилося несказаним.

Ефʼє практично не покращало. У п’ятницю її переведуть на поверх догляду. Ми так і не змогли знайти прижиттєвого заповіту, де сказано, що вона не хоче жити далі, щойно стане недієздатною.

Ми зійшлись на тому, що найбільш гнітючим фото зі збитками від грози була ота, на якій хвилі несли перекинуту закусочну на колесах під назвою «Chips Ahoy!!!» у селищі Лаверзооґ.

Коли справа стосується ураганів, ми маємо місця в першому ряду, відразу за геранями. Пан Беккер, сидячи в кріслі біля вікна на п’ятому поверсі, нарахував шість зламаних дерев, дві автокатастрофи та три майже нещасні випадки. Що за день!

За кавою я почув наступне логічне пояснення: з уведенням в обіг євро усе раптово подорожчало вдвічі, тож розумно, що повернення до гульдена автоматично змусить усе в два рази здешевшати.

Я мав навіть простіший вихід, як виправити економіку: дозволити банкам змінювати кожний десятковий дріб на одну цифру вправо. Насправді нічого не зміниться, та всі раптом стануть вдесятеро багатшими. Почнуть більше витрачати, економіка відповідно пропорційно зростатиме і — вуаля — проблему вирішено, проблему вирішено.

Пані ван Діамен розмірковує над тим, аби зробити собі підтяжку лиця.

«А що робити пластичному хірургу з усіма додатковими подвійними підборіддями?» — невимушено запитав Еферт.

«Можливо, він зможе передати їх комусь іншому», — сказала ван Діамен. Схоже, цими днями вона вже трохи того і тому на півдорозі до замкненої палати.

Ще один пожилець, пан Де Вейс, уже втретє змінює банк. Він починав із «Постбанку», потім забрав гроші до «ABN AMRO» і нарешті до «Рабобанку», а тепер навіть і цей банк його не влаштовує.

«Чи може хтось порекомендувати банк, в якому мої гроші будуть у безпеці?» — запитав він, коли ми пили каву.

Відповіддю йому були спантеличені погляди. Лише хтось запропонував певний час потримати його грошву в себе. Під диваном.

Чимало пожильців радо зустріли новинку: останню волю та заповіт запишуть за вами у вуличній крамниці «Гема». «Це так розумно!» Більшість із тутешніх досить підозріло ставляться до адвокатів, і я не можу їх у цьому звинувачувати, зважаючи на нічогенькі такі витрати лише за кілька папірців, та проте вони чомусь дуже вірять «Гемі». Двоє пожильців, які все одно мали вийти купити сосисок, вирішили, що можуть заодно і заповіт прихопити, доки будуть там. Вони були дуже розчаровані, коли дізналися, що це можна зробити лише через Інтернет.

Я сумую за Еф’є, яка так гарно допомагала впоратися із труднощами. Однієї лише її зауваги було досить, аби вгамувати моє роздратування від усіх кишкових кольок та безглуздої маячні. Вона давала мені силу знову терпіти часом абсолютно тупезну неосвіченість тутешніх пожильців.

Упродовж мого життя кількість людей на Землі зросла з двох мільярдів до семи. За одне покоління світова популяція збільшилася понад втричі. Це, мабуть, найрадикальніша зміна, яку тільки коли-небудь бачив світ. Важливіша навіть за промислову та цифрову революцію.

Коли тема «вибуху» кількості населення почала обговорюватися за кавою, пані Бром дійшла висновку, що «і справді стає дуже людно».

«А я й не помітив, — кепкував Еферт, — якщо оцінювати за кількістю тих, кого ми тут бачимо».

«Це тому, що ти не дуже гарна людина», — відповіла пані Бром.

Еферт сприйняв це як комплімент.

Якби кожному мешканцю Землі виділили якийсь шмат простору — як бройлерам, пропорційно, скажімо 150 × 150 см, — тоді усі сім мільярдів легко вмістилися б на половині території Нідерландів.

Якщо дивитися з цього боку, то місця ще стане багатьом.

Сьогодні вдень повертається додому Еф’є. Ну, не зовсім додому, вона тепер житиме в палаті догляду.

Після консультації з лікарем доньці Ефʼє сказали, що евтаназія — поза питанням. Навіть якби ми знайшли її прижиттєвий заповіт, де сказано, що вона не хоче жити як рослина, лікар все одно не зміг би для неї нічого зробити. Це все, що він сказав.