Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

їм знадобиться не один судовий пристав, — пробурмотів Греме, театрально додаючи: — Рятуйте, ми сидимо у рахітичному маленькому човнику на краю водоспаду й ніхто в біса з цим нічого не робить!»

Греме — великий прихильник чудового трагіка Ко ва Дюка, хоча й любить з цим трохи переборщити. Як правило, з помітним підморгуванням він переслідує Еф’є чи Грітьє, а якщо їх десь нема, то й мене.

«О, так, ми живемо в неспокійні часи, — підтримав я. — Життя — це головоломка з п’яти тисяч пазликів, та ще й без зразка, якого можна дотримуватися».

Я би сказав, так нічо.

Та все одно немає сенсу розраховувати на так званих експертів. Найчастіше їм гарно вдається пророкувати щось вже після того, як це трапилося. Жоден спеціаліст зі Східного блоку не застеріг, що Стіна рухне. Жоден економіст не передбачив банківської кризи. Можливо, людська раса занадто дурна й ірраціональна, щоб робити точні прогнози. Якщо так, то чому б не позбутися так званих «експертів» в ефірі ток-шоу?

Як би там не було, а кожне обговорення тут зводиться до однієї неспростовної істини: цього ми, мабуть, вже не побачимо!

Вівторок, 22 жовтня

О котрійсь ранній недільній годині в Еф’є стався серйозний напад, імовірно, уві сні. Її майже повністю паралізувало, й вона не може розмовляти.

Медсестра, котра знайшла її рано-вранці, викликала швидку, й Еф’є терміново відвезли до лікарні. Вона у відділенні інтенсивної терапії.

У неділю з нею була донька.

У понеділок вранці їй дозволили короткі відвідини не родичів. На свинцевих ногах я ходив побачитися з нею. Це було жахливо.

Вона може лише майже непомітно хитати головою на знак «так» чи «ні». Судячи з того, як Ефʼє реагувала на мої питання, вона при здоровому глузді. Їй дуже боляче.

Я тримав її за руку, доки вона не заснула.

Потім медсестра сказала, що мені доведеться піти. Я попросив переказати Еф’є, що завтра прийду знову. Це сьогодні, трохи пізніше.

Четвер, 24 жовтня

Чотири дні від нападу Еф’є, а покращення мізерні. Вона може видавати певні звуки, але неможливо сказати, це «так» чи «ні». Її перевели з інтенсивної терапії до звичайної лікарняної палати.

Вона знову може ковтати, тож здатна пити через соломинку, але і пеньку ясно, що це потребує чималих зусиль.

Ефʼє помітно схудла. Та й до нападу вона заледве важила п’ятдесят кілограмів. На якусь мить її очі загоряються, та вже за кілька секунд здаються такими втомленими й сумними, що в мене кожного разу очі на мокрому місці. Тоді я мушу відводити погляд, аби не засмучувати її ще більше.

Зазвичай я сиджу й тримаю її за руку впродовж п’ятнадцяти чи двадцяти хвилин, аж доки вона знову не порине в дрімоту. Тут немає потреби розмовляти.

Учора ми провели годину за грою в більярд, та думками були не там.

«Немає сенсу, — відзначив Еферт. — Якщо ти збираєшся стовбичити тут з витягнутим обличчям, то я так само можу залишитися у своїй кімнаті й ліпше витріщатимуся на власну сердиту міну».

Він мав рацію, і я сказав, що мені прикро. Після цього гра трохи налагодилася.

П’ятниця, 25 жовтня

Заснування «Старих, але ще не мертвих» супроводжувалося періодом віднайденої радості. Тепер це більше скидається не на друге дихання, а на останнє зітхання.

Еферт — інвалід, у Грітьє — не всі вдома, а Еф’є прикута до ліжка. Це удар нижче пояса, від якого клуб з лише вісьмома учасниками не зможе оклигати, і неважливо, скількома келихами вина ми насолоджуватимемося разом.

Кожен з нас робить все можливе для того, аби вчасно підставляти плече одне одному, — досить зворушливо. Це дає мені трохи сили, щоб якось впоратися.

Двоє з нас щодня ходять до лікарні — один вранці, а другий вдень, а ще ми стежимо за тим, аби Грітьє та Еферт отримували допомогу, якої тільки вони б не потребували. Ми всі ледь зі шкури не пнемося, аби підтримувати одне одного. Та це оптимізм, який суперечить нашим найкращим судженням.

Я намагаюся писати впродовж усього дня. Це якоюсь мірою тримає мене при здоровому глузді. Крім цього, я читаю газети, трохи дивлюся телеящик, сиджу біля вікна, п’ю чай. Не можна стати старішим, ніж ти є, — це ясно як Божий день, та я не знаю, де зараз знайти енергію для чогось іще.

Субота, 26 жовтня

Я завжди критикував пожильців, котрі не роблять нічого, а лише скімлять і скаржаться. Тепер моя черга. Хендріку Груне, зроби послугу собі й іншим, хто поруч, і дай собі добрячого копняка.

Перший результат того копняка: я попросив Едварда домовитися найближчим часом про ще одну екскурсію замість тієї, яку ми скасували минулого понеділка. Трохи помізкувавши, він