Українська література » Сучасна проза » Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Читаємо онлайн Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

Учора надвечір п’ятеро членів нашого клубу зібралися довкола ліжка Еф’є. Це змахувало на якесь возз’єднання. Чи, можливо, на танення. Прийшла медсестра, аби повідомити нам, що одночасно можуть провідувати лише двоє людей. «Аби не турбувати інших пацієнтів».

Еф’є ділила кімнату з прив’язаною до ліжка дев’яностолітньою бабулею, яка безупинно клацала нігтями по металевому поручню, та ще однією старою жіночкою, котра безперервно щось бурмотіла. Єдине, що в Еф’є і досі гарно працювало, — це слух. Дякувати Богу, її розум не так аж постраждав, аби це її турбувало.

Три старушенції в одній кімнаті — ані простору для розмов, ані особистих речей. Закостеніла мегазручність 2013-го року в одній із найзаможніших країн світу.


Я ще легковажніший, ніж зазвичай. Тричі підряд лишав тост у тостері занадто довго. Щоразу спалюючи його до сухаря. Думками я був десь деінде. Мені підфортунило, бо щоб увімкнути пожежну тривогу, забракло диму. Це б спричинило несусвітній гамір, і мого нелегального тостера, мабуть, таки конфіскували б. Тости входять до заборони випікати, смажити й готувати їжу.

Неділя, 3 листопада

Ми з Ефертом так нічо поговорили. Грали у шахи. Хоча я лише наосліп рухав фігурами.

— Це чисте самогубство, шах і мат, Хенку, ось як ми граємо.

— Що?

— Ти робиш те, на що не стає мужності у реальному житті, — вказав він. Еферту не потрібно було багато відмазок, аби дістатися суті питання.

Ну звісно ж, я почав червоніти, але з Ефертом інакше ніяк. Спочатку він дозволив мені трохи позаїкатися, аж доки я не заткнувся. Тоді дещо порадив.

— Хенку, якщо ти втомився від життя, просто поклади йому край, чому б ні? Не макітри собі голову з тими консультантами, помічниками у самогубстві чи лікарями, просто піди й купи собі міцну мотузку. Доки ти ще можеш видертися на стілець та зійти з нього, тобі не потрібен хтось іще. А якщо не стає мужності, що є нормальним, тоді припини скиглити й просто спробуй отримати кайф від життя.

Із його логікою й не посперечаєшся.

Я було заперечив, що дехто не вбиває себе, бо не хоче завдати суму коханим або щоб вони не почувалися винними.

Ну, за його словами, мені не було потреби цим перейматися. Еферт прагнув подати мені руку допомоги, потоптавшись по мозолях. Не те щоб він хотів позбутися мене, звісно ні, але справжні друзі завжди допоможуть у годину скрути. Не думаючи про себе.

– І можеш довірити мені пояснити це іншим членам клубу, хоча й не думаю, що вони самі не второпають. Зрештою, ми всі в одному кораблі, якому скоро хана. А тепер повернімося до шахів!

Понеділок, 4 листопада

За обідом Греме розповів, що кожного разу, коли піднімає слухавку, чує в телефоні дивне клацання.

«У мене таке відчуття, що хтось прослуховує мій телефон», — серйозно сказав він. Кількома годинами пізніше, за чаєм, п’ять інших пожильців повідомили, що вони також чують дивне клацання, коли відповідають на дзвінки.

«Тепер я розумію, як почувалася пані Меркель», — сказала пані Шенк без натяку на іронію.

Пізніше Греме довірився мені, що його телефон стоїть у шухляді, і ним він тижнями не користується.

«Мені ніколи не телефонують. Якщо телефон і дзвонить, то це завжди стосується догляду немовлят у лікарні Ей. У нас майже однакові номери».

Наш прем’єр-міністр Рютте висловив різкий протест проти АНБ: як вони могли шпигувати за Меркель та за Папою і не шпигувати за ним?


Ми більше нічого не чули про будівельні роботи, які мали бути сто відсотків. Тут відсутність новин — це завжди кепські новини. Мені бракувало Аньї, шпигунки в адміністрації. До речі, наша інформаторка, тепер уже пенсіонерка, гарно поживає. Насолоджується життям. Ми постійно бачимося за кавою.

Про Еф’є нічого нового.

Вівторок, 5 листопада

Я вирішив, що Еф’є може сподобатися, якщо я читатиму їй. Вона завжди була затятою читачкою. Я відшукав у її кімнаті три книги, яких, здавалося, ще не розгортали. Та не все було так просто. Спочатку адміністратор не дозволяв мені заходити в кімнату до Еф’є. Тож я пішов простісінько до Стельваген, пояснив ситуацію і попросив взяти декілька її книг. Це виявилося правильною тактикою — відтепер я маю доступ до кімнати Еф’є, коли б того не захотів. Мені навіть дали ключ, що, як на мене, проти правил.

Наша директорка мимохідь згадала, що кімнату Еф’є здаватимуть з 1-го січня, якщо, звісно, не буде помітних покращень у її стані.

«Це так люб’язно з вашого боку».

«Якщо виникне потреба, я використовуватиму увесь простір, що маю».

Еф’є кивнула, коли я запитав, чи хотіла б вона, аби я їй почитав. Я дозволив їй обрати між «Якобою» Сімони ван дер Влагт, «Самотністю простих чисел» Паоло Джордано та «Ключем Сари» Тетяни де Росней. Ефʼє кивнула, коли я показав останню книжку. Я сподівався, що вона не надто похмура.

Відгуки про книгу Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: