Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

відчував, що в історії Ґа було чимало друзів і пригод, і навіть заздрив йому. Мені вже й не важило те, що він, можливо, убив кохану жінку. Як він узагалі знайшов кохання? Як він досяг отакого? І чи кохання зробило його іншою людиною, чи, як я підозрював, воно з’явилося раптово, коли він став іншою людиною? Я підозрював, що всередині Ґа був тою самою людиною, але в нього змінилася зовнішність. Це викликало в мене повагу. Але чи не відбуваються разом із зовнішніми й певні внутрішні зміни?

Навіть теки на цього командира Ґа не було - тільки на товариша Бука. Трохи покрутився з боку на бік, гадаючи, чому Ґа так спокійно спав. Потім знову засвітив свічку й покопався у справі Бука. Мені було помітно, що батьки не сплять, але лежать абсолютно нерухомо, дихають рівно та слухають, як я шурхочу Буковими паперами в пошуках розгадки особи Ґа. Я вперше позаздрив пубйоківцям, їхній здатності домагатися відповідей.

І тут телефон видав одиничний чіткий звук: «бринь!» Я почув, як рипнула розкладачка, і мої батьки здригнулися в ліжках і завмерли.

Телефон на столі заблимав яскравим зеленим світлом.

Узяв його в руки й відкрив. На екрані був тротуар, у ньому плитка з зіркою, а в зірці англійською написані два слова «Інґрид» і «Берґман». Знято було за дня.

Знову взявся до справи товариша Бука, шукаючи там яких-небудь знімків із такою зіркою. Там був лише стандартний набір фотографій: прийняття до Партії, отримання значка з Кім Ір Сеном у шістнадцять років, присяга у вічній вірності. Прогорнув на кінець, побачив знімок його загиблої сім’ї: закинуті голови, тіла, скручені в неприродних позах на підлозі. І водночас такі чисті. Дівчатка в білих сукенках. Мати, яка обіймає старших і тримає за руку найменшу дитину. Побачив обручку - і серце вкололо. Їм, напевне, було нелегко: батька щойно заарештували, і тут у якийсь урочистий момент без нього вони всі загинули від «імовірно, отруєння чадним газом». Важко уявити, як це - утратити сім’ю, пережити втрату того, кого дуже любиш. Тепер я краще зрозумів, чому Бук у ямі казав нам бути готовими, мати власний план. Слухав, як тихо лежать у темряві батьки, і гадав, чи не потрібен мені план на випадок, коли я втрачу когось із них, - чи це мав на увазі Бук?

Оскільки сім’я товариша Бука на знімку лежала на підлозі, то око передусім спинялося на них. Уперше я помітив, що на столі над ними - банка з персиками, маленька деталь порівняно з розмірами знімку. Кришка банки була відкрита й відігнута назад, і тут до мене дійшло, що засіб, який може звільнити командира Ґа від переповідання власної біографії, щойно йому захочеться, стоїть просто в нього на тумбочці.

У 42- му підрозділі з-під дверей кімнати відпочинку Пубйоку пробивалася смужка світла. Швидко проскочив повз них: із цими товаришами не вгадаєш, чи то вони працюють допізна, чи то рано прийшли на роботу.

Виявилося, що командир Ґа спокійно спить, а персики десь поділися.

Я розштовхав його:

- Де персики?

Він потер обличчя, провів рукою по волоссю.

- Зараз день чи ніч? - спитав він.

- Ніч.

Він кивнув:

- Воно й відчувається.

- Персики! - сказав я. - Це ними ти отруїв актрису і її дітей? Так ти їх убив?

Ґа глянув на тумбочку. Там нічого не було.

- Де мої персики? - спитав він. - То не прості персики. Їх треба забрати назад, поки біди не сталося!

І тут коридором пройшла К. Кі. О третій годині ночі! До ранкових гудків ще дві години. Погукав її, але вона не звернула уваги.

Тоді звернувся до Ґа:

- Ви б не хотіли сказати мені, що таке «Берґман»?

- Берґман? - перепитав він. - Не знаю, про що ви…

- А «Інґрид»?

- Немає такого слова, - сказав він.

Якийсь час дивився на нього й спитав:

- Ви її кохали?

- Я й зараз її кохаю.

- А як? - спитав я його. - Як ви домоглися її взаємності?

- Інтимність.

-  Інтимність? Це що таке?

- Це коли двоє людей діляться всім, коли між ними немає секретів.

Мені лишалося тільки засміятися:

- Секретів немає? Та це ж неможливо. Ми тижнями витягаємо з підопічних їхні біографії, але завжди, коли їх підключають до автопілота, вони пробелькочуть якусь важливу деталь, якої ми не чули. Так що, вибачайте, це ж неможливо - володіти всіма чиїмись секретами!

- Ні, - заперечив Ґа. - Вона відкриває тобі свої секрети. Ти їй - свої.

Знову пробігла К. Кі. Цього разу з ліхтариком на лобі. Залишивши Ґа, побіг за нею - вона вже була на другому кінці коридору.

- Що ти тут робиш посеред ночі? - крикнув я їй.

Луною від стін прикотилася відповідь:

- Я - віддана справі.

Наздогнав її вже на сходах, але вона не сповільнювала біг. У руках несла знаряддя з «цеху» - ручну помпу з гумовою трубкою. З її допомогою заливали рідину в шлунок і викачували її: накачування шлунку рідиною було третім з найболючіших методів силового впливу.

- Ти куди це несеш? - спитав.

Ми мчали гвинтовими сходами вниз проліт за прольотом.

- Ніколи пояснювати, - відповіла вона.

Схопив її за лікоть і викрутив руку. Здається, до такого поводження К. Кі не звикла.

- Я припустилася помилки, - пояснила. - Але, серйозно, маємо поспішати.

Ми пробігли ще два прольоти і домчали до відкритого люка поганої ями.

- Ні, - сказав їй. - Можеш не розповідати.

Вона метнулася вниз драбиною, а я поліз за нею. Надійшовши, побачив скуленого на підлозі товариша Бука, а біля нього - перекинуту банку персиків. К. Кі намагалася побороти його конвульсії й просунути йому в горло трубку. З його рота текла чорна слина, опущені повіки - певні ознаки ботулізму.

- Облиш його, - сказав я К. Кі. - отрута вже в його нервовій системі.

Вона пирхнула:

- Знаю, це я накоїла…

- Розказуй.

- Я знаю, цього не можна було робити… - сказала вона. - Просто ж він усе знає!

- Знав.

- Атож, знав. - Вона подивилася на скрючене тіло Бука, наче хотіла копнути його ногою. - Я собі думала: якщо зможу його розколоти, то ми все зрозуміємо. То я сюди спустилася й спитала, чого він хоче. Він попросив персиків. Сказав, що йому більш нічого на землі не треба.

І тоді вона таки вдарила його ногою, але це нічим її не втішило.

- Він сказав: увечері принесеш персики - зранку все розповім.

- А як