Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

І тільки тоді командир Ґа помітив на моїх грудях татуювання. Недовірлива посмішка розпливлася на його обличчі: «Звідки це в тебе?» - спитав він. «У морі зробили», - відповів я.

Він схопив мене за плече, щоб краще роздивитися татуювання над моїм серцем. Я не мився маже рік і ніколи не забуду оце видовище: його білі доглянуті нігті на моїх грудях. «Чи ти знаєш, хто я? - спитав він, і я кивнув. - Чи не хочеш ти пояснити, що означає це татуювання?» Усе, що мені спало на думку, для пояснення не годилося. «Це - суто патріотичні почуття, - нарешті відповів я, - до найбільшого скарбу нашого народу!»

Здається, Ґа моя відповідь задовольнила. «Якби ж ти знав, - сказав він мені, а потім звернувся до начальника: - Чув? Мабуть, я оце виявив єдиного, їбать, натурала на весь табір!»

Ґа придивився до мене уважніше. Підняв мою руку й побачив сліди опіків від больового тренування. «Еге!» - промовив він. Тоді взяв мене за другу руку. Покрутив, щоб роздивитися всі шрами, розташовані по колу. Заінтриговано промовив: «Це все неспроста!»

Потім командир Ґа зробив крок назад, і я побачив, як та нога, що позаду, відривається від землі. Я підняв руку якраз вчасно, зупинивши блискавичний удар.

«О, саме такого я й шукаю!» - промовив він.

Командир Ґа пронизливо свиснув крізь зуби, і з другого боку табірних воріт водій Ґа відкрив багажник «мерседеса». Витяг щось звідти, і охорона відчинила йому ворота. Він підійшов, і те, що він ніс, видавалося надзвичайно важким.

«Як тебе звати? - спитав Ґа. - Хоча стій, мені цього не треба. Я впізнаю тебе за оцим», - він торкнувся моїх грудей пальцем. І сказав мені: «Ти коли-небудь бачив, щоб начальник хоч ногою ступав у шахти?»

Я озирнувся на начальника, той був готовий спопелити мене очима. «Ні», - відповів я командирові Ґа.

Підійшов водій, приніс великий білий камінь. Він важив, мабуть, двадцять п’ять кіло. «Ану візьми, - наказав командир Ґа начальникові. - Підійми, щоб усі бачили!» І начальник насилу взяв той камінь на плече, і той там у нього так і лежав, більший за його голову. Командир Ґа ткнув своїм детектором у той камінь, і машина люто, енергійно завищала.

Командир Ґа сказав мені:

«Дивись, який він білий, на крейду схожий. Оцей камінь нам зараз важливий. Бачив таке в шахті?» Я кивнув. Він посміхнувся: «Учені сказали, що це саме така гора, як треба, оце має бути під нею. Тепер бачу, що так і є».

«Що це?» - спитав його я.

«Майбутнє КНДР, - сказав він. - Це наш кулак у горло янкі!»

Ґа звернувся до начальника.

«Цей в’язень тепер - мої очі й вуха в таборі, - сказав він. - Я повернуся за місяць, і за цей час із ним хай нічого не станеться. Поводьтеся з ним, як поводилися б зі мною. Чуєте? Ви знаєте, що сталося з попереднім начальником оцього табору? Знаєте, що я з ним зробив?»

Начальник нічого не сказав.

Командир Ґа дав мені свою машинку:

«Хочу бачити цілу білу гору такого, коли повернуся. І якщо начальник поставить цей камінь на землю до мого повернення, повідом мені! Хай нізащо не відпускає цей камінь, чуєш? Хай саджає його за обідом на коліна. Хай на груди кладе, коли спить. Коли йде посрати, хай у сортир його бере». Ґа штурхнув начальника, і той похитнувся зі своєю ношею, але втримав рівновагу. Тоді командир Ґа стиснув кулак…

- Стій, - перервала Сан Мун. - Це він. Я впізнаю свого чоловіка.

Вона трохи помовчала, наче засвоюючи якусь думку. Потім присунулася до нього на ліжку. Вона відгорнула рукав його нічної сорочки, провела пальцями по шрамах. Поклала руку йому на груди, поводила пальцями по бавовні.

- Воно тут? Це те саме татуювання?

- Не знаю, чи ти хочеш його побачити.

- Чому?

- Боюся, воно тебе налякає.

- Ні, все гаразд, - сказала вона. - Можеш показати.

Він зняв сорочку, і вона нахилилася роздивитись у слабкому світлі власний портрет, навіки закарбований на шкірі: жінку, чиї очі горіли самопожертвою й національним жаром. Образ здіймався та опускався з кожним подихом, вона спостерігала.

- Мій чоловік… Він повернувся за місяць, так?

- Повернувся.

- І він хотів із тобою щось зробити, щось погане, так?

Він кивнув.

Сан Мун продовжила:

- Але ти виявився сильнішим.

Він ковтнув і відповів:

- Але я виявився сильнішим.

Вона простягла руку, м’яко поклала долоню на татуювання. Чи тому затремтіли її пальці, що зустрілися з образом жінки, якою вона колись була? Чи вона відчула, що стає на бік цього чоловіка, який тихо заплакав з незрозумілої їй причини?

Повернувся додому з 42-го підрозділу ввечері й побачив, що зір у батьків настільки зіпсувався, що повідомити про настання ночі їм маю я. Допоміг їм лягти в ліжка, поклав їх одне біля одного коло пічки, і, улігшись, вони втупили в стелю невидющі очі. У батька очі стали білі, а в матері залишилися ясними й виразними, і мені, буває, думається, що її зір не настільки зруйнований, як його. Запалюю на сон прийдешній цигарку для батька. Він курить «Консоль» - такий він чоловік.

- Мамо, тату, - сказав я. - Мені треба ненадовго вийти.

Батько сказав:

- Хай провадить тебе вічна мудрість Кім Чен Іра.

- Не порушуй комендантську годину! - попередила мати.

У мене в кишені лежала обручка товариша Бука.

- Мамо, можна вас спитати?

- Так, сину.

- Як так вийшло, що ви так і не знайшли мені наречену?

- Наш перший обов’язок - перед країною, - сказала мати, - другий - перед вождями, потім…

- Та знаю, знаю, - сказав я. - Потім перед Партією, перед Постановою Президії Народних Зборів і таке інше. Але ж я був у Молодіжній бригаді, я вивчав ідеї Чучхе в Університеті Кім Ір Сена, я свій обов’язок виконував. А жінки не маю.

- Якось ти стурбовано говориш, - сказав батько. - Ти звертався до радника нашого будинку із Сонґуну? - було видно, як ворушаться пальці на його правій руці. Коли я був малим, у нього був такий жест - простягнути руку й скуйовдити мені чуб. Так він мене заспокоював, коли зникали сусіди, коли ми бачили, як солдати міннарбезпеки витягають громадян із метро. Оце показувало, що тато усе ще той самий, що, попри