Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Вона похитала головою:

- Ще один прокол. Я йому сказала.

- Та нехай, - сказав я. - Цю помилку всі стажери роблять.

- Але серед ночі, - сказала вона, - я щось нутром відчула: щось негаразд. Прийшла сюди й побачила його отакого.

- Ми на нутрі не працюємо, - сказав їй. - Це в Пубйоку так.

- Ну то й що ми тоді отримали від Бука? Та практично нічого. Що ми отримали від командира Ґа? Їбучу казку, як буйвола дрочити!

- Кі! - не витримав я. Узявся руками в боки й набрав повітря для серйозної тиради.

- Не сердьтеся на мене, - сказала вона. - Це ж ви питали товариша Бука про консервовані персики. Ви сказали йому, що командир Ґа в цій самій будівлі. Бук просто склав ці факти докупи.

Вона, здається, була готова розвернутися й піти.

- І ще одне, - сказала К. Кі. - Пам’ятаєте, як командир Ґа питав, чиї там персики - його чи товариша Бука? Коли я дала Букові банку, він спитав про те саме!

- І що ти йому сказала?

- Що я йому сказала? Ну я ж слідчий!

- А от і ні. Ти - стажер!

- Авжеж, - сказала вона. - Слідчий - це той, хто отримує результати.

За камерами, де відбувається перша обробка новоприбулих підопічних, є центральний склад особистих речей. Він на старому основному поверсі, і перед тим, як іти, пішов понишпорити там. Усе по-справжньому цінне вже потягли агенти міннарбезпеки ще задовго до того, як ці люди потрапили до нас. Проглянув згори донизу полиці зі скромними речами, що були в тих людей перед їхнім остаточним приходом сюди. Багато сандалій. Вороги держави здебільшого носять сьомий розмір - то було моє перше спостереження. Ось жолуді, які вони тримали в кишенях, палички, якими чистили зуби, рюкзаки з ганчір’ям і приладдям для їжі. А поряд із наліпкою з ім’ям товариша Бука я виявив банку персиків із червоно-зеленим ярликом, вирощених у Манпхо, оброблених на заводі з консервування фруктів № 49.

Узяв банку з персиками й подався додому.

Метро вже запрацювало, пропхався в один із вагонів. Вигляд у мене не виділявся з-поміж легіонів робітників у сірому; нас кидало одне на одного на поворотах. Перед очима в мене стояла сім’я Бука - вони були такі прекрасні в тих білих сукнях! Плекав надію, що мама, готуючи сніданок наосліп, не спалить квартиру. Якось у неї завжди це виходило без пригод. І навіть на глибині двохсот метрів усім було чути п’ятикратний ранковий гудок.

Командир Ґа розплющив очі й побачив хлопчика і дівчинку в ногах ліжка: діти уважно дивилися на нього. Спочатку - просто блиск перших променів на їхньому волоссі, синява на вилицях. Він заплющив очі, і, хоча йому здалося, що минула секунда, він, мабуть, задрімав, бо, розплющивши очі знову, дітей уже не побачив.

На кухні він виявив стілець на столі, і діти були там: дивилися у відчинені дверцята верхньої шафи.

Він увімкнув пальник під сталевою сковородою, потім розрізав начетверо цибулину й додав олії.

- Скільки там зброї? - спитав він у них.

Діти перезирнулися. Дівчинка показала три пальці.

- Вас хтось учив, як поводитися з пістолетом?

Вони похитали головами: ні.

- То й не займаймо їх, еге ж?

Діти кивнули.

Почувши запах їжі, пес на балконі загавкав.

- Ну ж бо, дітки, - сказав він. - Нам треба знайти, де ваш тато тримав мамині цигарки, поки вона не прокинулася сердита, як собака в зоопарку!

Разом із Брендо командир Ґа обшукав весь будинок, простукуючи плінтуси і зазираючи під меблі. Брендо нюшив і гавкав, хоч що б понюхав, а діти ходили назирці, обережно, але зацікавлено. Ґа не знав, що саме він шукає. Він повільно ходив із кімнати в кімнату, помітив замуровану витяжку, - мабуть, на місці старої груби. Оглянув ділянку, де відставав тиньк - можливо, там колись протікав дах. Біля вхідних дверей він побачив якісь сліди на дошках підлоги. Промацав пальцями ніг подряпини, потім глянув угору.

Приніс стілець, став на нього, помітив деталь ліпнини, яка трималася не зовсім міцно. Сунув за неї у стіну руку і витяг блок цигарок.

- О! - сказав хлопчик. - Тепер я розумію. Ви шукали сховків.

Дитина вперше заговорила з ним.

- Так, так! - сказав він хлопчикові.

- Є ще один, - сказав хлопчик і показав на портрет Кім Чен Іра.

- Я даю вам секретне завдання, - мовив Ґа і дав дітям пачку цигарок. - Ви маєте покласти ці цигарки мамі під подушку так, щоб вона не прокинулася!

У дівчинки, на відміну від її матері, міміка була ледь помітна й не дуже вловна. Швидким рухом губ вона дала зрозуміти, що її шпигунських талантів на це не вистачить, але на завдання погодилася.

Коли величезний портрет Великого Керівника зняли, за ним виявилася стара полиця в стіні. Більшу її частину займав ноутбук, але нагорі виявилася ціла цеглина американських стодоларових купюр, вітамінні добавки, білковий порошок, ампула тестостерону й два шприци.

Цибуля стала прозора, апетитно запахла й трохи почорніла по краях. Він додав до неї яйце, дрібку білого перцю, листя селери та вчорашній рис. Дівчинка розставила на столі тарілки, принесла банку кочхуджану[46]. Хлопчик розклав страву. На кухню прийшла сонна мати, у її роті димилася цигарка. Вона наблизилася до столу, а діти стримали змовницькі усмішки.

Вона затяглася й випустила дим.

- Що тут? - спитала вона.

За сніданком дівчинка поцікавилася:

- А ви правда були в Америці?

Ґа кивнув. Вони їли з китайських тарілок срібними паличками.

Хлопчик сказав:

- Я чув, там за їжу треба платити.

- Так і є, - відказав Ґа.

- А квартира? - спитала дівчинка. - Вона теж грошей коштує?

- Чи автобус, - сказав хлопчик, - чи от зоопарк - у зоопарку теж платити за вхід треба?

Ґа їх зупинив:

- Там за все платять.

- Що, і в кіно теж? - дещо ображено спитала Сан Мун.

- А в Диснейленді ви були? - спитала дівчинка. - Я чула, то найцікавіше, що є в Америці!

Хлопчик сказав:

- А я чув, там їжа жахлива.

У Ґа ще трохи страви лишалося, але він відклав її для собаки.

- Їжа хороша, - відповів він. - Тільки американці псують усе сиром. Його роблять із молока тварин. Американці всюди його пхають - у яєчню за сніданком, у локшину, з меленим м’ясом його їдять. Кажуть, що американці пахнуть маслом, - але я б сказав, що сиром.