Дженні Герхард - Теодор Драйзер

як представник фірми, як один з виконавців духівниці батька містера Кейна. Я знаю, як хворобливо переживає це ваш... гм... містер Кейн, знаю, як болісно поставитесь до цього ви. Але це один з тих досить тяжких випадків, коли питання не обминути, коли його так чи інакше треба розв’язати. І хоч як мені це важко, я повинен вам сказати, що містер Кейн-старший зробив застереження в своїй духівниці, що коли... — очі його знову забігали на всі боки, — коли його син не вважатиме за можливе розлучитися з вами... — м-р О’Брайєн перевів дух, — він не одержить у спадщину нічого, вірніше, тільки дуже незначний щорічний прибуток у десять тисяч; і то тільки з умовою, що він з вами одружиться. — Знову пауза. — Додам ще, що духівницею йому визначено три роки для прийняття остаточного рішення. Строк цей от-от минає.

Він замовк, готовий витримати бурхливу сцену, але Дженні тільки звернула на нього погляд, затьмарений подивом, розгубленістю, горем. Вона зрозуміла: заради неї Лестер пожертвував своїм багатством. Операція з нерухомим майном була спробою стати на ноги, відновити своє незалежне становище. Тепер зрозуміло, чому він останнього часу часто бував стурбований, засмучений, незадоволений. Батько простісінько позбавив його спадщини. Він глибоко нещасний, він невідступно думає про втрату, яка йому загрожує, а їй не каже ані слова.

М-р О’Брайєн також був схвильований і зніяковілий. Сумне обличчя Дженні сповнило його жалем. Але ж він зобов’язаний був сказати їй всю правду.

— Я дуже шкодую, — заговорив він знову, побачивши, що вона не збирається відповідати, — дуже шкодую, що мені випало на долю повідомити вас про цю неприємну новину. Запевняю вас, становище моє не з легких. Сам я не маю до вас ніяких поганих почуттів, — це ви, звичайно, розумієте. Родина Кейнів зараз також не має до вас поганих почуттів, — сподіваюсь, ви цьому повірите. Як я вже говорив містеру Кейну того дня, коли читав духівницю, я особисто вважав рішення його батька несправедливим, але, будучи всього лише виконавцем його волі, не міг, розуміється, нічим зарадити. І я вважаю, що вам слід знати всю правду, для того, щоб ви, якщо можливо, допомогли вашому... вашому чоловікові... — він зробив багатозначну паузу, — прийти до того чи іншого рішення. Я, так само як і члени його родини, глибоко шкодую, що він втрачає все своє багатство.

Дженні, яка досі сиділа, відвернувшись і опустивши голову, звернула на адвоката твердий, спокійний погляд.

— Він не втратить свого багатства, — сказала вона. — Це було б несправедливо.

— Мені дуже приємно чути це від вас, місіс Кейн, — сказав він, вперше, наперекір фактам, сміливо звертаючись до неї як до дружини Лестера. — Скажу вам по щирості, я боявся, що ви сприймете цю новину зовсім інакше. Вам, звичайно, відомо, що родина Кейн надає великого значення шлюбові. Місіс Кейн, мати вашого чоловіка, була жінка горда, навіть трохи пихата; його сестри й брат ставлять цілком певні вимоги до тих, кого вони можуть прийняти до своєї родини. Ваші стосунки вони вважають за ненормальні і — пробачте мені мимовільну жорстокість — неприпустимими. За останні роки це стільки разів обмірковувалося, що містер Кейн-старший уже не сподівався уладнати справу шляхом родинних переговорів. Він вважав, що його син з самого початку зробив невірно. І тому він окремо обумовив у своєму заповіті, що ваш чоловік... пробачте, що його син, якщо він не побажає розлучитися з вами і, таким чином, одержати свою пайку капіталу, повинен, щоб одержати хоч що-небудь — ті самі десять тисяч на рік, про які я вже згадував... пробачте мене, якщо мої слова звучатимуть грубо, але ж, правда, це не навмисно, — повинен з вами одружитися.

Дженні вся зщулилась. Як жорстоко було сказати їй це в обличчя! Так, спроба прожити разом, не узаконивши шлюбу, не могла закінчитися добром. І тепер з цієї сумної плутанини є тільки один вихід — їм треба розлучитися. Щоб Лестер жив на десять тисяч у рік — то це ж просто безглуздя!

М-р О’Брайєн з цікавістю поглядав на Дженні. На його думку, Лестер помилився тільки в одному: чому він тоді ж не одружився з нею? Вона чарівна жінка.

— Мені залишається сказати вам тільки одну річ, місіс Кейн, — промовив він ласкаво. — Я тепер розумію, що для вас це не має значення, але я повинен виконати все, що мені доручено. Сподіваюсь, ви не зрозумієте моєї пропозиції невірно. Не знаю, чи ви в курсі фінансових справ вашого чоловіка?

— Ні, — просто відповіла Дженні.

— Ну, це однаково. Так от, щоб полегшити вам завдання в тому випадку, якщо ви вирішите допомогти вашому чоловікові розв’язати це дуже складне питання, скажемо відверто, — в тому випадку, коли ви вважатимете за потрібне з власного почину поїхати від нього і жити окремо, — я щасливий заявити, що будь-яка сума... скажемо... гм...

Дженні встала і, стиснувши руки, мов сліпа, зробила крок до вікна. М-р О’Брайєн також підвівся.

— Це на ваш розсуд. Але мені доручено вам сказати, що коли ви вирішите порвати ваш зв’язок, вам буде охоче дана будь-яка розумна сума, яку ви забажаєте назвати, — п’ятдесят, сімдесят п’ять, сто тисяч доларів... — М-р О’Брайєн здавався собі надзвичайно благородним і щедрим. — Вона буде, так би мовити, зберігатися для вас, щоб ви будь-якої хвилини могли її зажадати. Ви не повинні мати в чомусь нестаток.

— Прошу вас, досить, — сказала Дженні, відчуваючи, що вона не має більше сил слухати і що від страшенного, майже фізичного болю сама от-от втратить здатність говорити. — Прошу вас, не говоріть далі. Прошу вас, залиште мене. Я можу від нього поїхати. Я це зроблю. Все буде добре. Але, прошу вас, не говоріть мені більше ані слова.

— Я цілком розумію ваші почуття, місіс Кейн, — промовив м-р О’Брайєн, зрозумівши, нарешті, яких страждань він їй завдав. — Повірте, я співчуваю вам усією душею. Я сказав усе, що мав вам сказати. Це було важко, дуже важко. Сумна необхідність. У вас є моя карточка. Ви можете викликати мене в будь-який час або написати мені. Більше я не забиратиму у вас часу. Бувайте здорові. Сподіваюсь, ви не вважатимете за потрібне розповідати про мій візит вашому чоловікові, — було б краще, якби ви вирішили це питання самостійно. Я дуже дорожу його прихильністю. Мені дуже шкода, прощайте!