Дженні Герхард - Теодор Драйзер
Лестер також страждав, але інакше. Його терзало не знехтуване, розтоптане кохання, а тяжка свідомість провини, яку відчуває людина, знаючи, що заради негідного розрахунку вона поступилася добротою, відданістю, почуттям. Тепер перед ним відкривалися найширші перспективи. Не зв’язаний більше з Дженні, щедро забезпечивши її, він вільно може йти своїм шляхом, віддатись різноманітним обов’язкам, які покладає велике багатство. Але він увесь час думав про те, як багато зробила для нього Дженні, як вона завжди намагалася, щоб життя його було вигідним, приємним, гарним. Він знав всі її якості й віддавав їм належне. Тепер він змушений визнати за нею ще одну неоціниму якість — вона вміла страждати не нарікаючи. Ці останні дні вона трималася по відношенню до нього, як завжди, — не краще, не гірше. Вона не вчиняла істерик, як зробила б на її місці інша жінка; не намагалася здаватись стійкішою, ніж була насправді, або робити веселе обличчя з однією думкою — щоб він усе ж таки догадався про її страждання. Вона залишилася спокійною, м’якою, уважною, як і раніше, цікавилася його планами й справами, але не дратувала зайвими запитаннями. Лестер був вражений її благородством, він захоплювався нею. Що б не говорили люди, вона — незвичайна жінка. Шкода й сором, що життя її склалося так нещасливо. І в той самий час Лестер чув поклик іншого, широкого світу. Цей світ не завжди був гостинний, Лестер пам’ятав його звірячий оскал. То чи сміє він не послухатися цього поклику?
І от вони вже повідомили декого з сусідів, що їдуть за кордон, і Лестер уже зняв собі номер у готелі «Аудіторіум», і віддана вже на схов уся зайва обстановка, і настав час попрощатися з Хайд-Парком. Дженні в супроводі Лестера кілька разів побувала у Сендвуді. Він детально оглянув містечко, але враження було те саме, що й колись — там гарно, але нуднувато. Однак наближалась весна, а Дженні так любила квіти. Вона збиралась найняти садівника.
— Чудово, — сказав Лестер. — Все, що хочеш, тільки б тобі тут було добре.
Тимчасом він енергійно займався і своїми справами. Через свого повіреного м-ра Уотсона він дав знати конторі «Найт, Кітлі і О’Брайєн», щоб до такого-то числа йому була передана його частина батьківських акцій. Він вирішив, що коли обставини примусили його піти на це, він вживе і ряд інших, не менш безсердечних заходів.
Напевно, він одружиться з м-с Джералд. Він увійде до правління «Каретного тресту», — тепер, коли в нього на руках такий пакет акцій, вони не зможуть цьому перешкодити. Якщо в його розпорядженні будуть гроші м-с Джералд, він забере до своїх рук «Тракторну компанію» в Цинциннаті, на яку покладає великі надії його братець, а також «Західну сталеплавильну», де Роберт є головним консультантом. Так, це буде не те становище, яке він займав останніми роками!
Дженні не знаходила собі місця від самотності й нудьги. Цей будинок так багато для неї важив. Коли вони сюди переїхали й сусіди почали приходити в гості, вона уявила, що для неї починається нове життя, що згодом Лестер з нею одружиться. А потім посипалися удар за ударом, і немає більше її мрії, і немає більше будинку. Помер батько, відпущена Жаннет і інші слуги, меблі одвезено на склад, і Лестер — Лестер пішов з її життя.
Дженні ясно розуміла, що він не повернеться. Якщо він міг піти від неї зараз, — нехай з ваганнями, з болем, — чого ж чекати від того часу, коли він буде вільний і далеко від неї? Захоплений своїми важливими справами, він просто забуде про неї. І вірно зробить. Вона не годиться бути йому дружиною. Скільки разів вона в цьому переконувалася. Кохання в цьому світі не досить, це кожному зрозуміло. Потрібні ще виховання, багатство, вміння добиватися свого й інтригувати. А займатися цим вона не хоче. Та й не зуміла б.
Нарешті великий будинок було замкнуто, і колишнє життя залишилося позаду. Лестер провів Дженні до Сендвуда й трохи побув з нею в котеджі, намагаючись запевнити її, що будиночок чудовий і вона легко звикне до нової обстановки. Він обіцяв скоро відвідати її, а потім зібрався їхати, і перед неминучістю розлуки його слова одразу втратили всяке значення. Дженні поцілувала його, побажала щастя, успіхів, душевного спокою, і пішла до себе в спальню. Побачивши у вікно, як він іде від будинку цегляною стежкою, міцний і елегантний, в новому костюмі з перекинутим через руку пальто, — втілення самовпевненості й благополуччя, — вона відчула, що зараз помре. Проте, коли через деякий час до неї заглянула Веста, очі її були сухі. Лишився тільки тупий, ниючий біль. Так почалось її нове життя — життя без Лестера, без батька, з однією тільки Вестою.
«Дивна в мене все-таки доля!» думала вона, спускаючись в кухню. Вона вирішила, що частину домашньої роботи виконуватиме сама. Їй треба чимсь зайнятись. Не можна весь час думати. Коли б не Веста, вона улаштувалася б десь на роботу. Тільки б не заглиблюватись у себе, бо можна збожеволіти.
Розділ LV
За наступний рік чи два ділові й світські кола Чикаго, Цинциннаті, Клівленда й інших міст були свідками своєрідного відродження Лестера Кейна. За час зв’язку з Дженні він цурався багатьох людей і починань і, здавалося, втратив до них будь-який інтерес; тепер же, розлучившись із нею, він знову з’явився на сцені у всеозброєнні своїх величезних засобів, став розбиратись у кожній справі, як людина, певна своєї сили, і незабаром став визнаним авторитетом в галузі комерції й фінансів. Правда, він постарів. Де в чому це був уже не колишній Лестер. До зустрічі з Дженні йому притаманна була самовпевненість, властива кожному, хто не звідав поразок. Якщо ти вихований у розкоші, якщо ти бачиш суспільство тільки з його приємного боку, такого переконливо-облудного, коли маєш справу з великими підприємствами не через те, що ти їх створив, а тому, що ти сам є часткою їх і що вони були при
