Дженні Герхард - Теодор Драйзер

Басс був з ним цілком згодний.

Дженні мовчки дивилася у вікно карети. От зараз вони повернуться до величезного тихого дому, а Герхардта там уже немає. Подумати тільки, що вона більше ніколи його не побачить. Карета завернула в двір. У вітальні Жаннет, принишкла й заплакана, вже накривала стіл до чаю. Дженні взялася до звичних домашніх справ, її не покидала думка — що ж з нею буде після смерті.

Розділ LII

Лестер поставився до смерті Герхардта досить байдуже, він тільки співчував Дженні. Сам він цінив у старому його безсумнівні якості, але особистої прихильності до нього не відчував. Він повіз Дженні на десять днів до моря, щоб дати їй можливість відпочити й заспокоїтись, а незабаром після повернення до Чикаго вирішив, нарешті, ввести її в свої справи і разом з нею обміркувати становище. Завдання це частково полегшувала та обставина, що про невдачу його земельних операцій Дженні вже знала. Не були для неї таємницею і його візити до м-с Джералд. Лестер сам їй говорив, що підтримує це знайомство. Одного разу м-с Джералд запросила його в гості разом з Дженні, але сама до них не приїхала, і, як добре розуміла Дженні, не збиралася приїжджати. Поховавши батька, Дженні все більше стала замислюватись над своєю дальшою долею; одружитися з Лестером вона вже не сподівалася, і ніщо в його поведінці не давало їй приводу для таких надій.

Трапилось так, що в цей час Роберт також прийшов до висновку, що потрібні рішучі дії. Він більше не вважав можливим вплинути на самого Лестера — з нього досить було колишніх спроб, — але чому б не спробувати домовитись із Дженні? Дуже ймовірно, вона може зважити на розумну пораду. Якщо Лестер до цього часу з нею не одружився, вона, звичайно, розуміє, що це не входить до його намірів. Треба доручити якійсь надійній третій особі зустрітися з нею, пояснити, як стоять справи, і, звичайно, запропонувати їй солідне забезпечення. Можливо, вона погодиться піти від Лестера і покінчити з цією неприємною пригодою. Лестер, як не є, йому брат, прикро буде, коли він втратить своє багатство. Роберт міг тепер дозволити собі цей великодушний жест — він встиг добре прибрати до рук справи нового тресту. Зрештою він вирішив, що найбільш придатним посередником буде м-р О’Брайєн, з юридичної контори «Найт, Кітлі і О’Брайєн». Він люб’язний, добродушний, ввічливий, дарма що юрист. Він зуміє делікатно роз’яснити Дженні, як дивляться на неї рідні Лестера і що сам Лестер втратить, коли не порве з нею. Якщо Лестер одружений, О’Брайєн зуміє про це довідатись. Дженні буде забезпечена, вона одержить п’ятдесят, сто, нехай навіть півтораста тисяч доларів. Роберт викликав до себе м-ра О’Брайєна і дав йому відповідні інструкції, роз’яснивши до цього, що оскільки він є виконавцем заповіту Арчібалда Кейна, його обов’язок подбати про те, щоб Лестер прийшов до належного рішення.

М-р О’Брайєн виїхав до Чикаго. Просто з вокзалу він подзвонив Лестеру і з цілковитим своїм задоволенням дізнався, що той на цілий день виїхав з міста. Тоді він попрямував до Хайд-Парку і вручив Жаннет свою візитну карточку. За кілька хвилин до нього вийшла Дженні, яка не мала навіть підозри, з яким важливим дорученням він до неї з’явився. М-р О’Брайєн привітався з нею вишукано люб’язним тоном.

— Я маю задоволення говорити з місіс Кейн? — запитав він, схиливши голову набік.

— Так, — відповіла Дженні.

— Як ви могли переконатися, поглянувши на мою візитну картку, я — містер О’Брайєн, фірма «Найт, Кітлі і О’Брайєн». Ми з’являємося довіреними й виконавцями покійного містера Кейна, батька вашого... мм... містера Кейна. Мій візит може видатися вам дивним, але справа в тому, що в духівниці батька містера Кейна є деякі застереження, які близько стосуються й вас. Ці пункти такі істотні, що я вважаю потрібним ознайомити вас з ними, якщо, звичайно, містер Кейн сам цього не зробив. Я... пробачте мені, але, беручи до уваги характер цих пунктів, я готовий припустити, що він, можливо, про них промовчав.

М-р О’Брайєн зробив паузу, всією своєю постаттю, кожною рискою обличчя зобразивши питання.

— Я не зовсім зрозуміла, — сказала Дженні. — Про духівницю я нічого не знаю. Коли там є щось таке, що мені слід знати, містер Кейн, мабуть, мені скаже. Поки він нічого не говорив.

— Ага! — задоволено зітхнув м-р О’Брайєн. — Отже, я не помилився. Тоді дозвольте, я коротко викладу вам суть справи, після чого ви вирішите, чи бажаєте дізнатися про всі подробиці. Може, ви сядете?

Досі вони розмовляли стоячи. Дженні сіла, і м-р О’Брайєн підсунув собі стілець і сів поруч.

— Отже, почнемо, — сказав він. — Мені, розуміється, нема чого довго говорити про те, що батько містера Кейна дуже неприхильно дивився на зв’язок між вами і його сином.

— Я знаю... — почала було Дженні, але одразу ж замовкла.

Вона була збентежена, зніяковіла, вона вже відчувала щось недобре.

— Незадовго до своєї смерті, — продовжував юрист, — містер Кейн-старший мав на цю тему бесіду з вашим... мм... з містером Лестером Кейном. В своїй духівниці він поставив деякі умови щодо розподілу свого майна, які трохи заважають його сину, вашому... мм... чоловікові... одержати належну йому частину. За звичайних обставин він успадкував би четверту частину капіталу «Компанія Кейн», яка становить у цей час біля мільйона доларів, можливо, навіть більше; а також четверту частину решти майна, яке оцінюється в п’ятсот тисяч. Наскільки я можу судити, містер Кейн-старший дуже хотів, щоб його син успадкував це багатство. Але згідно з умовою, зробленою його батьком, містер Лестер Кейн може одержати свою частину тільки в тому випадку, якщо він виконає... гм... одно його передсмертне бажання.

М-р О’Брайєн замовк, тільки очі його тривожно бігали з боку на бік. Незважаючи на все своє упередження, він встиг відчути чарівність Дженні. Він уже розумів, чому Лестер наперекір усім порадам і умовлянням не захотів з нею розлучитися. Чекаючи її відповіді, він непомітно стежив за нею.

— І яке ж це було бажання? — запитала вона нарешті, коли напружене мовчання стало їй не під силу.

— Я вам дуже вдячний за ваше запитання, — сказав м-р О’Брайєн. — Самому мені було б дуже важко заговорити на цю тему, дуже важко. Я прийшов до вас