Камінний господар - Леся Українка

Я сподiвалася, що сеє буде… але щоб так мою остатню мрiю я мусила ховати…

(Голос ЇЇ перехоплює спазма стриманих слiз).

Д о н Ж у а н

Я вразив вас?

Та чим, Долорес?

Д о л о р е с

Ви не зрозумiли?

Гадаєте, що як iспанський гранд дочцi гiдальга кине шлюбний перстень, немов гаман з червiнцями лихварцi, то в нiй повинно серце розцвiсти, а не облитись крiв'ю?

Д о н Ж у а н

Нi, Долорес, i ви ж мене повиннi зрозумiти: нiякiй дiвчинi, нiякiй жiнцi не був я досi винен зроду!

Д о л о р е с

Справдi?

Ви, дон Жуан, нiчим не завинили проти жiноцтва?

Д о н Ж у а н

Нi. Нiчим, нiколи.

Я кожен раз давав їм теє все, що лиш вони могли змiстити: мрiю, коротку хвилю щастя i порив, а бiльшого з них жадна не змiщала, та iншiй i того було надмiру.

Д о л о р е с

А ви самi могли змiстити бiльше?

(Пауза).

Платити вам не прийдеться сей раз.

Вiзьмiть назад сю золоту "заставу".

(Хоче зняти з своєї правицi обручку).

Дон Жу а н

(вдержує її руку)

Нi, то належить вам з святого права.

Д о л ор е с

Я вже сама до себе не належу.

Вже й се видиме тiло не моє.

Сама душа у сьому тiлi - дим жертовного кадила, що згорає за вашу душу перед богом…

Д о н Ж у а н

Що се?

Я ваших слiв не можу зрозумiти.

Ви мов заколота кривава жертва, такi в вас очi… Сей декрет, ся булла..

Ви як їх здобули? Я вас благаю, скажiть менi!

Д о л о р е с

Навiщо вам те знати?

Д о н Ж у а н

Ще, може, я зречуся тих дарiв.

Д о л о р е с

Ви їх зректись не можете, я знаю.

А як вони здобутi - все одно.

Не перший раз за вас загине жiнка, якби ж то хоч, остатнiй!

Д о н Ж у а н

Нi, скажiть.

Коли не скажете, я можу здумать, що спосiб добування був ганебний, бо чесний покриву не потребує.

Д о л о р е с

"Ганебний"… "чесний"… як тепер далеко вiд мене сi слова… Що ж, я скажу: я за декрет сей тiлом заплатила.

Д о н Ж у а н

Як?..

Д о л о р е с

Я не можу довше поясняти.

Ви знаєте всi норови двiрськi, - там платиться за все коли не злотом, то…

Д о н Ж у а н

Боже! Як же страшно се, Долорес!

Д о л о р е с

Вам страшно? Я сього не сподiвалась.

Д о н Ж у а н

А вам?

Д о л о р е с

Я вже нiчого не боюся.

Чого менi жахатися про тiло, коли не побоялась я i душу вiддати, щоб за буллу заплатити?

Д о н Ж у а н

Та хто ж душею платить?

Д о л о р е с

Всi жiнки, коли вони кохають. Я щаслива, що я душею викупляю душу, не кожна жiнка має сеє щастя.

Святий отець вам душу визволяє вiд кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довiчно за вашi всi грiхи. В монастирi з уставом найсуворiшим я буду черницею. Обiтницю мовчання, i посту, й бичування дам я богу.

Зректися маю я всього, Жуане, i навiть - мрiй i спогадiв про вас!

Лиш пам'ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Пiде моя душа за вас на вiчнi муки.

Прощайте.

Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.

(Долорес рушає, але зараз зупиняється).

Нi, ще раз! Остатнiй раз я подивлюся ще на сiї очi!

Бо вже ж вони менi свiтить не будуть в могильнiй тьмi того, що буде зватись моїм життям… Вiзьмiте ваш портрет.

(Здiймає з себе медальйон i кладе на камiнь).

Я маю пам'ятать про вашу душу, бiльш нi про що.

Д о н Ж у а н

Але якби я вам сказав, що мить єдина щастя з вами тут, на землi, дорожча задля мене, нiж вiчний рай без вас на небесах?

Д о л о р е с

(екстатичне, як мучениця на тортурах)

Я не прошу мене не спокушати!

Сей пiвобман… коли б вiн мiг до краю се серце сторожкеє одурити!

Святая дiво! дай менi принести за нього й сюю жертву!.. О Жуане, кажiть менi, кажiть слова кохання!

Не бiйтеся, щоб я їх прийняла.

Ось вам обручка ваша.

(Здiймає i хоче подати дон Жуановi обручку, але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).

Д о н Ж у а н

(пiдiймає обручку i надiває знову на руку Долорес)

Нi, нiколи я не вiзьму її. Носiть її або мадоннi дайте на офiру, як хочете. На сю обручку можна дивитися черницi. Ся обручка не збудить грiшних спогадiв.

Д о л о р е с

(тихо)

Се правда.

Д о н Ж у а н

А вашої я не вiддам нiкому довiку.

Д о л о р е с

Нащо вам її носити?

Д о н Ж у а н

Душа свої потреби має й звички, так само, як i тiло. Я хотiв би, щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.

Д о л о р е с

Пора вже йти менi… Я вам прощаю за все, що ви…

Д о н Ж у а н

Спинiться! Не тьмарiть ясного спогаду, про сю хвилину!

За що прощати? Я ж тепера бачу, що я i вам не завинив нiчого.

Адже ви через мене досягли високого, пречистого верхiв'я!

Невже мене за се прощати треба?

О нi, либонь, ви в словi помилились!

У серцi сторожкiм такеє слово вродитись не могло. Вам не потрiбнi такi слова, коли ви стали вище вiд ганьби й честi. Правда ж так, Долорес?

Д о л о р е с

Здається, слiв нiяких бiльш не треба.

(Хоче йти).

Д о н Ж у а н

Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадрiдi одвiдали сеньйору де Мендоза?

Д о л о р е с

(спиняється)

Ви… ви… мене питаєте про неї?

Д о н Ж у а н

Я бачу, рано вам ще