Камінний господар - Леся Українка
(Тихше).
А тiльки в бiлому ти заблiда.
А н н а
О, се нiчого, се тепера мода.
(Ще тихше).
Як хочеш, я бiлил тобi позичу, бо в тебе навiть i чоло червоне.
П а н н о ч к а
Не треба, дякую.
(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).
М о л о д а п а н i
(нишком до другої, показуючи очима на Анну)
Який убiр!
Д р у г а м о л о д а п а н i
(iронiчно)
Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..
С т а р и й г i с т ь
(до дона Пабло)
А що, дон Пабло? вже тепер нарештi покличе вас король до свого двору, - такого зятя тесть…
Д о н П а б л о
Його величнiсть не по зятях, а по заслузi цiнить.
С т а р и й г i с т ь
На жаль, оцiнки часом довго ждати.
Д о н П а б л о
Чи довго, ви сами зазнали лiпше.
(Повертається до iншого).
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.
Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.
Д о н Ж у а н
(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)
У моїй країнi рiднiй
єсть одна гора з кришталю, на горi тiй, на шпилечку, сяє замок з дiамантiв.
Лихо моє, Анно!
I росте посеред замку квiтка, в пуп'янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а твердi перли.
Лихо моє, Анно!
I на гору кришталеву нi стежок нема, нi сходiв, в дiамантовому замку анi брами, анi вiкон.
Лихо моє, Анно!
Та комусь не треба стежки, анi сходiв, анi брами, з неба вiн злетить до квiтки, бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.
К о м а н д о р
(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)
Якi се тута спiви, донно Анно?
А н н а
Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.
К о м а н д о р
Я не про те питаю.
А н н а
А про що ж?
(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади i спускається до дон Жуана).
А н н а
(до дон Жуана, подаючи лимонаду)
Бажаєте прохолодитись, може?
Д о н Ж у а н
Спасибi, не вживаю холодощiв.
Анна кидає шклянку в кущi.
К о м а н д о р
(надходить слiдом за Анною)
Вам до сподоби пiсня, донно Анно?
А н н а
А вам?
К о м а н д о р
Менi зовсiм не до сподоби.
Д о н Ж у а н
Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.
Я думав, що зарученим то саме i слiд почути пiсню про кохання.
К о м а н д о р
В тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.
Д о н Ж у а н
На жаль, його не мiг я проминути, - так вимагає маврiтанський стиль.
А н н а
Ви до костюма добирали пiсню?
З брами увiходить гурт молодiжi, паничiв; побачивши Анну, молодiж оточує її.
Г о л о с и з г у р т у
О донно Анно! донно Анно, просим, з'явiть нам ласку! Се ж остатнiй вечiр дiвочої незв'язаної волi!
А н н а
Мої панове, в чiм бажання ваше?
О д и н л и ц а р
Ми просимо, щоб ви сами вказали,
Хто має вам служить в которiм танцi.
А н н а
Щоб я сама просила?..
Д р у г и й л и ц а р
Не просити, наказувати маєте! Ми будем рабами вашими в сей вечiр!
А н н а
Добре, що хоч не довше, бо вже я не знаю, що б вам на те сказали вашi дами.
Чи, може, вас вiд їх рятують маски?
Т р е т i й л и ц а р
(скидаючи маску)
Всi зорi блiднуть перед сонцем!
А н н а
Дiйсно, сей комплiмент не потребує маски, бо вiн доволi вже поважний вiком.
Лицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.
А н н а
(до молодiжi)
Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.
Всi стають в ряд, i дон Жуан мiж ними.
К о м а н д о р
(тихо до Анни)
Чи се такий в Севiльї звичай?
А н н а
Так.
К о м а н д о р
Чи й я повинен стати?
А н н а
Нi.
Командор вiдходить.
Панове, ви вже готовi?
(До дон Жуана).
Як же ви, поклонче змiнливої планети, стали в ряд?
Хiба вам звичай дозволяє танцi?
Д о н Ж у а н
Для надзвичайної зламаю звичай.
А н н а
За се я вам даю танець найперший.
Дон Жуан вклоняється по-схiдному: прикладає правицю до серця, до уст i до чола, потiм закладає руки навхрест на грудях i схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.
Д о н Ж у а н
Один?
А н н а
Один. Вам другого не буде.
(До молодiжi).
Я вас, панове, позначу рукою, хай всяк свою чергу запам'ятає.
(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич зостається непозначеним).
П а н и ч
А я ж? А я? Менi ж яка черга?
О д и н з г у р т у
Остатня, очевидно.
Смiх. Панич стоїть збентежений.
А н н а
(до панича)
Мiй сеньйоре, я мусульманину дала найпершу, бо вiн остатнiм буде в царствi божiм, ви ж, я в тiм певна, добрий католик, i вам не страшно буть остатнiм тута.
П а н и ч
Се в перший раз, що я б хотiв буть мавром!
Д о н Ж у а н
Е, не в чергу попав ваш комплiмент, - либонь, судився вам душi рятунок!
А н н а
(плеще в долонi)
