Камінний господар - Леся Українка
К о м а н д о р
Не оглядайтесь.
А н н а
Вже нема нiкого.
К о м а н д о р
(випускає Аннину руку i змiняє спокiйний тон на грiзний)
Вiн як сюди дiстався, донно Анно?
А н н а
Кажу ж вам, як Долорес наречений.
К о м а н д о р
Чого ж було стояти на колiнах?
А н н а
Кому?
К о м а н до р
Та вже ж йому тут перед вами!
А н н а
Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?
К о м а н д о р
I ви могли дозволити…
А н н а
Мiй боже!
Хто ж дозволу на сiї речi просить?
Се, може, та кастiльська етикета наказує звертатися до дами:
"Дозвольте, панi, стати на колiна".
У нас за сеє кожна осмiяла б.
К о м а н д о р
Як ви привикли все збувати смiхом!
А н н а
Та змилуйтесь! якби я кожен раз, вiдкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очi вилиняли досi!
Невже б вам справдi так сього хотiлось?
Вам дивно се, що я за ним услiд не простягаю рук, не плачу гiрко, не сповiдаюся тут перед вами в злочинному коханнi, що мов буря налинуло на серце безборонне?
Була б я мов Iзольда в тiм романi, та шкода, я до того не в настрою, - якраз охоту маю.до фанданга!
О! чую, саме грають… lа-lа-lа!..
Ходiм, дон Гонзаго! я полину, як бiла хвиля, у хибкий танець, а ви спокiйно станете, мов камiнь.
Бо знає камiнь, що танок свавiльний скiнчить навiки хвиля - коло нього.
Командор веде Анну попiд руку нагору, де танцюють.
III
Печера на березi моря в околицi Кадiкса. Дон Жуан сидить на каменi i точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.
С г а н а р е л ь
Навiщо ви все точите ту шпагу?
Д о н Ж у а н
Так, звичка.
С г а н а р е л ь
Ви ж тепер на поєдинки вже не виходите.
Д о н Ж у а н
Не маю з ким.
С г а н а р е л ь
Хiба людей не стало?
Д о н Ж у а н
Всi тi люди не вартi сеї шпаги.
С г а н а р е л ь
Може, й шпага когось не варта?
Д о н Ж у а н
(грiзно)
Ти!!
С г а н а рель
Пробачте, пане, то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю, де в мене тiї дурощi беруться, - от наче щось сiпне!
Д о н Ж у а н
Iди! Не застуй!
Сганарель, посмiхнувшись, виходить.
(Дон Жуан далi точить шпагу).
Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!
(Кидає шпагу).
С г а н а р е л ь
(вбiгає, швидко i нишком)
Мiй пане, утiкаймо!
Д о н Ж у а н
Ще чого?
С г а н а р е л ь
Нас викрито. Я бачив: недалечке чернець якийсь блукає.
Д о н Ж у а н
Ну то що?
С г а н а р е л ь
Се шпиг вiд iнквiзицiї, напевне, а може, й кат з отруєним стилетом.
Д о н Ж у а н
Шпигiв я не боюся - звик до них, а шпага в мене довша вiд стилета.
Веди ченця, коротша буде справа.
Скажи йому, що сповiдi бажає всесвiтнiй грiшник дон Жуан.
С г а н а р е л ь
Гаразд.
Ви не дитина, я при вас не нянька.
Виходить i незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зрiст, тонкого, в одежi "невидимок" - в чорнiй вiдлозi (каптурi), що закриває все обличчя, тiльки, для очей у нiй прорiзанi дiрки.
Дон Жу а н
(встає назустрiч iз шпагою в руках)
Мiй отче, або, може, краще - брате, чому завдячую такi святiї одвiдини?
Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.
Ти вийди, Сганарелю.
(Бачачи, що Сганарель не спiшиться, пошепки до нього).
Поглянь, в ченця рука жiноча.
С г а н а р е л ь
Щоб їх!
(Махнувши рукою, виходить),
Дон Жуан кладе шпагу на камiнь. З-пiд одкинутої вiдлоги раптом виступає обличчя Долорес.
Д о н Ж у а н
Долорес?! Ви? i знов у сiй печерi…
Д о л о р е с
Я знов прийшла порятувати вас.
Д о н Ж у а н
Порятувати? Хто ж се вам сказав, що нiбито менi рятунку треба?
Д о л о р е с
Сама я знала се.
Д о н Ж у а н
Я ж не слабий, як бачите, - веселий, вiльний, дужий.
Д о л о р е с
Ви хочете, щоб вам здавалось так.
Д о н Ж у а н
(на мить замислюється, але хутко пiдводить голову рiзким, упертим рухом)
Я бачу, сеньйорито, ваша одiж настроїла вас на чернечий лад.
Але я вам не буду сповiдатись, - мої грiхи не для панянських слухiв.
Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту i подає їх дон Жуановi.
Нi, вибачте, Долорес! Я не хтiв зневажить вас, менi було б се прикро.
Що ви менi принесли?
Д о л о р е с
Прочитайте.
Д о н Ж у а н
(швидко переглядає пергаменти)
Декрет вiд короля… i папська булла…*
Менi прощаються усi злочини i всi грiхи… Чому? З якої речi?..
I як до вас дiстались сi папери? * Булла - грамота, постанова або розпорядження папи римського, скрiпленi печаткою.
Дол о р е с
(спустивши очi)
Ви не догадуєтесь?
Д о н Ж у а н
О Долорес!
Я розумiю. Знов ви наложили на мене довг якийсь. Та вам вiдомо, що я привик свої довги платити.
Д о л о р е с
Я не прийшла сюди з вас плату править.
Д о н Ж у а н
Я вiрю вам. Але я не банкрот.
Колись я вам заставу дав - обручку, тепер готовий виплатить весь довг.
Уже ж я не банiт, а гранд iспанський, i вам не сором буде стать до шлюбу зо мною.
Д о л о р е с
(iз стогоном)
