Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

Чи не встає туман

Уранці над затокою в Акасі,

Коли безсонними ночами

Ви з горя плачете?»

А дочка Дадзай-но дайні, танцівниця Ґосеці, що таємно плекала до Ґендзі ніжні почуття, була навіть трохи засмучена його поверненням у столицю і послала такого листа з гінцем, натякнувши, щоб нікому її імені не видав:

«О, так хотілося б

Вам показати

Промоклі від сліз рукава

Тієї, що поривалася до Вас

На берег Сума завітати!»

Впізнавши її почерк, тепер ще досконаліший, Ґендзі написав їй таку відповідь:

«Навпаки, мав би я нарікати,

Бо відтоді,

Як лист Ваш прийшов,

З жалю мої рукава

Не просихають».

Колись Ґендзі вважав цю жінку надзвичайно привабливою, і несподіваний лист розбудив у ньому приємні спогади, але тепер, здається, він намагався позбутися легковажності. Навіть з Ханацірусато він спілкувався тільки листами, а тому вона мала підставу скаржитися на його зрадливість.

Буйки

Головні персонажі:

Ґендзі (Дайнаґон), міністр Двору, 28-29 років

Імператор (імператор Судзаку), син імператора Кіріцубо і Кокіден

Імператриця-мати (Кокіден), мати імператора Судзаку

Найсі-но камі (Обородзукійо), придворна пані імператора Судзаку, таємна кохана Ґендзі

Принц-спадкоємець, майбутній імператор Рейдзей, 10-11 років син Фудзіцубо

Монахиня-мирянка Фудзіцубо, 33-34 роки, дружина імператора Кіріцубо, мати імператора Рейдзей

Лівий міністр у відставці, 62-63 роки, колишній тесть Ґендзі

То-но цюдзьо (Сайсьо-но цюдзьо, Ґон-цюнаґон), брат Аої, першої дружини Ґендзі

Мурасакі, 20-21 рік, дружина Ґендзі

Пані Акасі, 19-20 років, дочка Нюдо з Акасі, кохана Ґендзі

Ханацірусато, кохана Ґендзі, сестра ньоґо Рейкейден

Принц Хьобукьо, батько Мурасакі

Укон-но дзо-но куродо, прибічник Ґендзі, син Ійо-но суке

Йосікійо, прибічник Ґендзі

Кореміцу, прибічник Ґендзі

Після того як Ґендзі так виразно побачив уві сні покійного Імператора, то переймався лише тим, як полегшити гріхи, що, мабуть, обтяжували батькову душу. А тому, повернувшись до столиці, одразу ж десятого місяця вирішив справити обряд Читання восьми сувоїв сутри Лотоса. Тепер придворні схилялися перед його авторитетом так само, як і колись. І тільки Імператриця-мати, яка страждала від тяжкої хвороби, в душі постійно сердилася, що не змогла його остаточно позбутися, але Імператор дотримувався батькового заповіту. Всі ці роки він побоювався кари за його невиконання і, лише поновивши Ґендзі в колишніх правах, відчув певне полегшення. І хоча захворювання очей, яке й досі час від часу його мучило, трохи відступило, він, охоплений передчуттям, що жити й залишатися Імператором йому недовго, часто закликав Ґендзі на довірливу розмову про державні справи, а оскільки це відбувалося за його власним бажанням, то придворні цьому надзвичайно раділи.

Тепер, коли наближався день зречення від престолу, Імператор із болем у серці дивився на засмучену Найсі-но камі[314], яка безперестанку думала про своє невизначене майбутнє. «Ваш батько, Великий міністр[315], уже помер, надії на підтримку тяжкохворої Імператриці-матері у вас немає, та й мені, напевне, зовсім недовго лишилося жити, а тому, на жаль, ви опинитеся у скрутному становищі. Хоча ви здавна віддавали перевагу іншому, я незмінно думав лише про вас одну-єдину й тепер переймаюся вашою долею. І якщо станеться так, що ваш обранець візьме вас під свою опіку, навіть від самої думки, що він не любитиме вас так міцно, як я, мені стає дуже гірко», — сказав він і заплакав.

Побачивши, як Найсі-но камі, з яскравим рум’янцем на привабливому обличчі, від напливу почуттів також ледь стримує сльози, Імператор, жаліючи її, відразу забув про всі її гріхи. «Чому ви не народили мені дітей? Дуже шкода! Так само прикро, якщо вони з’являться пізніше від того, хто з вами пов’язаний долею. Бо, незважаючи на його високе теперішнє становище, вони будуть простими підданими», — сказав Імператор, турбуючись про її майбутнє, і цим лише бентежив її та засмучував. Імператор був надзвичайно гарний, до того ж упродовж останніх років ставився до неї з дедалі глибшою прихильністю, а от Ґендзі, безперечно, неперевершений у всьому, ніколи не мав до неї глибокого почуття. Тож, поступово все це зрозумівши, вона каялася, нарікаючи на свою гірку долю: «О, навіщо я піддалася примхам свого юного, недосвідченого серця і спричинила стільки хвилювань, від яких постраждало не тільки моє добре імя, але і він сам?..»

Другого місяця наступного року принцу-спадкоємцю справили церемонію одягання хакама. Хоча йому сповнилося одинадцять, але, як для свого віку надзвичайно високий, він здавався старшим, був дуже гарний і як дві краплі води схожий обличчям на Ґендзі. Його сліпуча краса викликала захоплення у придворних, і тільки монахиня-мирянка Фудзіцубо, його мати, прислухаючись до похвал, не мала ні хвилини спокою. Високо оцінюючи його людські якості, Імператор довірливо зізнався принцу, що збирається передати йому імператорський трон. І от після двадцятого дня того ж таки місяця, на превелике роздратування Імператриці-матері, він оголосив про своє зречення. «Хоча моє становище тепер понизиться, але зате я зможу бачитися з вами стільки, скільки захочу», — втішав він свою матір.

Принцом-спадкоємцем став син ньоґо Сьокьоден[316]. Змінилися часи, і в житті з’явилося багато чого нового й радісного. Ґендзі з дайнаґона — старшого радника міністра — перетворився на надайдзіна — міністра Імператорського двору, — оскільки посади Лівого і Правого міністрів у складі Державної ради були вже зайняті. Згодом у цій ролі він мав керувати державними справами, але спочатку запропонував Лівому міністрові у відставці взяти на себе обов’язки регента, опікуна, заявивши: «Я не зумію впоратися з такою клопітною роботою». «Я пішов зі своєї посади через хворобу. Та й з кожним роком все старішаю, тому навряд чи зможу бути корисним», — відмовився міністр від пропозиції свого колишнього зятя.

Однак, оскільки і в чужих краях[317] справжніми мудрецями вважали тих людей, які в роки чвар і безладу ховалися в горах, а як тільки в Піднебесній запановував порядок, верталися, не соромлячись своєї сивини, на попередню службу до столиці, то всі одностайно зійшлися на думці, що тепер, коли в світі відбулися сприятливі зміни, ніщо не заважатиме повернутися до своїх обов’язків людині, яка раніше відмовилася від них через хворобу. Подібні випадки траплялися і в нашій історії, а тому міністр, більше не наполягаючи на своїй відмові, став Великим міністром і регентом. А було йому тоді вже шістдесят три роки.

Свого часу він відійшов від державних справ через невдоволення змінами у світі, а от тепер знову процвітав, як колись, і всі його сини, що були потонули у скруті, знову були на плаву. Особливої честі заслужив Сайсьо-но цюдзьо[318], що став тепер ґон-цюнаґоном. Його дочці від четвертої дочки Правого міністра сповнилося дванадцять років, і він, плануючи віддати її в Імператорський палац, приділяв особливу увагу її вихованню. На того панича, що співав колись пісню «Високі дюни», також надягли шапку придворного, і він цілком виправдовував покладені на нього надії. Сайсьо-но цюдзьо мав чимало дітей від різних дружин, в його домі завжди панував гамір, і міністр Ґендзі часом заздрив йому через це.

Юґірі, син покійної дочки Великого міністра, що перевершував красою багатьох хлопців, прислужував Імператору та принцу-спадкоємцю. Спостерігаючи, як росте онук, міністр і його дружина знову і знову оплакували свою втрату.