Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу
Одного дня приїхав принц Ніоу, і пані Цюдзьо з цікавістю стала підглядати за ним крізь шпарину між ширмами. Він здався їй таким гарним, наче гілка вишневого цвіту. Придворні п’ятого і четвертого рангів, які його обслуговували, зовнішністю і манерами хоч перевершували її чоловіка, проте для неї, попри свою грубість, він все одно залишався опорою у житті. Службовці домашньої управи покірно доповіли принцові про все, що відбулося у будинку за час його відсутності. Багатьох придворних п’ятого рангу пані Цюдзьо не знала навіть в обличчя. З листом від Імператора приїхав її пасинок, Сікібу-но дзьо із званням Куродо, який, однак, не посмів підійти до господаря садиби. Під враженням від вроди принца Ніоу пані Цюдзьо подумала: «Зроду не бачила подібного красеня! Яке щастя жити поруч з ним! Яка я була дурна, коли подумала, що Нака-но кімі має підстави скаржитися на долю! Та з таким чоловіком можна бути щасливим, навіть якщо лише один раз сьомої ночі сьомого місяця{263} зустрічатимешся!» Принц узяв на руки немовля і, пестячи його, розмовляв з Нака-но кімі, відсунувши від неї низьку завісу. Важко собі було уявити чарівнішу пару! Згадавши, як одноманітно й понуро протікало життя у будинку Восьмого принца, пані Цюдзьо подумала мимоволі: «Обидва вони — принци, але яка разюча між ними різниця!» Незабаром принц Ніоу пішов відпочити, залишивши сина під опікою молодих служниць і годувальниці. Багато хто приходив до нього, але, посилаючись на нездоров’я, він не розмовляв з ними і до вечора перебував у спочивальні. Туди ж йому подали і їжу. Розглядаючи вишукане оздоблення покоїв, пані Цюдзьо, яка пишалася своїм добрим смаком, вперше зрозуміла, в якій жалюгідній обстановці доводиться їй жити. «Моя дочка досить гарна, щоб стати дружиною знатного вельможі, — думала вона. — Молодші сестри їй поступаються, дарма що батько не шкодує коштів на їхню опіку, зазиваючи собі у зяті юнаків з благородних сімей. Не здивуюся, якщо він надумає видати одну з них за самого Імператора! Ні, я не маю права відступати, якщо хочу, щоб моя дочка зайняла гідне становище у світі». Всю ніч вона не склепила очей, розмірковуючи над майбутнім дочки.
Принц встав, коли сонце вже підбилося високо. «Оскільки Імператриця-дружина знову занедужала, я мав би її провідати», — сказав він, одягаючись у парадне вбрання. Коли зацікавлена пані Цюдзьо знову припала до щілини, то в такому вбранні принц здався їй прекраснішим за будь-кого на світі. Він грався зі своїм маленьким сином, якого ніяк не міг покинути, і вирушив з дому лише після того, як разом з дружиною поснідав рисовою кашею та пареним рисом.
Його супровід, що прийшов уранці й досі відпочивав, тепер готувався до від’їзду. Серед них був один досить пристойний, але нічим особливим непримітний юнак, одягнений в носі, з великим мечем на поясі. Звичайна пересічна людина, тим паче поряд з принцом.
«Бачите? Це Сьосьо, зять намісника провінції Хітаці, — сказала одна із служниць. — Кажуть, що спочатку він хотів одружитися з особою, яка оселилася недавно в нашому домі. Але, видно, спокусившись на багатство тестя, взяв за дружину його рідну, але зовсім непоказну дочку».
«Невже? Але нам ніхто про це не розповідав...» — сказала друга. «Це чиста правда, яку я дізналася від людей з дому намісника», — додала третя.
Служниці базікали, зовсім не підозрюючи, що пані Цюдзьо все чула і розпачливо дорікала собі: «Як я могла вважати, що такий от Сьосьо вартий моєї улюбленої дочки? Нікчема!» В її серці не залишилося нічого, крім презирства до нього.
Помітивши, що син підповз до завіси й визирнув з-під неї, принц повернувся до нього, щоб попрощатися. «Якщо Імператриці стане краще, я відразу повернуся, — сказав він. — Якщо ж ні, то залишуся в палаці на ніч. Якби моя воля, я не розставався б з вами ніколи».
Заспокоївши сина, принц вийшов, і пані Цюдзьо довго дивилася йому вслід, неспроможна відірвати очей від його величавої постаті. Будинок без нього наче спорожнів.
Зайшовши в покої Нака-но кімі, пані Цюдзьо на всі лади розхвалювала принца, а та лише гірко посміхалася, вважаючи таку поведінку провінційною.
«Коли померла ваша мати, ви були ще зовсім маленькою, — зі сльозами на очах розповідала пані Цюдзьо. — Я, як і покійний принц, переживала за ваше майбутнє. Але ваша доля виявилася щасливою, і ви не пропали в гірській глушині. Жаль тільки, що ваша сестра не дожила».
Нака-но кімі також розплакалася. «У житті людини бувають часи жалю і смутку, — сказала вона, — але минають дні, й душа заспокоюється. Я рано втратила рідних, які були мені надійною опорою, і ніколи не бачила обличчя своєї матері, але змирилася з цим як з чимось звичним у світі. А от сестру я ніколи не перестану оплакувати. Як жаль, що вона померла, якщо й тепер видно, що Каору нікого іншого не любив так глибоко, як її!»
«А от мені здається, що пан Каору запишався безприкладною прихильністю Імператора, ставши його зятем. Якби ваша сестра жила, то хіба його одруження з Другою принцесою відбулося б?» — зауважила пані Цюдзьо.
«Не знаю... Може, ви маєте рацію. І тоді з нас обох люди насміхалися б однаково. То, може, й краще, що вона досі не дожила. Я іноді думаю, що пана Каору вабило до неї саме те, що вона завжди тримала його на відстані. А ви знаєте, він і тепер, як це не дивно, не забуває її. І навіть узяв на себе ревну турботу про поминальні служби покійного батька», — погодилася Нака-но кімі.
«Він казав монахині Бен, що шукає жінку, яка замінила б йому покійну Ооїґімі й навіть натякнув на мою нещасну дочку{264}. Хоча я раніше про це не думала, але якщо для нього спорідненість сестер надзвичайно важлива, то я зворушена глибиною його почуттів...» — розповідала пані Цюдзьо крізь сльози.
Не вдаючись у подробиці, бо вважала, що історія з Сьосьо відома всім, вона лише натякнула на приниження, яке внаслідок цього зазнала дочка, й після того сказала: «Допоки я живу, я зможу захистити її від біди, якщо ми будемо жити разом і підтримувати одна одну. Але що буде потім, коли мене не стане? Думка про майбутнє дочки так тривожить мене, що я навіть думаю, чи не варто їй прийняти
