Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу
А тим часом Сьосьо, очікуючи з нетерпінням восьмого місяця, квапив пані Цюдзьо. «Якщо ми про все домовилися, то навіщо зволікати?» — наполягав він, але вона все вагалася, зважаючи на те, що мало знала про майбутнього зятя. І одного разу, коли прийшов сват, який приносив листи від Сьосьо, вона закликала його до себе на розмову. «Зізнаюся, що мені дуже незручно про це говорити, — сказала пані Цюдзьо, — але вже після того як я погодилася віддати дочку за достойного пана Сьосьо, мене все більше хвилює те, що дочка не має батька і турбота про неї лягає лише на мене. Можливо, це не сподобається панові Сьосьо? За долю інших дочок я переживаю менше, бо про них подбає батько. А що буде з нею у цьому зрадливому світі? Пан Сьосьо видався мені розсудливим, і я готова була забути про свої побоювання, але тепер у мене знову виникли сумніви. А що, як раптом трапиться так, що його ставлення до неї зміниться і моя нещасна дочка стане посміховиськом?»
Коли, повернувшись до Сьосьо, сват передав йому свою розмову з пані Цюдзьо, настрій у того геть зіпсувався. «Мені ніхто ніколи не казав, що ця дівчина не рідна дочка намісника, — засмутився Сьосьо. — Ну, звичайно, це не настільки важливо, але навряд чи світ поставиться прихильно до такого одруження. Та й, зрештою, хіба приємно відвідувати дім, з господарем якого ти ніяк не пов’язаний? А хіба ви не могли спочатку все розвідати, а вже потім...»
«Але ж я і сам нічого про це не знав, — відповідав збентежений сват. — Про цю дівчину я дізнався від знайомих жінок, які й повідомили дружині намісника про ваш намір. Я чув, що вихованню цієї дівчини приділяється особлива увага, а тому жодних сумнівів щодо неї не мав. Та мені навіть на думку не спадало розпитувати, чи вона його рідна дочка чи пасербиця! Я чув, що дівчина гарна й лагідної вдачі, а її мати, турбуючись про її майбутнє, ревно дбає про неї. Оскільки ви шукали людину, яка допомогла б вам одружитися з дочкою намісника, то я запропонував свої послуги. Гадаю, що ви не маєте підстав звинувачувати мене у необачності».
Треба сказати, що сват був вельми метушливим і балакучим, а тому виправдовувався досить довго. А от відповідь Сьосьо, як видно, показала брак благородства в його поведінці. «Хоча стати зятем у домі намісника й невелика честь, — відповів Сьосьо, — але в нинішні часи за це мене ніхто не засудив би. Адже готовність тестя допомагати зятеві дозволяє згладити принизливі сторони такого одруження. Мені самому зовсім байдуже, рідна вона донька чи ні, але я мушу зважати, як на мене подивляться люди. Я не хочу, щоб у світі казали, що я завдяки крутійству ввійшов у рідню намісника. Та й яким буде моє становище поряд з іншими впевненими у собі зятями, такими, як Ґен-сьонаґон і намісник провінції Санукі, які одружилися з рідними дочками намісника?»
Сват, як улеслива людина, почуваючись винуватим, поспішив виправити становище. «Ну що ж, якщо ви хочете одружитися з рідною дочкою намісника провінції Хітаці, — порадив він, — то я готовий вам посприяти. Пані Цюдзьо має ще одну дочку, яку називають «панночкою». Вона — батькова улюблениця. Щоправда, вона зовсім ще мала...»
«Але хіба годиться відмовитися від однієї дочки й перекинутися до іншої?.. — відповів Сьосьо. — Хоча, правду кажучи, моє головне бажання полягає у тому, щоб заручитися підтримкою намісника провінції Хітаці, славного багатьма своїми чеснотами. Краса ж моєї майбутньої дружини не має жодного значення. Якби я хотів одружитися з жінкою, яка вирізняється своєю красою і витонченими манерами, я давно б уже це зробив. Однак на що може сподіватися благородна, але бідна людина, яка хоче жити розкішно? Таку люди мають за ніщо. От чому я і захотів жити вільно, на свій розсуд, навіть якщо з мене насміхатимуться. Якщо ви і справді натякнете на моє бажання наміснику, а він дасть згоду, то чому б мені не передумати?..»
Сват передавав листи Сьосьо через свою молодшу сестру, яка служила у західних покоях намісника, але із самим господарем не спілкувався. Однак після розмови з Сьосьо він, не довго думаючи, попросив передати, що прийшов гість і хоче поговорити з паном.
«Я знаю, що ви буваєте у нас, але я вас не кликав і не знаю, про що з вами говорити», — досить грубо відрізав намісник.
«Я прийшов за дорученням пана Сакон-но сьосьо», — сказав сват, і намісник погодився його вислухати. Зніяковілий відвідувач, підійшовши ближче, провадив далі: «Річ у тому, що пан Сьосьо давно вже листується з однією юною особою з вашого дому й навіть збирався, отримавши згоду вашої дружини, з нею одружитися наприкінці цього місяця. Було обрано для цього сприятливий день, і пан Сьосьо очікував його з нетерпінням, поки хтось не повідомив йому, що згадана особа зовсім не ваша дочка, а пасербиця, дочка вашої дружини. Але якщо пан Сьосьо почне відвідувати вашу пасербицю, то люди поширять чутку, що він зробив це з корисливою метою, не гребуючи жодними засобами. Адже у наші часи юнаки з придворних родин нерідко стають зятями провінційних чиновників, сподіваючись на те, що ними дбайливо опікуватимуться і берегтимуть як зіницю ока. Однак якщо пан Сьосьо одружиться з вашою пасербицею, то опиниться у вельми невигідному становищі порівняно з іншими зятями. От чому він вагається. Від самого початку він задумав оженитися, передусім сподіваючись знайти для себе надійну опору, але не знав, що ви маєте пасербицю. Тож тепер він доручив мені дізнатися, чи ви не віддасте йому одну з ваших малолітніх дочок? Для нього це було б великим щастям...»
«Я про це чув, але подробиць не знав, — відповів намісник провінції Хітаці. — Я ставлюся до цієї дівчини, як до рідної дочки, але при моїх незначних статках дбаю водночас про чимало інших дітей, за що дружина вічно дорікає мені, бо я нібито не приділяю достатньої уваги її старшій дочці, хоча вона, у свою чергу, не прислухається до моїх порад. Я пригадую,
