Аецій, останній римлянин - Теодор Парницький
— Що ж тоді буде, Аецію?…
Патрикій знизав плечима.
— Твоя мати була розумнішою від тебе… Тобі, на відміну від неї, ніколи не спаде на думку запитати: «Якщо ти, Аецію, такий сильний, то чого ж не вб’єш мене і сам не станеш Августом?»
Валентиніан здригнувся. Аецій продовжував:
— Я поклявся служити тобі, як мій батько служив моєму дідові… Хіба ж не служу?… До кінця своїх днів носитимеш вінець та багряницю, а коли помреш власною смертю, — так, власною, бо я від усіх тебе захищу!… — тоді багряницю вдягне твоя донька, якщо, звісно, побереться з відповідним чоловіком…
— Твоїм сином…
— Так, Гавденцієм… Але повернімося до тебе… що ж тобі іще потрібно крім багряниці і майже божественних почестей?! Але за це мусиш виконувати все, що твій найнижчий слуга насмілиться покірно порадити Твоїй Вічності… А про мій зв’язок із сенатом краще не згадуй. Думаєш, я не знаю, що ти збираєш свою власну партію з адвокатів?! Ти ж кілька днів тому був на якомусь урочистому зібранні цих здохляків… начебто шаленіли від самого твого вигляду… кажуть, ти їх назвав школою державних діячів. Тож присягаю тобі, що жоден із них ніколи не стане навіть вікарієм чи бодай коректором провінції…
— Всі посади для сенаторських синочків?…
— Всі для таких, хто слухатиме волю Аеція… Багряниця теж для таких…
Валентиніан схрестив руки на грудях.
— А що ж ти зробиш, коли я, наприклад, запропоную сенатові власний податковий декрет?… уб’єш мене?…
Аецій зневажливо посміхнувся.
— Навіщо?… Чоловіки нашого роду ніколи не здіймають руки на маєстат… Але знаєш, що буде?… Або сенат, який за останні десять літ дуже зміцнів, відкине твій проект і розпочне боротьбу з цісарем та його здохляками, або…
— Або що, Аецію?…
— Або наступного ж дня після цього засідання сенату Аецій зречеться посади патрикія та командування військами. За ним підуть Сигісвульт, Меробад, Марцеллін, Віт, Рицимер і тисячі інших… Через півроку імператор Заходу буде вже тільки володарем Італії, а за рік Аттіла зрівняє із землею Равенну, Рим та кості імператорської родини…
Настало довге мовчання. Валентиніан почав ходити. За мить зупинився, взяв до рук великого лука та дві стріли й обернувся до Аеція.
— Бачиш цей червоний кружечок на отій стіні, найславутніший мужу? — сказав. — Прошу тебе, спробуй влучити…
Аецій посміхнувся.
— Охоче… Колись я добре стріляв… Ще у битві з Гунтером власноруч випустив не одну стрілу …
Легко натягнув дуже туго нап’ятий лук. Прицілився. Випустив стрілу. Влучила в ціль десь на півпальця вище кружечка.
— Чудово! — зі щирим запалом скрикнув Валентиніан. — Дай, тепер я спробую.
Натягав куди довше і зі значно більшими зусиллями, ніж Аецій. Прицілювався теж довго. Нарешті відпустив. Стріла застрягла точнісінько в центрі червоного кружечка.
Аецій зі щирим захопленням глянув на цісаря.
— Цього б тобі мало вистачити, Плацидію, — сказав з усмішкою. — Все-таки знайшлися області, в яких ти безперечно перевершуєш Аеція… Якби вміння стріляти з лука могло вирішити долю битви, я б уже завтра став твоїм пахолком і супроводжував тебе в поході проти Аттіли… А тепер будь ласкав послухати, як повинен звучати податковий декрет. Кожен, хто належить до сенаторського стану, бере на себе тягар утримання трьох солдат, якщо носить титул найпресвітлішого, і одного, якщо тільки пресвітлий. Натомість ясні складатимуться втрьох на одного солдата… Оскільки ж річне утримання солдата становить тридцять солідів, кожен illustris щороку даватиме дев’яносто солідів, spectabilis — тридцять, а clarissimus — десять… Купці даватимуть по одній силікві на рік, себто — як бачиш, — зовсім їх не кривджу, адже найбагатший купець дасть у двісті сорок разів менше, ніж найубогіший сенатор… Піду ще й далі, Плацидію: купець з власного гаманця дасть лише пів силікви, а другу половину збере від покупців, відповідно підвищивши ціну товарів…
Валентиніан зітхнув.
— Насправді краще би пожаліти і купців, і покупців, і вбогих сенаторів, а всі потрібні гроші стягти з найбагатших посесорів… Басс чи Петроній Максимус не відчули б жодного зменшення свого багатства, хоч би мали спорядити по легіону кожен…
— Буде так, як я сказав, вічний Августе…
— Знаю, що буде так… Принаймні, ще якийсь час… Але що ж станеться з повагою до маєстату, якщо я пообіцяв купцям звільнення, а насправді виявиться інакше?…
— Залиш це мені, Плацидію… Я поклопочуся, щоб з цього приводу повазі маєстату не було завдано жодної шкоди… Але що це за люди?…
На порозі гімназіону, зігнувшись в низьких поклонах, стояло троє сивобородих старців у високих конусоподібних шапках і шатах, обсипаних золотими зірочками. Тільки-но Валентиніан їх побачив, його обличчя миттю пожвавішало. Квапливо рушив до них, нетерпляче скрикуючи:
— Кажіть! Кажіть уже!…
— Юпітер з’явився, пане, — сказав один зі старців.
— І зоря вічного щастя теж, — додав другий.
— Вже йду…
— Куди, вічний Августе? — вкрай здивовано спитав Аецій. — Хто ці мужі?…
— Це халдейські астрологи… віщують мені з руху зірок і планет… Саме йду з ними, — усміхнувся, зухвало дивлячись патрикію в обличчя, — щоб прочитати із зірок рік, місяць і день, коли, як у центр червоного кружечка, випущу стрілу в серце Аеція…
Патрикій знизав плечима.
— Воістину не розумію, чому ворожіння з зірок краще та святіше, ніж віщування з паруючих пташиних нутрощів?… і яка різниця між святотатцем Літорієм і побожним Валентиніаном Августом?!…
***Silentium et conventus — спільне засідання цісарського консисторію та сенату в присутності вічного Августа, — вже розпочалося. Префект міста Авксенцій приступив до читання імператорського податкового декрету, який починався словами «Року чотириста сорок четвертого від народження Христа, нашого Господа небесного, Сина Божого, і дев’ятнадцятого року нашого щасливого правління ми постановили…» Сенатори щохвилини перебивали читання гучними оплесками і радісними вигуками на честь імператора. Всі раз-у-раз зиркали на двері, якими до курії мав увійти патрикій. Знали, що він уже в коридорі та розмовляє з представниками купецтва, які перепинили його і виступили зі своїми скаргами та вимогами, зовсім не приховуючи гарячої образи, що кипіла в їхніх серцях.
— Воістину, найславутніший, — схвильовано сказав один із них, — ти багато зробив для маєстату, для римського миру, війська, сенату… Звідусіль на тебе сиплються благословення… Але за що ж має тебе благословляти римське купецтво?… невже за
