Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

Мати начебто відчула його напругу, бо перестала, почату вчетверте, переоповідати ту ж таки історію: вона згадувала. Але згадувала тільки про те, які невдячні були щодо неї старший син та його жінка. От, наприклад: у них вітер зірвав бляху на даху, батькові з його ногою на дах вилізти нелегко, а Стах тільки вислухав їхню скаргу і по всьому.

- Але я ж полагодив вам дах, - сказав стурбовано маленький чоловік. - Чи це було іншого разу?

- Я про те саме, - сказала мати. - Але це ти полагодив, а не він. Не відпали б і у нього руки. До речі, він і до тебе недобре ставиться. Знаєш, що він сказав, коли я попросила купити ліки? Зараз, мовляв, не кріпосне право, а коли мені так уже треба прислужників, то щоб ти приїхав і сидів біля мене. Він сказав, що ти все одно нічого не робиш.

- У кожного своя робота! - покірливо відказав маленький чоловік.

- А він сказав, що твоє бренькання - не робота! Що ти, мовляв, бавишся, а не працюєш.

- У кожного своя робота! - вже твердіше сказав маленький чоловік, підтягаючи чергову струну.

- Він сказав, що ти і такі, як ти - дармоїди, - гостро і з якимсь упоєнням вимовила, мати.

- У світі все відносно, - тихо проказав маленький чоловік і тужно зирнув на кактуса, що все ще розпинався на хресті рами. - Один думає так, а другий інакше, одному те, а другому - інше! Шевцю - шевство, а кравцю - кравецтво!

- Я йому сказала те саме… Але він тоді п’яний був. А п’яний - це все одно, що дурний. Не думала я, що з нього вийде таке казна-що…

- Живе, як більшість людей, - мирно проказав маленький чоловік.

- Коли б він жив, як більшість людей, - сказала категорично мати, - то рідних своїх не ображав би!..

Брат наймав кімнату в цьому-таки кутку і, щоб прийти до нього, треба було піднятися по крутосхилу, а тоді завернути в завулок. Маленький чоловік покірно місив грязюку, доки дістався до знайомої хвіртки. В цьому домі палили кам’яним вугіллям, і стежка була посипана жужелем. Жужіль іржаво зарипів під ногами, потому маленький чоловік довго витирав і ноги об простелену ганчірку. В коридорі пахло смаженою цибулею - щось шкварилося на сковорідці. Дебела жінка стояла спиною до нього, її могутні, як стовпи, ноги тонули в хутряних капцях - була це стара Смердиха, в якої й поселився брат.

- Я до Стаха, - сказав тій спині маленький чоловік і ковтнув слину: в нього була алергія на запах смаженої цибулі.

Жінка обернулась і насторожено блимнула в його бік. У руці в неї був ножака, і вона виглядала, як розбійник з великої дороги. Очі Смердишині свердлували маленького чоловіка, а відвисла долішня губа відкривала ряд жовтуватих зубів - вдається, жінка усміхалася до нього.

- Щось казав? - спитала вона.

- Я до брата! - відказав маленький чоловік.

- Він удома, - махнула ножем жінка.

З коридору до хати вело двоє дверей, одні оббиті дермантином, а другі голі, навіть непофарбовані. Маленький чоловік рушив просто до тих голих і непофарбованих.

- Надовго приїхав? - спитала господиня.

- На два дні, - відповів маленький чоловік, беручись за ручку.

- То це, може, мирити їх хочеш? - спитала Смердиха, але він уже переступав порога.

Брат лежав на канапі, загорнувшись у ватяну ковдру - читав. Чотирирічна Віра гралася на підлозі, захаращеній іграшками, на столі лишилися неприбрані тарілки, а кілька стільців було завалено одежею.

- А, це ти! - сказав байдуже брат. - Я так і думав, що приїдеш.

- Потягло в рідні місця, - сказав маленький чоловік, скидаючи капелюха.

Тоді почувся дитячий окрик, а за мить Віра вже висіла на дядькові.

- Привіт, мала, - сказав маленький чоловік, розчулено поморгуючи повіками. - А знаєш, кого я зустрів по дорозі?

Мале відпустило його, вклало пальця до рота й хитро подивилось.

- Зайця, - сказало воно.

- Еге ж, саме зайця, - сказав маленький чоловік.

- Що ж він мені передав? - так само хитро спитала мала.

- Шо-ко…

- Лад! - радісно довершила мала і засміялась.

- То чи вживає шановна панна шо-ко-лад?

- Хе-хе! - засміялася дівчинка. - Таке не питають.

Брат голосно заплеснув книгу і спустив на підлогу тонкі, голі ноги. Маленький чоловік присів на краєчок стільця, спинка якого була завішана лахами.

- Ти сьогодні на другу?

- Та от, міняємося з жінкою. Мале хворіє, тримаємо вдома.

Дівчинка з хрумкотом їла шоколад.

- Така дивна погода надворі, - сказав протягло маленький чоловік. - Сіра й нежива. Начебто не весна це, а