Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
Принцеса колись вчилася грати на китайському кото «кін», але розлучилася з батьком ще в молодому віці, тому стурбований батько одного разу комусь обмовився: «Якби вона коли-небудь відвідала мене, я хотів би почути її гру на тому кото. Сподіваюся, хоч цього вона навчилася?»
Невідомо як, але про це почув новий Імператор, який зауважив: «Можливо, принцеса і справді досягла успіху в грі на кото. Я також залюбки послухав би її». Звичайно, хтось передав його слова Ґендзі й той занепокоївся: «Останнім часом я мав нагоду навчати її гри на кото «кін», і вона багато чого досягла, але боюся, що вона справить не найкраще враження на імператора Судзаку, глибокого знавця музики, якщо приїде до нього без попередньої підготовки». І Ґендзі, не гаючи часу, став ретельно повторювати з принцесою знайомі мелодії. Він відкрив їй таємниці майстерності, дві чи три особливі мелодії, пояснив, як треба міняти тональності відповідно до пори року, як має звучати кото в теплу і холодну погоду. Хоча спочатку принцеса здавалася безпорадною, але поступово, оволодівши інструментом, стала грати досить вправно. «Вдень у покоях вештаються люди, — казав Ґендзі, — і не дають зосередитися на музиці. Раз у раз доводиться відволікатися, і немає часу навіть на те, щоб засвоїти найпростіші прийоми. Тільки у вечірній тиші я зможу відкрити вам таємниці майстерності». Цілими днями, цього разу з дозволу пані Мурасакі, він навчав принцесу грати на семиструнному китайському кото.
Ні ньоґо Акасі, ні пані Мурасакі Ґендзі не вчив грати на китайському кото, тому їм обом дуже хотілося послухати, як Третя принцеса виконуватиме незнайомі їм мелодії. Саме заради цього ньоґо Акасі, насилу випросивши дозволу в Імператора, на короткий час переїхала в садибу на Шостій лінії. Вона вже народила Імператорові двох синів і тепер знову була на п’ятому місяці вагітності, тому їй вдалося покинути палац лише під приводом майбутнього сінтоїстського свята[369]. Хоча одинадцятого дня дванадцятого місяця скінчилися сінтоїстські святкування в палаці й від Імператора раз у раз надходили прохання повернутися, ньоґо Акасі зволікала. Щовечора вона насолоджувалася прекрасною музикою і, заздрячи принцесі, подумки дорікала Ґендзі за те, що не навчив і її грати на китайському кото. Ґендзі, на відміну від інших, завжди любив зимові місячні ночі, і, як тільки темніло, в покоях принцеси починала звучати музика. Милуючись дивовижним мерехтінням нічного снігу, він грав мелодії, що відповідали цій порі року, і закликав прислугу принцеси — тих, хто хоч трохи був обізнаний з музикою, — долучатися до гри на своїх інструментах.
Наближався кінець року, пора численних клопотів для пані Мурасакі. «Сподіваюся, що коли-небудь теплого весняного вечора і я зможу насолоджуватися звуками китайського кото», — казала вона, а тим часом старий рік змінився новим.
Перше велике вшанування п’ятдесятиріччя Імператора-монаха відбулося в Імператорському палаці. Вважаючи, що не варто нагромаджувати одну величну церемонію на іншу, Ґендзі вирішив відкласти відвідини палацу Судзаку аж до середини другого місяця, щоб музиканти й танцівники, збираючись у садибі на Шостій лінії, могли вдосконалити свою майстерність. «Пані Весняних покоїв уже давно хоче послухати вашу гру на китайському кото, — сказав одного разу Ґендзі Третій принцесі. — Може, влаштуємо музичний вечір в жіночих покоях, залучивши до нього гру на кото «со» та біва? Я впевнений, що жінки нашого дому можуть позмагатися своєю майстерністю навіть зі славетними музикантами. Я не отримав ґрунтовної музичної освіти, але змалку прагнув до того, щоб у світі ніщо не залишилося поза моєю увагою, а тому сам вчився у найкращих учителів, вивчав таємниці гри, що передаються з покоління в покоління у найшляхетніших столичних родинах. Я знав багатьох ерудованих музикантів, але ніхто з них не справив на мене справді глибокого враження. А про нинішню молодь годі й говорити: вона втратила смак до глибоких цінностей і віддає перевагу зовнішньому блиску. На китайському кото взагалі ніхто не грає. Не думаю, що у вас знайдеться гідна суперниця». Слухаючи Ґендзі, принцеса простодушно всміхалася, задоволена похвалою. У свої двадцять з лишком років вона нітрохи не подорослішала, все ще вражала дитячою незрілістю, але водночас приваблювала своєю крихкістю й тендітністю.
«Імператор давно вас не бачив, тож постарайтеся показати, що ви стали зовсім дорослою», — принагідно повчав Ґендзі. «Справді, якби не опіка господаря садиби на Шостій лінії, вона й зараз скидалася б на малу дитину», — думала її прислуга.
Настав двадцятий день першого місяця, коли на небі не було ні хмаринки, дув теплий вітерець, а в саду перед покоями розцвіли сливи. На решті дерев, оповитих легким серпанком, почали пробиватися перші бруньки. «З початку наступного місяця почнеться жвава підготовка до відвідин палацу Судзаку. Як тільки люди почують спільну гру на китайських кото, то подумають, що почалася репетиція. Та чи не краще зробити її тепер, ще перед святковою метушнею?» — сказав Ґендзі, запросивши пані Мурасакі в покої принцеси. Хоча прислуга пані Мурасакі, зацікавившись репетицією, хотіла супроводжувати її, але вона взяла з собою тільки жінок, обізнаних з музикою, навіть немолодих, а байдужим до музичного мистецтва відмовила. Вибравши чотирьох наймиловидніших дівчаток-служниць гарної постави, вона веліла одягти їх у червоне верхнє вбрання, кадзамі кольору «вишня», блідо-бузкові візерунчасті акоме й розшиті хакама. Покої ньоґо виблискували новим святковим оздобленням, а прислужниці змагалися у вмінні чепуритися. Дівчаток-служниць одягли в зелене верхнє вбрання та рожеві на червоній підкладці кадзамі. Їхні хакама були з візерунчастого китайського шовку, а акоме — з китайського шовку кольору «ямабукі». Дівчатка з покоїв пані Акасі відрізнялися порівняно скромним вбранням: дві були в верхньому одязі кольору «червона слива», дві — в одязі кольору «вишня». На всіх — однакові зелені кадзамі, світло- і темно-бузкові акоме і чарівне атласне нижнє вбрання. Прислуга принцеси, почувши, що в її покоях збереться багато гостей, також постаралася якнайкраще причепурити дівчаток-служниць. На них надягли жовтувато-зелене верхнє вбрання, кадзамі кольору «верба» і бузкові акоме. Здавалося б, нічого особливого, але скільки вишуканого благородства було в їхніх постатях!
Між передніми і внутрішніми покоями розсунули перегородки, місця для жінок відокремили одне від одного переносними завісами, а посередині влаштували сидіння для Ґендзі. Акомпанувати струнним інструментам цього