Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
— А ми спати хочемо, — запхикав Вессл.
— Даруйте, але це вже ваші власні клопоти, — засудив їх праведний Майло. — Коли б ви провели цю ніч у себе в номері, а не з тими юними блудницями, ви б почувалися зараз так само бадьоро, як і я.
— Але ж ти сам звелів нам іти до них, — закинув йому Йоссар’ян. — І, як на те, у нас же не було номера в готелі. Номер у готелі знайшовся тільки для тебе.
— Даруйте, але це теж тільки ваші клопоти, — згорда заперечив Майло. — Звідки я міг знати, що сюди з’їдеться стільки покупців баранячого гороху?!
— Ти знав це заздалегідь! — напустився на нього Йоссар’ян. — Недарма ж ми, замість прилетіти до Неаполя, опинились на Сіцілії! Ти вже, либонь, напхав увесь літак цим своїм баранячим горошком!
— Тсс! — сердито шикнув на нього Майло, кидаючи водночас багатозначний погляд у бік Вессла. — Не забувай, для чого ти тут!
І точно: коли вони прибули на аеродром, з’ясувалося, що бомбовий люк, задній та хвостовий відсіки літака, спорядженого на Мальту, а також більша частина секції горішньої турелі вщерть заповнені лантухами з баранячим горошком.
Роль Йоссар’яна в цій подорожі полягала в тім, щоб відвертати увагу Вессла: той не повинен був знати, де Майло купує яйця, хоча сам Вессл теж належав до Майлового синдикату і, як кожен член синдикату, мав у ньому свій пай. Йоссар’ян вважав свою місію геть позбавленою сенсу, бо було загальновідомо, що Майло купує яйця на Мальті по сім центів за штуку, а продає їх офіцерським їдальням, тобто синдикатові, по п’ять.
— Просто я йому не довіряю, — задумливо проказав Майло в літаку, кивнувши головою в бік Вессла, котрий, мов той вуж, звивався на лантухах із баранячим горошком і все намагався якось здрімнути. — Я не можу купувати яйця при ньому — навіщо мені розкривати свої комерційні секрети? Ну, що тобі ще незрозуміло?
Йоссар’ян сидів поруч із Майлом на місці другого пілота.
— Незрозуміло, чому ти купуєш яйця на Мальті по сім центів за штуку, а продаєш їх по п’ять.
— Задля зиску.
— Який же тут зиск? Адже ти втрачаєш по два центи на кожному яйці.
— І маю прибуток — по три з чвертю центи з яйця, коли продаю їх по чотири з чвертю центи мальтійцям. Потім я в них скуповую ці ж яйця по сім центів. Звичайно, я особисто не маю тут зиску. Зиск дістає синдикат, а в кожного його члена є свій пай.
Йоссар’янові здалося, що він починає дещо розуміти.
— А мальтійці, яким ти продаєш яйця по чотири з чвертю центи за штуку, дістають прибуток у розмірі по два і три чверті цента на яйце, коли перепродують їх тобі назад по сім центів за штуку. Так? То чому б тобі не продавати яйця безпосередньо самому собі і зовсім не мати справи з мальтійцями?
— А тому, що мальтійці, в яких я купую яйця, — це я сам, — пояснив Майло. — Коли я купую в себе яйця, я дістаю прибуток по три з чвертю центи на кожну штуку, а ще по два і три чверті цента набігає, коли я їх собі продаю. Таким чином, загальний прибуток становить шість центів з яйця. Продаючи яйця офіцерським їдальням по п’ять центів, я втрачаю тільки по два центи на яйці. Ось так я й маю прибуток: купую по сім центів за штуку, а продаю по п’ять. Адже я плачу тільки по одному центу за яйце на Сіцілії.
— На Мальті,— поправив Йоссар’ян. — Ти купуєш яйця на Мальті, а не на Сіцілії.
Майло гордовито всміхнувся.
— Я не купую яйця на Мальті,— зізнався він, і на обличчі в нього майнув вираз зневаги та прихованого самовдоволення. Вперше Йоссар’ян бачив, щоб Майла зрадила та його непроникна врівноваженість. — Купивши яйця на Сіцілії по центу за штуку, я потім потай сплавляв їх на Мальту, але вже по чотири з половиною центи. З тим, щоб, коли попит на Мальті зросте, підняти ціну до семи центів за штуку.
— А навіщо взагалі люди їздять по яйця на Мальту, коли вони там такі дорогі?
— Так уже в них заведено.
— А чому вони не купують яйця на Сіцілії?
— Бо так у них не заведено.
— Ну, тепер я вже справді нічого не розумію. Чому б тобі не продавати яйця офіцерським їдальням по сім центів за штуку, а не по п’ять?
— А навіщо я тоді здався їдальням? Купити семицентові яйця по сім центів зможе кожний дурень.
— А чому їдальням не купувати в тебе ці яйця дорожче?
— Тому що так я їм не продам.
— Але ж чому?
— Бо тоді вже не було б ніякого зиску. А так принаймні й мені дещо перепадає як посередникові.
— Отже, виходить, і до твоїх рук дещо прилипає? — висловив здогад Йоссар’ян.
— А як же інакше? Загалом же всі прибутки надходять до синдикату, а в нім кожний має свій пай. Ясно? Точнісінько те саме відбувається з помідорами, які я продаю полковникові Пескарту.
— Купуєш, — поправив його Йоссар’ян. — Адже ти не продаєш полковникові Пескарту й підполковнику Порку, а купуєш у них помідори!
— Ні, продаю, — поправив Майло Йоссар’яна. — Під вигаданим прізвищем я викидаю ці помідори на базари по всій П’яносі, а полковник Пескарт та підполковник Порк — теж під вигаданими прізвищами — купують їх у мене по чотири центи за штуку, а наступного дня продають їх мені для синдикату вже по п’ять центів. У результаті вони одержують по центу з кожного помідора, а я — по три з половиною, і всі ми на коні.
— Усі, крім членів синдикату, — пирхнув Йоссар’ян. — Синдикат платить по п’ять центів за кожний помідор, а він, виявляється, коштує тобі всього-на-всього півцента. Де ж тут вигода для синдикату?
— Те, що вигідно мені, вигідно синдикатові,— пояснив Майло, — 7 оскільки кожний має свій пай. А в результаті операцій з помідорами синдикат заручився підтримкою полковника Пескарта й підполковника Порка. Хіба інакше вони дозволили б мені такі польоти? За п’ятнадцять хвилин ми сядемо в Палермо, і ти побачиш, який ми там зробимо бізнес.
— Не в Палермо, а на Мальті,— поправив Йоссар’ян. — Адже ми летимо на Мальту, а не до Палермо.
— Ні, ми летимо до Палермо, друже, — відказав Майло. — Там на мене чекає експортер цикорію. Я