Книга Балтиморів - Жоель Діккер

— Ми Монклери. І так буде завжди. Чому ми повинні мінятися? Всі люди різні, Маркі, й, може, у цьому полягає щастя: змиритися з тим, ким ти є.

— Твоя правда, мамо.

Я думав, що ту тему ми закрили. Ми заговорили про інше й коли пообідали, я повіз матінку додому. Коли ми майже під’їхали до будинку, мама раптом сказала:

— Зупинися на хвильку, Маркі, прошу тебе.

Я послухався.

— З тобою все гаразд, мамо?

Вона глянула на мене так, наче не впізнала.

— Ми могли б стати Балтиморами, Маркі.

— Що ти маєш на увазі?

— Є таке, Маркусе, чого ти не знаєш. Коли ти був маленький, настала пора продати дідусеву фірму, яка занепадала…

— Авжеж, я знаю це.

— Але ти не знаєш, що тоді твій батько зробив неправильний висновок і довго потім картав себе за це…

— Я не певен, що зрозумів тебе, мамо…

— Маркі, 1985 року, після продажу компанії, твій батько не послухався поради дядечка Сола. Він проґавив нагоду заробити купу грошей.

Я довго вважав, що стіна поміж Балтиморами і Монклерами виросла з плином часу. Та насправді вона постала поміж ними майже за однісіньку ніч.

35

Згідно зі стратегією, яку розробили мій батько і дядечко Сол, «Ґольдман і компанію» продали в жовтні 1985 року «Гаєндрас Інкорпорейшн», величезній фірмі, що була розташована в штаті Нью-Йорк. Напередодні продажу мій батько, дядечко Сол, дідусь і бабуся зустрілися в Сафферні, де була штаб-квартира «Гаєндрасу». Батько й дід із бабцею приїхали разом в авто з Нью-Джерсі, дядечко Сол літаком із аеропорту «Ла Гвардія», а потім найняв автомобіль.

Вони зупинилися в готелі «Голідей Інн» і цілий день сиділи в конференц-залі, який надали в їхнє розпорядження, уважно перечитуючи угоди, щоб переконатися, що все там як слід. Була вже пізня пора, коли вони скінчили і, послухавшись дідуся, пішли вечеряти в місцевий ресторан. За столом дідусь глянув на синів і взяв обох за руки.

— Пам’ятаєте, — сказав він, — як ми сиділи на лаві й уявляли, як будемо втрьох орудувати фірмою?

— Ти навіть курити нам дозволяв, — пожартував тато.

— Так ось, ми дійшли до цього, діти мої. Я довго чекав цієї миті. Ми вперше вирішуємо долю фірми «Ґольдман і компанія».

— Вперше і востаннє, — поправив його дядечко Сол.

— Може, й так, але врешті це сталося. Тож не сумуймо такого вечора, а випиймо! За цю мить, що таки настала!

Вони підняли келихи з вином і цокнулися. Потім дідусь запитав:

— Ти вважаєш, це добра ідея, Соле?

— Продати фірму «Гаєндрасові»? Авжеж, це найліпший вихід. Ціна не дуже висока, але або це, або руїна. А «Гаєндрас» розширюватиметься, в нього чималий потенціал, вони зможуть розвинути виробництво. Наші співробітники здобудуть роботу в «Гаєндрасі», ти ж цього хотів?

— Авжеж, Соле. Я не хочу, щоб вони стали безробітними.

— Я підрахував, що після сплати податків вам залишається два мільйони доларів, — сказав дядечко Сол.

— Знаю, — сказав дідусь. — Ми з твоєю матір’ю й братом говорили про це і хочемо сказати: ця компанія належить нам усім. Я заснував її, сподіваючись, що нею орудуватимуть двоє моїх синів, і так воно й сталося сьогодні. Ви втілили в життя моє бажання, і я вам нескінченно вдячний. Тож гроші від продажу ми поділимо на три рівні частини. Третина перепаде нам із матір’ю, і по третині дістанеться кожному з вас.

Запала тиша.

— Я не можу прийняти цих грошей, — врешті сказав дядечко Сол, геть зворушений тим, що в такий спосіб його визнали своїм. — Не хочу цієї частки, не заслуговую я її.

— Як ти можеш казати таке? — запитав дідусь.

— Тату, з огляду на те, що сталось, я…

— Забудьмо це, добре?

— Залиш минуле позаду, Соле, — сказав мій батько. — Завдяки тобі сьогодні співробітники нашої компанії, зокрема, і я, не опинилися на вулиці, а тато може забезпечити свою старість.

— Це правда, Соле. Завдяки твоїй допомозі ми з матір’ю зможемо перебратися туди, де тепліше, може, до Флориди. Ми давно про це мріяли.

— Я переберуся до Монклера, щоб бути ближче до нового місця роботи, — сказав батько. — Ми знайшли чудовий дім, я виплачу кредит за нього з моєї частки. Хороший дім, і квартал хороший, саме те, що мені й хотілося.

Дідусь узяв за руку бабцю, всміхнувся синам і дістав із теки нотаріальний документ.

— Я склав акт, який підтверджує, що ми однаковою мірою володіємо фірмою, — сказав він. — Прибуток від продажу буде поділений на три однакові частки, кожному дістанеться по 666 666,66 доларів.

— Понад півмільйона доларів, — усміхнувся мій батько.

Наступного ранку вдосвіта дідуся й бабусю розбудив дзвінок дядечка Сола, що попросив їх якомога швидше спуститися до нього в залу, щоб поснідати. І він хотів їм щось терміново сповістити.

— Я розмовляв цієї ночі з одним зі своїх друзів, — сказав він збуджено, попиваючи каву. — Він маклер на Волл-стріт. Він каже, що «Гаєндрас» ще не дуже відома фірма, але бурхливо розвивається, навіть дужче, ніж я припускав. Каже, що, згідно з деякими чутками, цього року вона виходить на біржу. Ви розумієте, що це означає?

— Не певна, що розумію, — відказала практична бабуся.

— Це означає, що як вона вийде на біржу, ціна її неймовірно зросте. Таке правило! Підприємство, що виходить на біржу, дуже зростає в ціні. Я довго міркував і врешті вирішив, що нам треба продавати фірму не за готівку, а взяти наші частки акціями.

— І що з того буде? — запитав дідусь.

— Буде те, що як «Гаєндрас» вийде на біржу, ціна акцій стрибне вгору й наша частка зросте. Наші 600 000 доларів коштуватимуть більше. Ось погляньте, я склав проект угоди, що ви про це гадаєте?

Він роздав ті папери, але бабуся насупилася.

— Соле, ти хочеш, щоб за «Ґольдман і компанію» ми здобули не гроші, а папірці, які свідчать, що ми володіємо акціями компанії, про яку нічого не знаємо?

— Авжеж. Наведу приклад. Уявімо, що сьогодні «Гаєндрас» коштує тисячу доларів. А ти, скажімо, володієш одним відсотком фірми, тож твоя частка становить десять доларів. Та якщо «Гаєндрас» виходить на біржу й усі починають вкладати в нього гроші, то його вартість становитиме вже десять тисяч доларів. І твоя частка буде варта ста доларів! Наші гроші можуть вирости у ціні!

— Ми знаємо, як діє біржа, — сказала бабуня. — Гадаю, твій тато хоче знати, як ми будемо платити за харчі й електрику? Теоретичними грішми не оплатиш рахунків. А якщо «Гаєндрас» не вийде на біржу або якщо ніхто не захоче вкладати в нього кошти, акції