Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс
Сидячи насамоті в готелі, матадор також був у кепському настрої. Він сумував не так через погоду, як через свою лиху долю.
Перша корида в Мадриді закінчилася для нього прикрою невдачею. Публіка вже не приймала його так, як раніше. Правда, ще залишалися в нього прихильники, які несхитно вірили в свого улюбленця і захищали його, але якщо торік вони трималися галасливо й зухвало, то тепер притихли, здавалися якимись пригніченими і навіть коли знаходили привід поплескати йому, робили це досить боязко. Зате вороги, навпаки, підвели голову, а з ними й основна маса публіки, що прагне кривавих видовищ. Які несправедливі були вони тепер до Гальярдо, з яким шалом обкладали його лайкою!..
До інших матадорів глядачі ставилися куди поблажливіше — а йому не прощали нічого.
Вони звикли бачити, що Гальярдо кидається на бика, не думаючи про небезпеку, і хотіли, щоб він завжди залишався таким відчайдушно хоробрим, аж поки смерть урве його кар’єру. Ще відтоді, як він почав створювати собі ім’я на арені, його мали за самогубця, якому таланить, і публіка не бажала миритися з тим, що він раптом згадав про обачність. Його природне бажання зберегти життя зустрічалося лайкою. Якщо еспада не підходив до бика зовсім близько і мулета не діставала морди, вибухали гнівні протести. Матадор боїться наблизитись до бика! А досить йому було відскочити від рогів хоч на крок, як з амфітеатру лунала найнепристойніша лайка.
Чутка про те, що сталося на великодній кориді в Севільї, мабуть, уже поширилася по всій Іспанії. Вороги тепер мстилися за довгі роки мовчазних заздрощів. Товариші по ремеслу, які, змагаючись із Гальярдо, теж нерідко змушені були ризикувати життям, тепер висловлювали лицемірний жаль, що слава суперника згасла. Куди поділась його хоробрість! Скуштувавши рогів, він став надто обачним. Підбурена такими пересудами, публіка очей не зводила з тореро, наперед готова присікатись до будь-якої дрібниці, ніби й забула, що раніше аплодувала навіть його невдачам.
Юрба, як відомо, непостійна й легко змінює свою думку. Людям набридло захоплюватись подвигами Гальярдо, і тепер вони втішалися, дивлячись, як він боїться та бережеться. Здавалося, публіка почувала себе відважнішою, бачачи страх матадора.
Глядачам весь час здавалося, що Гальярдо не хоче підходити до бика. «Ближче, ближче!» — горлали з амфітеатру. А коли неймовірним зусиллям волі віл таки пересилював інстинкт самозбереження і вбивав бика, як у свої кращі часи, йому однаково не аплодували так, як колись. Здавалося, порвалась невидима ниточка, що пов’язувала матадора з публікою. Успіх тепер випадав на його долю дуже нечасто і служив для любителів лиш приводом для набридливих порад і повчань. «Ось як слід убивати бика! Так би й робив завжди, хитрюго!»
Вірні шанувальники визнавали невдачі Гальярдо, але шукали їм виправдання і згадували про його колишні славні подвиги.
— Він не старається, — казали вони. — Стомився. Зате як захоче!..
Гай-гай! Гальярдо завжди хотів. Чому ж не виступити з блиском, завоювавши аплодисменти публіки?.. Але успіхи, які, на думку шанувальників, нібито залежали від примхи матадора, насправді були справою випадку або щасливого збігу обставин. Раніше на кожній кориді наставала мить, коли його охоплював порив безумної відваги; тепер таке траплялося чимраз рідше.
На кількох провінційних аренах Гальярдо вже освистали. Щоразу, як йому не щастило вгородити шпагу по саме руків’я і бик не падав після першого ж удару, глядачі на сонячному боці здіймали страшенний галас, сурмили в ріжки та дзеленькали бубонцями.
У Мадриді публіка, за висловом Гальярдо, «зустріла його в багнети» на першій же кориді. Щойно він підступив до бика зі шпагою та мулетою, як вибухнув справжній скандал. Хлопця із Севільї немов підмінили! Хіба це Гальярдо? Погляньте-но, як відсмикує руку, як відвертає обличчя! То відстрибне, мов ляклива білка, а то й кинеться навтіки, забувши, що бика треба чекати, твердо стоячи на місці. Де ж його колишня сила, де хоробрість?
Корида закінчилась для Гальярдо нечуваним провалом, і про цю подію говорено всюди, де збиралося докупи хоч кілька любителів. Старі, що звикли лаяти все сучасне, ганили нинішніх тореро. Мовляв, спершу вони аж надто хоробрі; але тільки-но дряпне якого рогом… де й відвага поділася!
Змушений через негоду сидіти без діла, Гальярдо нетерпляче очікував другої кориди, готуючись приголомшити публіку небаченими подвигами. Його самолюбство жорстоко страждало від глузувань ворогів. Якщо йому судилося остаточно зганьбити себе в Мадриді, він повернеться р провінцію пропащою людиною. Гальярдо давав собі слово, що подолає свою нервозність, заглушить тривогу, яка змушує його втікати від биків, бо віднедавна вони стали здаватися йому набагато більшими й страшнішими, ніж раніше. Невже в нього не стане сили й мужності, щоб виступити на арені з колишнім блиском? Щоправда, слабість у руці й нозі ще відчувається, але це мине.
Повірений запропонував йому укласти дуже вигідний контракт на виступи в Америці. Ні, зараз не час вирушати за океан. Він повинен довести тут, в Іспанії, що він той самий матадор, яким був завжди. А вже тоді можна подумати й про подорож до Америки.
Охоплений тривогою, відчуваючи, як іде на спад його слава, Гальярдо з’являвся майже в усіх місцях, де збиралися любителі кориди. Заходячи в кафе «Англійське», куди сходилися шанувальники андалузьких тореро, він своєю присутністю уривав балачки та пересуди, що незмінно точилися навколо його імені. Скромно всміхаючись, він сам починав розмову про свою невдачу і говорив із таким смиренням, що обеззброював навіть найворожіше настроєних ганьбителів.
— Звісно, виступив я поганенько, сам знаю… Але на другій кориді побачите — хай-но лиш випогодиться… Зроблю усе, що в спромозі людини.
Проте він ніколи не зважувався заходити до кав’ярень на Пуерта дель Соль, де збиралися любителі з простолюду. То були закляті вороги андалузьких тореро, чистокровні мадридці, що обурювалися несправедливістю долі: чомусь усі матадори родом або з Кордови, або з Севільї, а столиця вже давно не давала жодної
