Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс
Незрівнянний дон Хосе! Віра його була непохитна, сильніша за всякі сумніви. Хуан є і буде найкращим матадором світу. Він не зробив Гальярдо жодного критичного зауваження, жодним словом не дорікнув за невдалий виступ: навпаки, сам узявся шукати йому виправдання і на додачу втішав тореро мудрими порадами.
— Ти ще не одужав від рани. Я всім кажу: «Ось як він зовсім одужає — тоді побачите». Все буде, як і раніше. Підеш прямо на бика, — адже бог нагородив тебе відвагою, — і р-раз! По саме руків’я — і бик готовий!
Гальярдо відповідав загадковою посмішкою… Нанизувати биків на шпагу — одного за одним! Нічого іншого він і не прагне. Та леле! Якими великими й грізними вони стали! Як виросли за той час, поки він не виходив на арену!..
Якусь розраду Гальярдо знаходив у грі. За зеленим столом він забував про свої турботи. Знову став програвати скажені гроші молодим сеньйорам, які прощали його невдачі на арені, бо ж він був «світський» тореро.
Одного вечора друзі запросили його повечеряти в готелі «Ерітанья». Там мала відбутися весела гулянка в товаристві кількох чужоземок легких звичаїв, з якими ці юнаки познайомилися в Парижі. Дами приїхали до Севільї подивитися ярмарок та фієсти, що відбуваються на страсному тижні, і тепер вимагали, щоб їм було показано усе «найколоритніше». Краса їхня вже прив’яла, і вони підтримували її за допомогою всілякої мудрованої косметики. Приваблені чаром екзотики, багаті молодики упадали за француженками й усіляко домагалися їхньої прихильності, в чому рідко зазнавали невдачі.
Дівчата мріяли познайомитися зі славетним тореро, з красенем матадором, на ім’я Гальярдо, чий портрет стільки разів бачили на поштових листівках та сірникових етикетках. Вони вже були на кориді і тепер попросили своїх друзів, щоб ті представили їм еспаду.
Вечірка відбулася в ресторані «Ерітанья», вікна й двері якого виходили в сад. Велика зала була оздоблена у вульгарному мавританському стилі — жалюгідне наслідування пишнот Альгамбри. Тут влаштовувано і політичні банкети, і веселі учти; іноді в цій залі лунали полум’яні промови про відродження батьківщини, іноді під бренькіт гітар пливли й вигиналися в ритмі танго звабливі жіночі тіла, ляскали по кутках корки з відкупорюваних пляшок, лунали поцілунки й вереск дівчат.
Троє жінок зустріли Гальярдо, як бога. Забувши про всіх інших поклонників, вони дивилися тільки на нього, сперечалися за честь сидіти поруч із ним, пестили його очима, гризлися за нього, як голодні вовчиці за здобич… Вони будили в матадорові спогад про іншу, майже забуту жінку. Ці теж мали золотаве волосся й були в елегантних сукнях; від їхніх тіл, напахчених тонкими парфумами, струміли п’янкі пахощі спокуси.
Дивлячись на їхніх приятелів, тореро відчував ще гостріший сум. Усі вони були друзями доньї Соль; декотрі навіть доводились їй ріднею — цих Гальярдо вважав майже своїми родичами.
Усі їли й пили жадібно, як це завжди буває на нічних гульбищах, куди йдуть із твердим наміром не стримувати себе пі в чому і якомога скоріше напитися, щоб пізнати радість забуття.
У глибині зали бренькали на гітарах кілька циганів, наспівуючи меланхолійних пісеньок. Одна з француженок, охоплена захватом неофітки, вистрибнула на стіл, бажаючи похвалитися успіхами, яких досягла за ці кілька днів під керівництвом севільського вчителя, і стала незграбно вихиляти розкішними стегнами, певна, що танцює андалузький танець.
— Одоробло! Блазнючка!.. Корова! — іронічно викрикували молоді сеньйори, плескаючи в такт долонями.
Вони глузували з її вайлуватості, але жадібно милувалися гнучким тілом. А вона, пишаючись своїм умінням і приймаючи ці незрозумілі викрики за похвалу, вихилялася ще завзятіше, втуплювала погляд у стелю і здіймала руки над головою, вигинаючи їх у вигляді дужок амфори.
Опівночі усі перепилися. Жінки, геть забувши про сором, напосідали на Гальярдо зі своїми пестощами. Вони виривали матадора одна в одної, раз у раз палко притулялись устами до його шиї та щік. Він байдуже дозволяв їм робити з собою все. Гальярдо був п’яний, але то було сумне сп’яніння. О, та інша, незабутня жінка!.. Золотокоса по-справжньому! А золото розпатланих голів, що притулялись тепер до нього, було штучне, воно покривало грубе й цупке, обезживлене хімією волосся. Губи цих жінок мали присмак жиру, пропахченого помадою. Їхні округлості здавалися якимись затвердлими, відполірованими від чужих доторків, як вичовганий тротуар. Крізь аромат парфумів йому вчувався вульгарний природний запах. О, та інша жінка! О, незабутня!..
Сам не знаючи як, Гальярдо раптом опинився в саду, де урочиста тиша ніби струменіла від зірок. Він ішов покрученою стежкою між альтанок, що ховалися в густих заростях; крізь листя освітлені вікна ресторану здавалися розчахнутими брамами пекла — людські тіні миготіли на червоному тлі, мов чорні демони.
Якась жінка стискала його за лікоть і тягла за собою, а він скорявся, навіть не помічаючи її і витаючи думками далеко-далеко.
За годину вони повернулися до компанії. Його супутниця, поправляючи розпатлану зачіску і люто блискаючи очима, про щось розповідала подругам. Ті сміялись і шепотілися з приятелями, зневажливо киваючи на Гальярдо.
Чоловіки сміялися теж. Ох Іспанія! Країна розчарувань, де все виявляється легендою, навіть мужність героїв!..
Гальярдо усе пив і пив. Жінки, які раніше сварилися за матадора й надокучали йому своїми пестощами, тепер утратили до нього всякий інтерес і горнулися до інших чоловіків. Захмелілі гітаристи куняли над інструментами, ледь торкаючи струни.
Тореро уже вмощувався на канапі поспати, коли один із друзів запропонував підвезти його в своїй кареті. Той молодий сеньйор хотів вернутися додому раніше, ніж прокинеться його мати, графиня — вона щоранку ходить до меси.
Нічний вітерець не протверезив тореро. Приятель висадив Гальярдо на розі його вулиці, і він, хитаючись, попрямував до свого дому. Під самими дверима спинився, сперся ліктями на стіну й обхопив голову руками, ніби не міг далі витримати тягар спогадів.
Він геть забув і про друзів, і про вечерю в «Ерітаньї», і про трьох наквацьованих чужоземок, які спершу сварилися на нього, а потім стали ображати його. Спогад про донью Соль ще жеврів у його
