Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Чому ж вона стверджувала тоді, що зустріла Ніла після аварії? Навіщо збрехала?

Я впевнено йду до «Сессни», дивлячись на те, як літак Джоанни злітає в небо і зникає в розпеченому повітрі пустелі.

77

Літак, здригаючись, котиться злітно-посадковою смугою аеропорту Хаф-Мун-Бей. Я хапаю свій пакет, дякую пілоту і незграбно спускаюся трапом.

У кафе, ще не остаточно прийшовши до тями і вмираючи з голоду, сідаю за столик в кутку. Офіціантка в ретро-уніформі кладе переді мною меню.

– Як завжди? – питає вона дружелюбно.

– Звичайно, – здивовано відповідаю я.

Невже я примудрився побувати тут вже стільки разів, що офіціантка запам’ятала мої уподобання?

Вона приносить тости по-французьки і бекон.

Покінчивши з їжею, вмикаю телефон. У кутку екрана нова іконка. Синя буква «Д». Я намагаюся її видалити, але вона з’являється знову. Купа текстових і кілька голосових повідомлень. Потім розберуся. Спочатку треба зателефонувати Еліс.

– Я приїхав, – кажу я ще до того, як вона встигає сказати «алло».

– Як ти?

На тлі чути гамір офісу.

– Та наче нормально.

– За півгодини буду.

Я сідаю на лавку на вулиці. Над головою проносятся літаки. У дальньому кінці парковки стоїть чорний позашляховик.

Я чітко чую шум старого двигуна на з’їзді з шосе в аеропорт. «Ягуар» зупиняється поруч зі мною, Еліс відчиняє пасажирські дверцята. Я беру пакет і сідаю до машини. Еліс проводить рукою по моїй голеній голові, кидає на мене співчутливий погляд і виїжджає зі стоянки.

Позашляховик прямує слідом за нами.

На Еліс її улюблена сукня із запахом. Вона вигідно підкреслює тонку талію, красиві стегна, і декольте у неї трохи глибше, ніж зазвичай. Коли ми в’їжджаємо в тунель, я кладу долоню їй на ногу. Вона така тепла. Все, що відбулося в моєму житті за останні півроку – і прекрасна казка, і жахливий кошмар, – все почалося з дотику до її теплої гладкої шкіри.

У бічне дзеркало видно позашляховик, що їде за нами. На думку відразу спадають слова Ніла: «Я не заспокоюся, поки не відновлю баланс».

На приладовій панелі між нами лежить телефон Еліс. У верхньому кутку екрана блимає літера «Д».

78

Дорогою додому Еліс не питає мене ні про що, а я нічого не розповідаю. Я ще не готовий поділитися з нею тим, через що пройшов, і відчуваю, що вона не готова про це почути. І все ж, коли Еліс підвозить мене до дому і цілує в щоку, мене неприємно дивує те, що вона не піде зі мною додому.

– Мені дуже шкода, – каже вона. – Завтра надто важливе слухання в суді. Буду пізно.

Після розлуки парі потрібен якийсь час, щоби відновити стосунки. Я постійно повторюю про це своїм пацієнтам. У кіно та книгах активно пропагується ідея пошуку ідеальної другої половинки. У житті все не так просто. Таких половинок в однієї людини може бути кілька. Людям, як і атомам, щоби притягнутися одне до одного, потрібно опинитися в певному місці в певний час.

Ні, звичайно, така штука, як магія взаємного тяжіння, теж існує. Як і атоми, дві людини можуть стати парою, тільки якщо між ними виникне якийсь невидимий зв’язок, «хімія», і тоді відбувається особлива реакція. Однак в розлуці навіть найсильніший емоційний зв’язок між людьми неминуче слабшає, і потім доводиться його відновлювати, відбудовувати.

Кілька років тому я проходив практику в Адміністрації у справах ветеранів. Одного з моїх перших пацієнтів звали Кевін Велш. Він пішов в армію заради безкоштовного навчання в коледжі, і його відправили служити на Близький Схід. За першим відрядженням було друге, за другим – третє. Коли Кевін врешті-решт повернувся до Сан-Франциско до дружини і дітей, він почувався так, ніби потрапив у якесь інше життя. Діти були вихованими і веселими, дружина милою і привабливою, але він почувався самозванцем, який намагається зайняти чуже місце.

Я блукаю будинком, заново звикаю до речей, згадую наше життя. У будинку безлад, мабуть, Еліс не очікувала, що я повернуся сьогодні. У гаражній студії перестановка – два стільці, два підсилювачі, дві гітари стоять одна навпроти іншої. На столі лежить пошарпаний нотний листок. Я беру його і вдивляюся в ноти, ніби в них укладено якийсь таємний шифр, який допоможе мені краще зрозуміти Еліс. Для мене вони – дивні закарлючки, що не піддаються розшифровці.

Я хвилююся. Більше не за себе, а за Еліс.

Я окидую будинок свіжим поглядом: у раковині дві тарілки, дві виделки, на підлозі поруч із канапою – два порожні келихи з-під вина. Мені стає не по собі. Підходжу до вікна й оглядаю вулицю. Чорного позашляховика не видно. Потім дивлюся на вуличний ліхтар, на який ніколи не звертав уваги. На ньому якісь три маленькі коробочки. Вони були там раніше?

Що відбувалося в будинку за моєї відсутності? І що ще більш важливо: чи спостерігав за цим «Договір»? Звичайно, спостерігав. Як Еліс могла бути такою необережною? Якщо її знову заберуть, це зломить її остаточно. Так, може бути, її змусять бути вірною і слухняною, але не це мені потрібно. Мені потрібна Еліс. Я хочу, щоб вона була сама собою, з усіма її недоліками і перевагами. Адже це і є кохання?

Я телефоную до офісу і повідомляю Хуанга, що повернувся. Він здивований.

– Де ви були, містере Джейку?

– У справах їздив. Підстригся дуже коротко.

На канапі лежить відкритий блокнот. По дому розкладено гітари і навушники. На столі стоїть котушковий магнітофон, поруч із ним ще один відкритий блокнот, на сторінці нашкрябано назви пісень.

На ліжку лежить подарунковий пакунок. На ньому моє ім’я. Компакт-диск.

Вставляю його в плеєр на тумбочці, надіваю навушники, сідаю на ліжко і вмикаю. З динаміків звучить голос Еліс у супроводі гітар, клавішних, барабанів, потім до них приєднуються навіть дитячі шумові інструменти. Партію бек-вокалу теж співає Еліс. Пісні красиві й мелодійні.

П’ята пісня – дует. До голосу Еліс приєднується чоловічий голос. Знову історія кохання, але цього разу вона здається мені знайомою. Це ж історія нашого кохання, тільки розказана Еліс! Зрозуміло, голос на диску співає чоловічу партію краще, ніж це зробив би я. Чуттєві інтонації неприємно розбурхують душу. Я чую навіть те, що зазвичай прибирають, обробляючи пісню: як співаки вдихають перед кожним рядком. Я