Шлюбний договір - Мішель Річмонд

76

Елізабет трясе мене за плече.

– Без двох шоста, Джейку.

– Ранку чи вечора?

– Вечора. Суд призначено на дев’яту ранку, – повідомляє вона мені.

По всьому столу розкладені документи.

– Зараз вас відправлять назад у камеру. І приведуть до мене за дві години до суду.

У двері стукають. Елізабет дивиться, як два охоронці в сірому пропускають ланцюга в петлі у мене на поясі, потім пристібають їх до залізних браслетів на руках і ногах.

– Нічого, Джейку, – каже вона, помітивши моє занепокоєння. – Ми всі в одному човні.

Таке враження, що світло в камері стало ще яскравішим, а спека посилилася. Усередині, як і раніше, те саме ліжко із жалюгідним матрацом і полиця із пошарпаним примірником «Кодексу». За годину нова роба теж просякає по5том. Нарешті в отвір у дверях просовують тацю з їжею – дві пляшки ісландської води і макарони з сиром. Точніше, з трюфелями і сиром. Жувати ще боляче. Судячи з крихітної порції, сьогоднішній кухар працює в дорогому ресторані. Їжа дуже смачна.

Уранці час тягнеться нескінченно. Нарешті охоронець відводить мене в кабінет до Елізабет. Вона простягає мені чисту робу – цього разу жовту – і пляшку води. Поки я переодягаюся в куточку, Елізабет щось друкує на комп’ютері, дивлячись на монітор.

Я сідаю на стілець і чекаю. Через якийсь час вона відривається від екрана.

– Схоже, нам вдасться домовитися з суддею, Джейку. Їсти хочете?

– Умираю з голоду.

Елізабет кудись телефонує, і за кілька хвилин жінка в уніформі приносить тацю з тостами, соком, йогуртом, беконом і яєчнею-бовтанкою. Схоже, кухар змінився. Я без поспіху насолоджуюся їжею.

Зал суду дуже схожий на справжній: лава присяжних, конторка секретаря. Ми з Елізабет з одного боку, обвинувач – з іншого. На лавках про щось перемовляються кілька глядачів. Коли ми сідаємо на свої місця, розмови стихають.

– Встати! Суд іде! – оголошує пристав.

З бічних дверей до зали заходить суддя в чорній мантії. У нього сиве волосся й окуляри з товстими скельцями. Викапаний актор, який грає суддю. Він мовчки сідає за суддівський стіл. Секретар подає йому теку зі справою.

У цілковитій тиші суддя читає матеріали справи. Я перебираю пальцями комір жовтої роби. Крій у неї такий же, як у червоної, а матеріал інший, колючий. Напевно, спеціально, щоб підсудний вовтузився, сидячи в суді. Обвинувач – суворого виду людина в строгому костюмі – часто поглядає на свій телефон.

Нарешті суддя відривається від читання й оцінююче дивиться на мене.

– Здрастуйте, друже, – каже він.

Я киваю у відповідь.

– Доброго ранку, колеги, – продовжує він. – Я так вважаю, ми порозумілися, і підсудний бажає визнати свою провину за двома пунктами.

– Так, ваша честь, – відповідає обвинувач.

Суддя бере теку зі справою і театральним жестом знову опускає її на стіл.

– Обсяг матеріалів справи вражає, – заявляє він.

Обсяг матеріалів. Що там узагалі може бути? Ми з Еліс одружені всього шість місяців. Невже я такий жахливий чоловік? І на моєму рахунку вже стільки злочинів проти шлюбу?

– Так, ваша честь, – погоджується з ним обвинувач. – Необхідно прояснити декілька питань.

– З огляду на серйозність справи, – продовжує суддя, – визнання провини лише за двома пунктами, нехай і в скоєнні злочину третього ступеню тяжкості, здається недостатнім.

– Ну…– нерішуче тягне обвинувач.

– Гадаю, що пунктів мало бути набагато більше. Чи це наш захисник так постарався? Мушу визнати, я здивований.

Елізабет слухає його з незворушним виглядом.

– Ваша честь, – говорить обвинувач. – Випадок вкрай незвичайний, гадаю, зробленого підсудним визнання цілком достатньо.

Суддя мовчить. Він знову переглядає теку. У залі тихо, чути тільки шурхіт сторінок. Схоже, усі до жаху бояться судді. Однак, незважаючи на мантію пристава і всі звичайні атрибути судової системи, цей суд далеко не звичайний. Навіть адвокати тут перебувають у постійному страху, тому що в будь-який момент можуть опинитися на моєму місці і будуть змушені захищатися від сфабрикованих звинувачень, відповідати за злочини, яких не скоювали.

Нарешті суддя вкладає документи в теку, знімає окуляри і дивиться на мене.

– Джейку, вам пощастило.

Чомусь я не відчуваю себе щасливчиком.

– Минулого тижня підсудних захищав страховий адвокат. Навряд чи він зміг би добитися такого ж результату справи, якого міс Вотсон домоглася для вас. Отже, прошу всіх встати!

Я встаю, Елізабет теж.

– Джейку, ви звинувачуєтеся у виявах власницьких почуттів та пошуку відомостей, що ганьблять «Договір». У вас є право на розгляд вашої справи судом присяжних. Чи визнаєте ви свою провину?

Я дивлюся на Елізабет. Вона підказує мені відповідь на вухо.

– Так, ваша честь, – відповідаю я. – По обох пунктах.

– Чи усвідомлюєте ви, що вердикт у даній справі не підлягає оскарженню?

– Так, усвідомлюю.

– Чи ознайомилися ви з тим, що говориться в «Кодексі» про власництво?

– Так.

– Як би ви визначили термін «власництво»?

– Бажання контролювати партнера.

– Чи згодні ви з таким визначенням вашої поведінки?

– Так, ваша честь. Коли я робив пропозицію своїй майбутній дружині, мої наміри, можливо, були частково продиктовані цим бажанням.

– Чи усвідомлюєте ви, що пошук в інтернеті інформації, що очорняє чи будь-яким іншим чином ганьбить нашу організацію, розцінюється як злочин не тільки проти «Договору», а й проти вашого власного шлюбу?

– Усвідомлюю, сер.

– Отже, Джейку, суд визнає вас винним у власництві згідно з підпунктами один-шість пункту чотири статті дев’ять. Як вам відомо, це злочин третього ступеня тяжкості. Також ви визнаєтеся винним у пошуку відомостей, що ганьблять честь і гідність «Кодексу», згідно з підпунктом два пункта сім статті дев’ять, що визначається як проступок четвертого ступеня. З огляду на те, що це перша ваша провина, і те, що ви повністю визнали її за всіма пунктами звинувачення, суд засуджує вас до наступного: шість місяців індивідуальних бесід із сертифікованим наставником, який призначається регіональним координатором, можливість залучення до виїзних консультацій за фахом протягом року, штраф у сто доларів, тримісячна заборона на користування інтернетом, окрім електронної пошти, чотири дні ув’язнення у Фернлі з урахуванням часу, проведеного під вартою.

З урахуванням часу, проведеного під вартою… Значить, мене відпустять. Від радості підгинаються коліна.

Суддя продовжує:

– Оскільки мене насторожує обсяг вашої справи та серйозність звинувачень і оскільки інтуїція говорить мені, що з вашого боку може бути рецидив