Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу
«Схоже, що в їхньому спілкуванні немає нічого поганого», — думав принц, але, ставлячи себе легковажного на місце Каору, все одно не міг заспокоїтися.
У саду серед посохлих трав яскраво вирізнявся міскант, який своїми довгими стеблами немов руками зазивав когось до себе. На його ледве помітній волоті, що безсило хилилася під вітром, гойдалися краплі роси, схожі на низки коштовних перлин. Це була цілком звичайна осіння картина, але того вечора вітер особливо проймав душу.
«Оцей міскант{244}, здається,
Волоті не викидає,
А лиш до себе манить ніби рукавами,
З яких безперестанку
Роса спадає», —
промимрив принц, одягнений у носі поверх домашнього вбрання, граючи на біва в тональності «осікі», і зворушена чудесною мелодією, Нака-но кімі забула свої образи і злегка визирнула з-за маленької переносної завіси, за якою сиділа, спираючись на лавочку-підлокітник так звабливо, що не хотілося відривати від неї очей.
«Те, що осінь{245}
Прийшла на луки посмутнілі,
Я зрозуміла,
Коли побачила, як колише
Вітер міскантом у саду...
І не тільки я...» — сказала Нака-но кімі, насилу стримуючи сльози. Зніяковівши, вона прикрила обличчя віялом, і принц, співчуваючи їй, водночас подумав, що від неї, такої привабливої, Каору не відмовиться.
Хризантеми в саду ще не набули осінньої яскравості, бо, незважаючи на догляд, вони пізніше змінювали свій колір. І тільки одна чомусь вирізнялася таким чудовим забарвленням, що принц попросив зірвати її для себе.
«Не скажу, що з-поміж квітів хризантемі віддам перевагу{246}... Розповідають, що одного вечора, коли якийсь принц милувався хризантемами, до нього раптом прилетів безсмертний небожитель і навчив грати на біва{247}. На жаль, у нашому прісному столітті такого вже не буває», — проказав він і, зітхнувши, відклав біва.
«Може, людські серця і стали прісними, але хіба способи гри, успадковані з давніх часів, не залишилися колишніми?..» — спитала Нака-но кімі.
Здогадавшись, що вона хоче почути нову для неї мелодію, принц відповів: «Коли так, то приєднуйтесь до мене, бо не дуже приємно грати самому».
Принц велів принести Нака-но кімі кото «со» і зіграти на ньому, але вона зніяковіло відповіла: «Колись і мене вчили, але, на жаль, майже нічого не навчили», — і навіть не торкнулася інструмента.
«Шкода, що навіть у такій дрібниці ви мені не поступаєтеся. Особа, яку я останнім часом відвідую, не соромиться показувати і те незначне, чого навчилася, хоча вона мені не ближча, ніж ви. Та й Каору каже, що головна чеснота жінки — м’яка, відкрита вдача. Його ви так, напевне, не соромитеся. Бо, здається, міцно з ним дружите».
Помітивши, що нові докори от-от зірвуться з його уст, Нака-но кімі, зітхнувши, присунула до себе кото. Його слабо натягнуті струни вона налаштувала в тональність «бансікі». Кото звучало в її руках прекрасно. Принц благородним, звучним голосом заспівав «Море Ісе», і служниці, підійшовши ближче, слухали з розчуленим усміхом на устах.
«Звичайно, було б краще, якби він не ділив свою прихильність на двох жінок, — шепотілися вони, — але, зрештою, цього треба було сподіватися в його становищі... І все-таки нашу пані можна вважати щасливою... Колись ми і мріяти не могли про таке життя з нею. А тому шкода, що вона, здається, хоче повернутися в Удзі...» Вони говорили так голосно, що молодші служниці попросили їх замовкнути.
Три чи чотири дні провів принц Ніоу в будинку на Другій лінії, навчаючи Нака-но кімі грати на кото, а доньці міністра пояснив свою відсутність постуванням. Проте вона почувалася ображеною, і одного разу, повертаючись з палацу, Лівий міністр сам заїхав на Другу лінію.
«Що за церемонії?» — буркнув принц, але поспішив у свої покої на зустріч з тестем. «Як давно я не бував тут! — зітхаючи, сказав міністр. — Скільки глибоких спогадів пов’язано з цим будинком!»
Якийсь час вони згадували про минуле, потім міністр поїхав, забравши з собою принца. Дивлячись на його величний почет з численних синів, високих вельмож і придворних, служниці зітхали, розуміючи, як важко буде їхній господині змагатися з дочкою такої поважної особи.
«Який же він гарний, цей міністр! Та й сини його у розквіті молодості не мають собі рівних. Вони просто чудесні!» — захоплювалися одні, а інші докірливо зітхали: «А хіба годиться людині такого високого рангу самому приїжджати по свого зятя? Ой, не матиме пані спокійного життя...»
А в той час, згадуючи своє минуле, Нака-но кімі відчувала, що у своєму низькому й непевному становищі не зможе змагатися з блискучою суперницею, і дедалі більше переконувала себе у тому, що лише в Удзі почуватиметься безпечніше. Тим часом рік непомітно скінчився.
Наприкінці першого місяця Нака-но кімі відчула незвичний біль, і принц, не маючи життєвого досвіду, так занепокоївся, що до замовлених у багатьох храмах молитов безперестанку додавав щораз інші. А проте Нака-но кімі не ставало краще, і тоді навіть сама Імператриця-дружина прислала гінця, щоб розпитати про її здоров’я. Хоча вже три роки Нака-но кімі жила в будинку на Другій лінії, а принц відчував до неї глибоку прихильність, придворні не приділяли їй особливої уваги. Та от коли поширилася чутка про таку подію, то всі відразу зацікавилися її здоров’ям.
Каору турбувався станом здоров’я Нака-но кімі не менше, ніж сам принц. «Що буде з нею?» — зітхав він, сповнений жалю, але змушений був обійтися дуже стриманим проявом уваги і лише потайки замовляв молебні за її одужання. У той час у столиці заговорили про майбутню церемонію повноліття Другої принцеси з одяганням мо. Оскільки всі приготування взяв на себе сам Імператор, то її блискучому проведенню не завадила й відсутність у дівчини покровителів з материного боку. Дещо для цього ще за життя припасла мати принцеси, ньоґо Фудзіцубо, все інше виготовили у палацових майстернях або надіслали намісники різних провінцій. Оскільки відразу після церемонії принцесу мав відвідати Каору, то і він брав участь у цих приготуваннях, хоча його думки були, як і раніше, далекі від принцеси, а зосереджувалися тільки на вагітності Нака-но кімі. Першого дня другого місяця відбулося так зване додаткове службове призначення, за яким Каору, ставши ґон-дайнаґоном, одночасно отримав ранг правого дайсьо, оскільки Правий міністр, що досі мав ранг лівого дайсьо, недавно вийшов у відставку. Обходячи знатні родини столиці з виявленнями подяки, Каору зайшов і на Другу лінію. Дізнавшись, що принц Ніоу перебуває в покоях кволої Нака-но кімі, він пройшов у західний флігель. Присутність монахів змусила принца похопитися і, накинувши парадній одяг, спуститися до підніжжя сходів, щоб відкланятися гостеві. Важко сказати, хто з них був прекраснішим. Каору передав принцові запрошення на бенкет, що влаштовувався для чиновників відповідних відомств, але принц, зважаючи на здоров’я Нака-но кімі, нічого не пообіцяв. Бенкет відбувся в будинку на Шостій лінії, як і того разу, коли відзначали призначення Лівого міністра Юґірі. Принців крові та високих вельмож зібралося нітрохи не менше, ніж тоді. Принц
