Сибіріада польська - Збігнєв Доміно
Виспівали всі незабуті колядки. І майже всі у ту святу ніч жили надією, що це їх перші та останні Різдвяні свята на засланні. Вірили, хоч усе вказувало скоріш на те, що увесь світ давно вже про них забув. Польща розірвана на клапті, окупована. Ціла Європа переможена Гітлером. Сталін, крім половини Польщі, приєднав до Радянського Союзу Литву, Латвію, Естонію та Молдавію.
Мужчини політикували.
— Кінець з нами, чоловіче! На самого Гітлера нема на світі сили. А до того ще Сталін.
— Дві собаки з одного двору також можуть покусатися. Одна в одної почне кість відбирати і авантюра готова. Кажу вам, мужчини, що в наступне Різдво і Польща буде, і ми будемо дома!
— Казки розповідаєш, Мантерисе, як той бородатий віщун Вернигора, чи як там його, що його Сенкевич описував.
— Вернигора, не Вернигора, але щось вам, чоловіки, прочитаю. Тільки таємниця, хай його біс, щоб я часом за цей папір у тюрмі не висадився, як наш Кароль Корчинський, допоможи йому там, Господи!
Мантерис пішов на свої нари і через хвилину повернув зі сторінкою старої пожовклої газети. Обережно розклав її на столі. Мужчини оточили його густим віночком.
— «Ілюстрований Щоденний Кур’єр», я підписував цю газету. Листоноша з Товстого додому мені її приносив. А знаєте, з якого року ця газета? Точно від 27 березня 1939 року! А чому я її так держу? Бо в ній записане давнє пророцтво, що з нашою Польщею станеться! Так, так, панове. Послухайте. Називається це так: «Пророцтво з Тенгобожи».
У два десятки літ настануть ті часи, Коли з неба вогонь бризне, Здійсняться тоді пісні Вернигори, Світ увесь кров’ю захлинеться. Польща повстане зі світа пожежі, Два орли впадуть розбиті, Але довго ще доля її зловорожа, Мрії завжди нездійсненні... Але чорний орел увійде на роздоріжжя, Коли очі на схід поверне, Хрестоносні ширячи свої звичаї, Зі зламаним крилом поверне. Хрест опоганений разом з молотом паде. Загарбникам нічого не залишиться, Мазурська земля знов Польщі припаде, А у Іранську наш порт встане...Мантерис підняв голову. Навколо нього стали ще більше товпитися. Люди з Червоного Яру слухали пророцтва у набожній тиші. Мантерис продовжував читати:
Повстане Польща від моря до моря, Чекайте на це піввіку, Охороняти нас буде завжди милість Божа, Тому терпи і молися, людино...Закінчив. Старанно склав пожовклу газету і сховав її за пазуху. Приголомшені пророцтвом люди розходилися мовчки по бараку.
Ян Долина вийшов перепочити на свіжому повітрі. Надранковий мороз щипав ніздрі, запирав подих у грудях.
Споконвічна тайга таємничо шуміла. Тріскали заморожені дерева. Чужий, зловорожий світ навколо. А ще так недавно була Польща, була Тося, діти раділи від подарунків під ялинкою, був свій теплий і затишний дім. Калюче ще не спало. З бараків, дещо приглушені, доносилися відголоси колядок:
Підніми руку, Дитя Боже, Благослови Вітчизну милу...Долина мимоволі глянув у небо. На сході просипалася несмілива зоря досвітку. На заході непрозірна темрява. То десь там, за тисячі кілометрів від Калючого, є Польща. «Повстане Польща від моря до моря, чекайте на це піввіку»... Сон, примара, віра в Бога, пророцтва, ворожба... Але ці слова: «піввіку, піввіку, піввіку» болісно тиснули його і безнадією морочили голову.
