Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

— Цей хлопака, однозначно, оригінальний, — казав вищий із чужоземців. — Це наче страшний сон віденського туристичного агента.

— Він представляє in petto[181] Індію у перехідному стані — жахливий покруч Сходу і Заходу, — відповів росіянин. — Ми єдині, хто може дати раду зі східними людьми.

— Він втратив одну батьківщину і не отримав іншої. Але він усім єством ненавидить завойовників. Минулої ночі він мені виповів… — вів далі співрозмовник.

Під смугастою парасолькою Гарі-бабу напружував вуха і мозок, щоб зрозуміти швидку французьку мову і пильно наглядав за кілтою, повною карт і документів. Вона була найбільша, з подвійною червоною водонепроникною накривкою. Він не хотів нічого красти. Він тільки бажав дізнатися, що саме потрібно поцупити, і, принагідно, як утекти, коли таки поцупить. Він дякував усім богам Гіндустану і Гербертові Спенсеру, що там було трохи цінного вкрасти.

На другий день дорога круто піднялася на трав’янистий схил понад лісом, і там у світлі призахідного сонця вони зустріли старого Ламу — мандрівники звали його бонзою — що сидів, схрестивши ноги, над таємничим зображенням, притиснутим по кутках камінцями, і розтлумачував його юнакові, вочевидь, неофіту, дивовижної, хоч і невмиваної, вроди. Смугаста парасолька була помічена ще на півдорозі до того місця, і Кім запропонував зупинитися і зачекати на нього.

— Га! — гукнув Гарі-бабу, винахідливий, як той Кіт у Чоботях. — Це видатний місцевий святенник. Імовірно, він підданець мого ясновельможного повелителя.

— Що він робить? Це дуже цікаво.

— Він витлумачує священне зображення. Повністю ручної роботи.

Двоє простоволосих чоловіків стояли, залиті промінням вечірнього сонця, низько схиленого до золотої трави. Похмурі кулі, зрадівши перепочинку, зупинилися і познімали речі.

— Гляньте! — вигукнув француз. — Це немов картина народження нової релігії — перший учитель і перший учень. Він буддист?

— Якогось спрощеного виду, — відповів інший, — у горах немає справжніх буддистів. Але подивіться, як спадають складки його одягу. Подивіться йому в очі — який гонор! Чому поряд із ними почуваєшся таким молодим народом? — промовець пристрасно рубонув по якійсь високій стебелині. — Ми досі ніде не залишили по собі сліду. Ніде! Оце мене бентежить, розумієте? — він похмуро зиркнув на умиротворенне обличчя і монументальний спокій усієї постави Лами.

— Майте терпіння. Ми разом залишимо тут свій слід — ми і ваш юний народ. Тим часом замалюйте його.

Бабу наблизився велично, але його спина виражала геть інше, ніж шаноблива мова і підморгування до Кіма.

— Святий чоловіче, це сагиби. Мої ліки зцілили одного з них від розладу шлунку, і тепер я іду до Сімли, щоб наглядати за його видужанням. Вони хочуть намалювати вас…

— Зцілювати недужих — завжди добре. Це Колесо Життя, — мовив Лама, — те саме, яке я тобі показував у хижі у Зіглаурі, поки йшов дощ.

— І вони хочуть почути, як ти його тлумачиш.

Очі Лами засяяли у передчутті нових слухачів.

— Пояснювати Вседосконалий Шлях — це добре. Вони розуміють мову гінді так, як її розумів Зберігач Священних Зображень?

— Може, трішки розуміють.

Унаслідок цієї бесіди, Лама, безпосередній, наче захоплена новою грою дитина, закинув голову і розпочав на ввесь голос вступну промову наставника віри перед початком власне проповіді. Чужинці слухали, посхилявшись на альпенштоки. Кім, скромно присівши навпочіпки, дивився на червоний відблиск призахідного сонця на їхніх обличчях і переплетіння їхніх довгих тіней. Вони були вбрані у неанглійські рейтузи й обперезані чудернацькими пасками, і віддалено нагадали йому картинки з однієї книжки у бібліотеці школи святого Ксав’є — вона називалася «Пригоди молодого натураліста у Мексиці». Так, вони були дуже схожі на дивовижного П. Семікраста з тієї історії, й анітрохи не схожими на «геть безсовісних людей», описаних Гарі-бабу. Німі темнолиці кулі благоговійно поприпадали до землі десь за двадцять чи тридцять ярдів обіч, а бабу стояв з виглядом щасливого власника, і поли його тонкого вбрання лопотіли на вітрі, мов прапорці.

— Це ті люди, — прошепотів Гарі, поки ритуал ішов своїм чином, а двоє білих стежили очима за рухом травинки від Пекла до Небес і назад, — усі їхні книжки знаходяться у великій кілті з червоною накривкою: книжки, звіти і карти, я навіть бачив князівського листа, написаного чи то Банаром, чи то Гіласом. Вони найдужче її охороняють. Вони нічого не висилали з Гіласа чи Ле. Це точно.

— Хто з ними?

— Тільки наймити-кулі. У них немає слуг. Вони такі потайні, що самі готують собі їжу.

— Що я маю робити?

— Чекати і дивитися. Як тільки зі мною щось трапиться, ти знаєш, де шукати папери.

— Краще би їм потрапити до рук Магбуба Алі, ніж якогось бенгальця, — зневажливо кинув Кім.

— Багато є способів дістатися до милої, крім як падати зі стіни.

— Дивіться, ось Пекло для скупих і жадібних. З одного боку від нього — Жадоба, а з іншого — Втома, — Лама захопився своєю справою, а один із чужинців малював його при скороминущому вечірньому світлі.

— Годі, — зрештою безцеремонно мовив чоловік. — Я його не розумію, але хочу це зображення. Він кращий художник, ніж я. Запитай, чи він не продасть роботу.

— Він каже: «Ні, сар», — відповів бабу. Лама, звісно ж, мав намір розлучатися зі своїм священним малюнком заради простого подорожнього не більший, аніж будь-який єпископ має намір нести священні чаші свого собору в ломбард. По всьому Тибету було повнісінько дешевих копій малюнка Колеса, але Лама був митцем, і до того ж заможним настоятелем свого монастиря.

— Можливо, через три дні, або чотири, або десять, якщо я відчую, що сагиб — шукач і має гарне розуміння, я сам намалюю йому копію. Але ця використовується для посвячення новаків. Розкажи йому, знахарю.

— Він хоче її зараз — за гроші.

Лама повільно похитав головою і почав згортати Колесо. Росіянин зі свого боку бачив усього лише нечистого старого, що торгувався за брудний шматок паперу. Він дістав жменю рупій і напівжартома хапнув згорток, який розірвався в руках у Лами.

Серед кулі прокотився тихий нажаханий шепіт — дехто з них походив із долини Спіті і вважав себе добрим буддистом. Ображений Лама випростався і сягнув рукою по залізний важкий пенал — зброю жерців, а бабу засмикався від муки.

— А тепер бачите, бачите, чому я хотів свідків. Це дуже безсовісні люди. О, сар, сар! Ви не можете бити святого!

— Чело! Він осквернив Святе Писання!

Але запізно. Перш, ніж Кім устиг завадити, росіянин ударив старого в обличчя. Наступної миті нападник покотився донизу по схилу разом із Кімом, який вхопив його за