Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

ловив мудрість із вуст Лами. Стара зізналася Кімові, що такі високі матерії — понад її розуміння. Їй подобалися амулети, щедро написані чорнилом, яке можна було змити, випити воду — та й по всьому. Яка інакше користь від богів? Вона любила чоловіків і жінок, розказувала про них — князьки, яких вона знала колись; її минула юність і врода; набіги леопардів і дивовижі азіатського кохання; тягар оподаткування, непомірна орендна плата, поховальні церемонії, її зять (тут вона вдавалася до легко розгадуваних натяків), піклування про малечу і те, як у теперішні часи люди втратили пристойність. А Кім, що цікавився життям цього світу так само, як і та, що мала скоро його покинути, сидів навпочіпки, сховавши ноги під поли одежини, і ковтав її слова, тим часом як Лама одна за одною руйнував теорії лікування людського тіла, які висував перед ним Гарі-бабу.

Опівдні бабу підтягнув на поясі скриньку з ліками, узяв в одну руку лаковані черевики для урочистостей, у другу — барвисту парасольку у біло-синю смужку і подався на північ у Дун, де, за його словами, його потребували тамтешні місцеві князьки.

— Ми вирушимо ввечері, коли спаде спека, — сказав Лама. — Той лікар, обізнаний у медицині та поштивості, підтвердив мені, що люди на гірських схилах благочестиві, щедрі і потребують учителя. Дуже скоро — так казав знахар — ми вийдемо до свіжого повітря і запаху сосен.

— Ідете в гори? По дорозі до Кулу? О, тричі щасливі! — заверещала стара. — Якби на мені не висіли домашні справи, я б узяла паланкін… але то вже був би сором і репутація моя б репнула. Хо! Хо! Я знаю ту дорогу — кожен перехід на тій дорозі я знаю. Доброчинність ви там знайдете всюди — вродливим ніхто не відмовляє. Я накажу зладнати вам провізії. Чи може, вам послати слугу, щоб провів? Ні… То я хоч наготую вам доброї їжі.

— Що за жінка ця сагиба! — мовив білобородий урія, коли на кухні здійнявся галас. — Ніколи вона не забула жодного друга, ніколи не забула жодного ворога за всі ці роки. А які смакоти вона готує — ва! — він потер собі худий живіт.

Там була і випічка, і солодощі, і холодна дичина, розварена на шматочки з рисом і чорносливом — Кім мав тягти ношу доброго мула.

— Я тепер стара і безпомічна, — мовила вона, — ніхто мене не любить, ніхто не шанує — але мало хто може до мене дорівнятися, коли я прикличу богів і візьмуся до своїх казанків на кухні. Приходьте ще, о доброзичливці. Святий чоловіче і ти, учню, приходьте знову. Кімната для вас завжди готова і завжди вам тут раді… Наглядай за своїм учнем — щоб жінки геть відверто за ним не ганялися. Я знаю жінок із Кулу. Пильнуй, чело, а то він знову від тебе втече, лиш занюхає свої Гори… Гай-гай! Не нахиляй мішок із рисом… Благослови цю оселю, святий чоловіче, і прости твою нерозумну служку.

Вона втерла червоні старечі очі краєчком завіси і гортанно заквоктала.

— Жінки балакучі, — нарешті промовив Лама, — але це їхня жіноча недуга. Я дав їй амулет. Вона стоїть на Колесі і цілковито віддана видовищам цього життя, але тим не менш, чело, вона доброчесна, щира, гостинна, має велике і ревне серце. Хто скаже, що вона не набуває заслуги?

— Не я, святий чоловіче, — сказав Кім, поправляючи на плечах щедру провізію. — Подумки, позаду моїх очей, я намагався уявити собі жінку, цілковиту вільну від Колеса — без пожадань, без учинків, так, начебто монахиню.

— І що, бісеня? — Лама ледь уголос не засміявся.

— Я не можу такого уявити.

— І я не можу. Але у неї багато, багато мільйонів життів попереду. Можливо, в кожному з них вона набиратиметься потроху мудрості.

— А вона не забуде на цьому шляху, як тушкувати печеню з шафраном?

— Твої думки обсіли недостойні речі. Але вона вправна. Я почуваюся цілковито посвіжілим. Коли ми дійдемо до гірських схилів, я буду ще дужчим. Правий був знахар, коли казав мені цього ранку, що подих гірських снігів здуває з чоловіка двадцять років життя. Ми піднімемося в Гори, на висоту, туди, де шумлять снігові струмки верховіття дерев — ненадовго. Знахар сказав, що ми можемо у будь-який час повернутися в долину, де будемо лиш на краєчку цих чудових місць. Знахар сповнений знань, але він не пишається тим. Поки ти говорив із сагибою, я йому розповів про невелике запаморочення, яке відчуваю вночі на потилиці, і він сказав, що воно виникло через надмірну спеку і прохолодне повітря зцілить його. Трохи поміркувавши, я здивувався, як сам не подумав про такий простий засіб.

— Ти йому розказав про свій Пошук? — трохи ревниво поцікавився Кім. Він волів би власними розмовами впливати на Ламу, а не хитрощами Гарі-бабу.

— Аякже. Я розповів йому про свій сон і про те, як набув заслуги, посприявши твоєму навчанню мудрості.

— Ти йому казав, що я сагиб?

— А нащо? Я ж тобі казав багато разів, що ми — просто дві душі у пошуках визволення. Він сказав, і тут якраз до речі, що Річка Зцілення постане саме так, як мені снилося — якщо буде треба, вона вирине у мене з-під ніг. Бач, я знайшов Шлях, який звільнить мене від Колеса, то хіба мені треба перейматися шляхами між простих полів на землі, котрі суть ілюзія? Це не має сенсу. У мене є мої сни, які повторюються щоночі, у мене є джатака, і в мене є ти, Друже Усього Світу. У твоєму гороскопі було сказано — а я про це не забув — що Червоний Бик на зеленому полі приведе тебе до почесті. Хто, як не я, бачив, що здійснилося це пророцтво? Авжеж, я був інструментом тому. А ти мені знайдеш мою Річку і станеш інструментом навзаєм. Пошук досягне мети!

Він звернув своє жовте, як слонова кістка, лице, спокійне та незворушне, у напрямку Гір, які його вабили, і довга його тінь стелилася далеко вперед по дорожній пилюці.

Розділ 13

Хто прагне моря? — безмірний підйом і виснажливий скид —

трепет, затримка і поверт, коли враз виринає бушприт —

рівні пасатні вали, що ховають сапфір поміж збрижених брил —

і на рифи спрямований шквал, і на клівері грім з-під вітрил —

море дивує щораз, і щораз найнезмінніше з див:

море — разом — ярість і мир…

Саме так — не інак, саме так — не інак,