Ярино, вогнику мій - Ярослава Дегтяренка

– Я і в думках не смів допустити, що можу поширюватися про накази мого…

– Замовкни, собако! Ти тільки те й робиш, що підслуховуєш і підглядаєш за всіма та плетеш інтриги, як павук павутиння! – обірвав його Іслям, бо чудово знав, яка Сіразі погань.

– Усе, що я роблю, лише для блага мого повелителя, – з гідністю відповів євнух.

– Іди! – наказав хан.

Сіразі низько вклонився і чинно пішов. А Іслям у задумі повернувся на свій диван і присів – його веселощі минули, і тепер ця подія викликала досаду. Його дратувала Ярина, яка втерлася в довіру до сестри, і першим спонуканням було наказати Сіразі задушити цю ненависну дівку. Але потім Іслям збагнув, що її смерть буде горем для Шахіна. А ще любляча сестра неодмінно пришле іншу дівчину. А завести собі наложницю на догоду сестрі та звичаям, коли стіни його опочивальні ще зберігали дух коханої Саадат, Іслям вважав блюзнірством і наругою над її пам’яттю. Але огида Ярини подарувала зручну лазівку: євнух донесе сестрі, що наложниця сподобалася, і та відчепиться, а дівчина теж буде мовчати. Нарешті йому дадуть спокій і залишать наодинці з його скорботою!

Яринка швидше за вітер добігла до покоїв Шахіна і вже перед самими дверима зупинилася, переводячи дух і не тямлячи себе від радощів. «Господи, дякую, що Ти позбавив мене від цього шкарбуна!» – думала дівчина, входячи в спальню. Вона вже збиралася лягати спати, коли в кімнату прослизнув Сіразі.

– Ківілчам, – ледь чутно покликав він її українською мовою, – ти в сорочці народилася! Хан не наказав тебе стратити. Навпаки, наказав виділити тобі окремі покої і всім говорити, що тепер ти його улюблена наложниця. Ти хоч розумієш, як тобі пощастило!? Тільки благаю тебе Христом, Аллахом і ще ким завгодно – не смій нікому про це говорити! Ти чого? – здивувався Сіразі, бо дівчина змінилася на обличчі.

– Мені що, доведеться з ним спати? – запитала Яринка.

– Не доведеться! – відмахнувся від неї Сіразі. – Вочевидь, хан зрозумів, що ти – просто набита дурепа!

– Тоді я нічого не розумію!

– А тобі не треба багато розуміти! Ліпше зрозумій, що тепер ми з тобою зіграємо партію проти Ферхата! До тебе дуже прихильна ана-беїм, тебе обожнює маленький…

– Не смій уплутувати мене в свої інтриги, падлюко! – зло прошипіла Ярина. – Через твої підступи я ледь не опинилася в ліжку цього старого козла!

– Думай, що говориш! – зашипів Сіразі, злякано озираючись на всі боки. – Краще думай, як вижити! Вранці я переведу тебе в інші покої, – і вийшов.

Присівши на свою постіль, Яринка замислилася над цим новим поворотом її долі: «Чому ж хан не стратив мене, коли люто ненавидить? І чому наказав розпустити чутку, що я йому сподобалася?» Її погляд упав на маленького Шахіна, який солодко сопів, відкривши рота. «Ось чому! Він пощадив мене тільки заради сина. І заради своєї сестри, бо не хоче її засмучувати! Господи, до чого ж огидні люди! Тут справді всі крутяться навколо Латіфи, брешуть їй, аби догодити. Отже, тільки вона зможе мене захистити. І обов’язково треба порахуватися з Сіразі та Ферхатом! Скільки можна бути веретеном у їхніх руках?! Я помщуся їм обом!» – з лютою ненавистю до обох євнухів думала Яринка.

Вранці Сіразі переселив Ярину в окрему кімнату, яка містилася неподалік від покоїв Шахіна. Увійшовши у своє нове помешкання, Яринка прискіпливо окинула його поглядом – стіни розписані витонченими, сіро-блакитними візерунками, серед яких було кілька майстерно виконаних каліграфічних цитат із Корану, стеля прикрашена різьбою, уздовж однієї стіни тягнувся довгий диван, встелений килимами, біля другої стояло ліжко, а на вікнах були дерев’яні віконниці, ажурні, немов мереживо.

– Подобається? – запитав Сіразі, уважно спостерігаючи за дівчиною.

– Годиться, – недбало зронила Ярина.

– Досі злишся на мене, Ківілчам-бікеч?[62] – осміхнувся євнух. – Але якби не я, то ти б досі прала білизну.

– Краще прати білизну, ніж служити знаряддям у твоїх інтригах!

– Кому що подобається, той тим і вдавиться! – їдко відповів Сіразі. – Тобі краще дружити зі мною, інакше ти швидко вилетиш звідси! – попередив він.

– Іди звідси, – із презирством наказала Ярина.

Євнух осміхнувся і поважно пішов. А Яринка присіла на диванчик, ще раз окинула поглядом на свої хороми і гірко усміхнулася. Згадався їй степовий шлях, торг татарина і купця та відчай від своєї тодішньої безпорадності, згадався Аяз і його палке кохання, ненависть його матері… «Боже, і півтора року не минуло, а я встигла стільки всього пережити! Але ж моя доля могла скластися гірше, ніж зараз. Що ж буде зі мною далі? Що ці двоє мерзотників іще учинять? Боже, не покинь мене і захисти від цих негідників!» – думала Ярина, розуміючи, що вона всього лише пішачок у грі двох євнухів.

Перший час Яринку до глибини душі принижувало становище ханської коханки, але, поміркувавши, вона вирішила, що непогано влаштувалася – навряд чи хан вимагатиме від неї любові. Отже, нічого й злитися! Тим паче статус бікеч кардинально змінив її життя – Ярина більше не працювала, до неї приставили служницю й утримували з гаремної скарбниці.

Шахін, звичайно, спочатку обурився, що Ківілчам більше не житиме з ним, але швидко заспокоївся, бо дівчина присвячувала весь свій час тільки йому. Він часто прибігав посеред ночі до Ярини й укладався спати з нею. У свідомості хлопчика дівчина заміняла померлу матір. А ще дарувала йому тепло і ласку, яких потребує будь-яка дитина, хоч би й султан Кримського ханства, бо ясно бачила, що за зовнішньою вередливістю Шахіна ховається чуйне і добре сердечко. Тільки ніхто цього не хоче помічати.

Латіфа не могла натішитися, тому що брат повеселішав – люблячій сестрі й на думку не спало, що Іслям учинив як чоловік, сховавши своє горе глибоко в душі і більше не виказуючи скорботи. Цю переміну жінка приписала Ярині і тому часто запрошувала її на посиденьки і розваги, що їх влаштовували мешканки гарему, або брала з собою на прогулянки, чим мимоволі викликала роздратування у невістки та інших жінок.

Ярина помічала ці косі погляди і розуміла, що невдовзі буде змушена захищатися від нападок завидниць. Тому рішуче і з гідністю обрубала прояви будь-якої зневаги