Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

Він міг нескінченно водити їх за носа, подумав Том. А Мардж усе підтвердить, вистачить лише її емоційної реакції на питання про Дікі. Італійській поліції ніколи не довідатись, які насправді почуття мав до неї синьйор Ґрінліф. Він і сам цього достеменно не знав!

— Ні, — сказав Том. — Дікі ніколи не ділився зі мною сокровенним. Але я знаю, що він дуже симпатизував Марджорі. — А тоді додав: — Вона теж була знайома з Фредді Майлзом.

— Як близько вони були знайомі?

— Ну… — протягнув Том, ніби хотів показати, що може розповісти більше, варто йому тільки захотіти.

Лейтенант не вгавав.

— Оскільки ви певний час прожили разом із синьйором Ґрінліфом у Монджибелло, гадаю, що ви можете бодай у загальних рисах розповісти нам про знайомства та зв’язки Дікі. Це дуже важливо.

— Може, вам краще запитати про це синьйорину Шервуд? — запропонував Том.

— Ми говорили з нею в Римі… до того як зник синьйор Ґрінліф. Ми домовились зустрітися ще раз, коли вона приїде до Генуї, звідки має вирушити кораблем до Америки. Зараз вона в Мюнхені.

Він мовчки вичікував, що буде далі. Лейтенант же чекав, поки він розкаже щось більше. Тепер Том заспокоївся. Усе йшло так, як він і сподівався у хвилини найбільшого оптимізму: у поліції не було до нього жодних претензій, його ні в чому не підозрювали. Раптом він відчув себе цілком безневинним і навдивовижу сильним, вільним від будь-якої провини, як і його стара валіза, з якої він старанно здер наліпку, яку наклеїли в камері схову Палермо. Тоді озвався своїм обережним і по-ріплівськи серйозним голосом:

— Я пригадав. Коли я ще був у Монджибелло, Марджорі спершу казала, що не поїде до Кортіни, а потім змінила свою думку. Не знаю чому. Можливо, це має якийсь стосунок…

— Але вона не їздила до Кортіни.

— Так, але, мені здається, тільки тому, що не поїхав синьйор Ґрінліф. Скидається на те, що він настільки їй подобається, що вона не захотіла їхати туди без нього, бо дуже хотіла, щоб вони поїхали разом.

— Ви припускаєте, що синьйор Мелейз та синьйор Ґрінліф могли посваритися через синьйорину Шервуд?

— Не знаю. Все може бути. Мені лише відомо, що синьйору Майлзу вона теж подобалась.

— Он воно що. — Лейтенант нахмурився, обмірковуючи почуте. Він глянув на молодого полісмена, який, очевидно, теж слухав, однак, судячи з його застиглого обличчя, не мав чого додати.

З його слів виходило, що Дікі був ревнивим коханцем, подумав Том, який не дозволив Мардж поїхати розважитись у Кортіні, тому що вона нерівно дихала до Фредді Майлза.

Сама думка про те, що хтось, а тим паче Мардж, міг віддати перевагу тому косоокому бикові, а не Дікі, страшенно насмішила Тома. Та він миттю опанував себе й надав своєму обличчю здивованого виразу.

— Ви справді думаєте, що Дікі від чогось утікає, чи, може, його зникнення — це просто збіг обставин?

— О, ні. Занадто багато підозрілого. Спершу ті чеки. Ви, напевне, читали про це в газетах.

— Я не зовсім зрозумів, у чому там справа.

Офіцер узявся пояснювати. Він точно пам’ятав, якого числа було підписано чеки та скільки експертів вважали їх підробленими. Він також зазначив, що синьйор Ґрінліф заперечив підробку власного підпису.

— Утім, коли банк попросив його з’явитися, щоб з’ясувати цю справу з підробками, а поліція викликала його до Рима, аби поговорити про вбивство його друга, він несподівано щез… — Лейтенант розвів руками. — Це може означати лише одне — він тікає від нас.

— Ви ж не думаєте, що хтось міг убити його, — тихенько запитав Том.

Лейтенант здвигнув плечима й застиг у такій позі майже на чверть хвилини.

— Сумніваюся. Наявні в нас факти не вказують на таку можливість. Це малоймовірно. Ebbene… Ми зв’язалися по радіо з усіма великими й малими кораблями, які відпливали з Італії. Він або взяв якийсь маленький човен, не більший за рибальський, або переховується десь в Італії. Або, можливо, десь у Європі. Ми здебільшого не фіксуємо імен тих, хто перетинає кордон, а в синьйора Ґрінліфа було кілька днів, щоб виїхати. Як би там не було, я вважаю, що він переховується. І поводиться так, ніби в чомусь винен. Щось таки трапилося.

Том серйозно глянув на нього.

— Ви коли-небудь бачили, як синьйор Ґрінліф підписував ті чеки? Особливо за січень і лютий?

— Бачив одного разу, — сказав Том, — але то було в грудні. Я не був з ним у січні й лютому… Ви справді підозрюєте його у вбивстві синьйора Майлза? — вкотре недовірливо перепитав він.

— У нього немає алібі, — відповів офіцер. — Він казав, що після відходу синьйора Мелейза пішов на прогулянку, але ніхто цього не бачив. — Раптом він показав пальцем на Тома. — До того ж… ми дізналися від синьйора Вена Гоустона, друга синьйора Мелейза, що синьйор Мелейз довго розшукував синьйора Ґрінліфа в Римі, ніби синьйор Ґрінліф намагався від нього сховатися. Може бути, що синьйор Ґрінліф за щось