Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

— Зрозуміло, — відказав Том.

— Ecco[83], — підсумував лейтенант. Він дивився на Томові руки.

Чи принаймні Томові здалося, що він дивився на його руки. Він, звісно ж, знову надягнув свій перстень, але хтозна, може, полісмен запримітив якусь схожість? Том сміливо простягнув руку до попільнички й загасив цигарку.

— Ebbene, — підводячись, сказав лейтенант. — Щиро вдячний за вашу допомогу, синьйоре Ріплі. Ви один із небагатьох, хто може бодай щось розповісти нам про особисте життя синьйора Ґрінліфа. Люди, яких він знав у Монджибелло, навдивовижу небагатослівні. Типова риса італійців! Знаєте, бояться поліції. — Він засміявся. — Маю надію, що в майбутньому, якщо виникне потреба знову звернутися до вас, ми зможемо одразу вас знайти. Частіше зупиняйтеся в містах і рідше ночуйте в сільській місцевості. Якщо ви, звісно, не палкий шанувальник найвіддаленіших закутків Італії.

— Таки-так! — із захватом вигукнув Том. — Я вважаю, що Італія — найгарніша країна Європи. Якщо хочете, я сам повідомлятиму вам у Рим про своє місцеперебування. Я не менше від вас хочу знайти свого друга. — Він сказав це так, ніби наївний Том Ріплі уже забув, що Дікі підозрюють в убивстві.

Лейтенант простягнув йому картку зі своїм іменем та адресою поліційного відділку в Римі. Кивнув і додав:

— Grazie tante, синьйоре Ріплі. Buona sera!

— Buona sera, — відповів Том.

Молодий полісмен уже на порозі віддав йому честь, Том кивнув у відповідь і зачинив за ним двері.

Здавалося, що він може злетіти — як птах, розкинувши крила, вилетіти у вікно! Оце недоумки! Вони були так близько до розгадки, що могли торкнутися рукою, та ніяк не второпали! До них не дійшло, що Дікі Ґрінліф утікав від тієї справи з підробками саме тому, що то й не був Дікі Ґрінліф! Єдине, що їм вдалося докумекати, — що Дікі Ґрінліф міг бути причетний до вбивства Фредді Майлза. Але Дікі Ґрінліф помер, віддав кінці, врізав дуба, а йому, Тому Ріплі, нічого не загрожувало! Він узяв слухавку.

— З’єднайте мене, будь ласка, з «Ґранд-готелем», — сказав він кострубатою італійською Тома Ріплі. — Il ristorante, per piacere[84]. — Чи можу я забронювати столик для одного на половину десятої? Дякую. Моє прізвище Ріплі. Р-і-п-л-і.

Сьогодні він влаштує собі чудову вечерю. А потім дивитиметься на залитий місячним сяйвом Ґранд-канал. Спостерігатиме, як неспішно пропливатимуть гондоли, як гондольєри і їхні весла відкидатимуть тіні на посріблену воду. Зненацька він страшенно зголоднів. Він збирався почастувати себе чимось вишуканим і дорогим — чим там славився «Ґранд-готель»: грудинкою фазана чи petto di pollo[85], але спершу він замовить cannelloni[86] під ніжним вершковим соусом та добре вино і повільно потягуватиме його, смакуючи мріями та планами на майбутнє.

Поки перевдягався, йому сяйнула геніальна ідея: треба сховати серед своїх речей конверт із написом «Не відкривати до такого-то часу», а всередину помістити заповіт, підписаний Дікі, у якому той нібито заповідає йому свої гроші та щомісячні доходи. Оце справді чудова ідея.

Венеція

28 лют., 19________

Шановний містере Ґрінліф!

Я припустив, що за наявних обставин ви не заперечуватимете проти мого листа, у якому я хочу повідомити вам усе, що знаю про Річарда. Видається, що я був останнім, хто бачив його.

Я бачився з ним у Римі близько 2 лютого в готелі «Інґлатерра». Як ви знаєте, це було всього лише через два чи три дні після смерті Фредді Майлза. Дікі був засмучений і знервований. Він казав, що вирушить до Палермо, як тільки поліція закінчить допитувати його стосовно смерті Фредді, і мені здалося, що йому не терпілось якомога швидше забратися з Рима, що, зрештою, не дивно, але мушу сказати, що Річард виглядав страшенно пригніченим, і це насторожило мене значно більше за його знервованість. У мене з’явилася підозра, що він може скоїти щось страшне. Може, навіть із собою. Він також не хотів бачитись зі своєю подругою Марджорі Шервуд і казав, що спробує уникнути зустрічі з нею, якщо вона приїде з Монджибелло й захоче поговорити з ним про убивство Майлза. Я спробував умовити його зустрітися з нею. Не знаю, чи вони бачились. Мардж має якийсь заспокійливий вплив на людей. Мабуть, ви знаєте.

Я намагаюся сказати вам — мені здається, що Річард міг накласти на себе руки. Зараз, коли я пишу цього листа, його ще не знайшли. Сподіваюся, поки він дійде до вас, Річарда вже знайдуть. Я, певна річ, навіть не сумніваюся, що він жодним чином не причетний до смерті Фредді, але мені здається, що це приголомшливе вбивство, а також допити вивели Річарда з рівноваги. Це послання не з приємних, і мені