Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

справді шкода, що мушу вам його написати. Може, воно буде зайвим і виявиться, що Дікі (з огляду на його темперамент), просто десь переховується, вичікуючи, коли вляжеться усе це сум’яття. Але час минає і мене дедалі більше охоплює тривога. Тож я подумав, що повинен написати вам цього листа, просто щоб ви знали…

Мюнхен

3 бер., 19________

Дорогий Томе!

Вдячна за твого листа. Це дуже люб’язно з твого боку. Я письмово відповіла на питання поліції, а ще з одним полісменом розмовляла особисто. Я не минатиму дорогою Венецію, але дякую за твоє запрошення. Післязавтра я їду до Рима, аби зустрітися з батьком Дікі, який прилітає до Італії. Авжеж, я погоджуюся з тобою, ти добре зробив, що написав йому.

Я так розхвилювалася через ці події, що занедужала на середземноморську гарячку, або, як називають її німці, Foehn[87], а може, підхопила якийсь інший вірус. Буквально ось уже чотири дні не можу підвестися з ліжка, інакше б уже давно повернулася до Рима. Тож вибачай за такого недоладного і, може, трохи дурнуватого листа, який ніяк не годиться для відповіді на твоє миле та люб’язне послання. Але мушу сказати, що ніяк не погоджуюся з твоїм припущенням, ніби Дікі міг накласти на себе руки. Це зовсім на нього не схоже. Ти можеш сказати, що люди ніколи не показують, що замислили покінчити з собою, і все таке, але нізащо не повірю, що Дікі міг це зробити. Що завгодно, тільки не це. Його могли вбити у якомусь провулку в Неаполі або й навіть у Римі, але хтозна, чи він узагалі повернувся до Рима після того, як покинув Сицилію. А може, йому набридли всі ті допити й він вирішив сховатися. Гадаю, саме це він і зробив. Я рада, що ти вважаєш цю історію з підробками звичайнісінькою помилкою. Банку, звісно ж. Я теж так думаю. Дікі так змінився після листопада, що його почерк теж міг змінитися. Маю надію, що, поки ти отримаєш цього листа, уже з’являться якісь новини. Отримала телеграму від містера Ґрінліфа про його приїзд до Рима, тож варто поберегти сили для нашої зустрічі.

Приємно нарешті дізнатися твою адресу. Ще раз дякую за листа, поради й запрошення.

Усього найкращого, Мардж.

P. S. Я не розказала тобі чудових новин. Видавець зацікавився моєю книжкою про Монджибелло! Перед тим як запропонувати контракт, він хоче побачити весь твір, але це звучить справді обнадійливо! Тепер би тільки закінчити цю кляту книжку!

М.

Вона вирішила налагодити з ним стосунки, подумав Том. Та й поліції, мабуть, заспівала про нього зовсім іншої пісні.

Зникнення Дікі викликало в італійській пресі неабиякий ажіотаж. Мардж, чи ще хтось, дав газетам фотографії. В «Епока» опублікували світлину Дікі, на якій він плив своїм вітрильником у Монджибелло, в «Оджі» розмістили знімки Дікі на пляжі й на терасі кафе «У Джорджіо», а ще фотографію Дікі разом із Мардж — подругою зниклого Дікі й убитого Фредді — обоє посміхалися і сиділи, обійнявшись за плечі. Надрукували навіть діловий портрет його батька, Герберта Ґрінліфа-старшого. Том знайшов мюнхенську адресу Мардж якраз у цій газеті. Протягом останніх двох тижнів «Оджі» оповідала історію життя Дікі, описуючи його «бунтівні» шкільні роки, а його особисте життя в Америці й мандрівки до Європи задля мистецтва розмалювали такими яскравими фарбами, що Дікі перетворився на Еррола Флінна[88] із талантами Поля Ґоґена[89]. Ілюстровані тижневики завжди подавали останні звіти поліції, у яких, фактично, не було нічого нового, приправляючи все це різноманітними припущеннями й теоріями, які нафантазували самі журналісти. Найулюбленішою була версія, що Дікі втік з іншою дівчиною — саме ця дівчина могла підписувати його чеки — і зараз під чужим іменем відпочиває собі десь на Таїті, у Південній Америці або Мексиці. Поліція досі безуспішно прочісувала Рим, Неаполь і Париж. Жодних відомостей про ймовірного вбивцю Фредді Майлза чи про те, як хтось бачив, що Дікі Ґрінліф кудись волочив Фредді Майлза, або навпаки — Фредді Майлз волочив Дікі. Том не міг збагнути, чому поліція приховувала це свідчення від журналістів. Може, тому, що не мала жодних доказів і такі звинувачення на адресу Дікі звучали б як наклеп? Том втішився, коли в газеті його назвали «вірним другом» зниклого Дікі Ґрінліфа, який добровільно розказав поліції все, що знав про характер і звички Дікі, і не менше за інших був приголомшений його зникненням. «Синьйор Ріплі, один із молодих заможних американських гостей Італії, — писалося в «Оджі», — мешкає у Венеції, у палаццо, що виходить на площу Святого Марка». Це сподобалося йому найбільше. Він навіть вирізав цей схвальний відгук.

Том раніше не вважав своє помешкання «палацом», але так італійці називали усі двоповерхові будинки в стриманому стилі, побудовані зо дві сотні років тому, парадні двері яких виходили на Ґранд-канал. Зазвичай до них можна було дістатися тільки гондолою, а широкі кам’яні сходи від ґанку збігали аж до води. Кремезні залізні двері відмикалися масивним ключем завдовжки вісім дюймів, а за тими залізними дверима були ще одні звичайні двері, які теж відмикалися великим ключем. Том здебільшого послуговувався простими «задніми дверима», які виходили на Віа Сан-Спірідіоне, за винятком хіба що тих випадків, коли хотів уразити своїх гостей і привозив їх до