Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Друга партія, друзі Цезаря, складалася з талановитих вояків, які відверто віддавалися життєвим насолодам і задоволенню своїх пристрастей, спираючись на пристрасті своїх співгромадян.

Клеопатра недовго вагалася з вибором; вона розставила тенета жіночих чарів на Антонія, нехтуючи Цицероном, який їй цього ніколи не пробачив, як можна легко переконатися, читаючи листи, які він писав у цей час до свого приятеля Аттика.

Цариця, яку зовсім не цікавило розв’язання загадки, приховані пружини якої вона пізнала, чимшвидше повернулася до Александрії, де юний чоловік зустрів її з усім завзяттям палкого серця. Жителі Александрії поділяли його радість. Здавалося, що Клеопатра й сама переживає щастя, зумовлене її поверненням; до неї були скеровані всі помисли, але люди, які більше з нею спілкувалися, добре знали, що лиш політичні цілі були головними стимулами тих визнань, у яких було більше прикидання, ніж правди. І дійсно, як тільки вона переконалася у відданості жителів Александрії, то одразу поспішила до Мемфіса, де з’явилася в костюмі Ізиди з коров’ячими рогами на голові. Єгиптяни шаліли за нею. Далі вона в подібний же спосіб зуміла завоювати прихильність нубійців, ефіопів, лівійців та інших народів, що жили поряд з Єгиптом.

Нарешті цариця повернулася до Александрії, а тим часом убили Цезаря, і громадянська війна вибухнула в усіх провінціях імперії. Відтоді Клеопатра робилася все більш похмурою, часто замислювалась, а ті, що оточували її, дізналися, що вона має намір вийти заміж за Антонія і запанувати над Римом.

Одного ранку мій дід пішов до цариці й показав їй нещодавно привезені з Індії коштовності. Вона дуже їм зраділа, розхвалювала смак мого діда, його старанність у виконанні обов’язків і додала:

— Дорогий Єзекіє, ось банани, привезені з Індії тими самими купцями з Серендіба, від яких ти отримав свої коштовності. Віднеси ці фрукти моєму юному чоловікові й попроси, щоб він їх одразу з’їв — з любові, яку відчуває до мене.

Мій дід виконав це доручення, а молодий цар сказав йому:

— Оскільки цариця заклинає мене любов’ю, яку відчуваю до неї, щоб я негайно з’їв ці фрукти, то хочу, аби ти був свідком, що жодного не залишилось.

Але як тільки він з’їв три банани, обличчя в нього скривилося від болю, очі вилізли мало не на лоба, він страшно закричав і впав бездиханний на подушки. Мій дід зрозумів, що став знаряддям жахливого злочину. Він повернувся додому, роздер на собі одежі, одягнув веретище й посипав голову попелом.

Через шість тижнів цариця послала по нього й сказала:

— Тобі, мабуть, відомо, що Октавіан, Антоній і Лепід розділили між собою римську імперію. Мій дорогий Антоній отримав під час поділу схід, тож я хотіла б виїхати назустріч новому правителю на Сицилію. З цією метою доручаю тобі, щоб ти наказав збудувати корабель у формі мушлі й обкласти його всередині й зовні перламутром. Палуба має бути охоплена майстерною золотою сіткою, через яку можна буде бачити мене, як я з’явлюся у вигляді Венери, оточеної ґраціями й амурами. А тепер іди й постарайся виконати мої накази з властивою тобі тямущістю.

Мій дід упав цариці до ніг зі словами:

— Повелителько, прошу тебе зважити на те, що я єврей, і все, що стосується грецьких божеств, для мене є святотатством, якого я ні за що не можу припуститися.

— Розумію, — відповіла цариця, — тобі шкода мого юного чоловіка. Твій біль слушний, і я поділяю його більшою мірою, ніж сама сподівалася. Єзекіє, я бачу, що ти не створений для придворного життя, тому звільняю тебе від виконання обов’язків, які ти виконував до цього часу.

Дід не примушував повторювати йому двічі, він повернувся до себе, спакував свої речі й переїхав у маленький будиночок, який був у нього на березі Мареотійського озера. Там він пильно зайнявся остаточним влаштуванням своїх справ, бо постійно думав про переїзд до Єрусалима. Жив він у повній самотині й не приймав нікого зі своїх колишніх придворних знайомих, за винятком одного тільки музиканта Деллія, з яким його завжди поєднувала справжня дружба.

Тим часом Клеопатра, наказавши збудувати майже такий самий корабель, про який казала, висадилася на Сицилії, жителі якої справді узяли її за Венеру, а Марк Антоній, вважаючи, що вони не так вже й сильно помиляються, відплив з нею в Єгипет, де й відбувся їх шлюб, пишноту якого неможливо описати.

Коли Вічний Жид дійшов до цього місця у своїй розповіді, кабаліст сказав йому:

— Цього на сьогодні досить, мій друже, ми якраз зупиняємося на ночівлю. Ти проведеш цю ніч, кружляючи біля цієї гори, а завтра знову приєднаєшся до нас. Щодо того, що я мав тобі сказати, то відкладемо це на пізніше.

Вічний Жид страшним поглядом глянув на кабаліста і зник у сусідній ущелині.

День двадцять другий

В дорогу ми вирушили досить рано й, проїхавши близько двох миль, побачили Вічного Жида, який, не чекаючи повторного наказу, всунувся поміж моїм конем і мулом Веласкеса і почав так:

Продовження історії Вічного Жида

Клеопатра, ставши дружиною Антонія, зрозуміла: щоб зберегти його серце, їй треба грати радше роль Фрини, ніж Артемізії; простіше кажучи, ця жінка вміла дивовижно легко перетворюватися з куртизанки в чулу й навіть вірну дружину. Вона знала, що Антоній пристрасно віддається насолодам, тому намагалася прив’язати його до себе невичерпними витівками грайливого кокетства.

Двір почав також наслідувати царську пару, місто наслідувало двір, потім уся країна пішла за прикладом міста, так що невдовзі Єгипет став величезною ареною розпусти. Ця безсоромність проникла навіть у деякі єврейські общини.

Мій дід давно б уже переїхав до Єрусалиму, але парфяни якраз захопили місто й вигнали Ірода, онука Антипи, якого Марк Антоній зробив пізніше царем над Юдеєю. Дід мій, вимушений залишатися в Єгипті, сам не знав, куди йому сховатися, бо Мареотійське озеро, вкрите ґондолами, вдень і вночі являло вкрай непристойні картини. Нарешті, втративши терпіння, він наказав замурувати вікна, які виходили на озеро, і закрився у себе зі своєю дружиною Мелеєю і сином, якого він назвав Мардохеєм. Його двері відчинялися тільки для вірного приятеля Деллія. Так минуло декілька років, протягом яких Ірод був проголошений царем Юдеї, а мій дід знову повернувся до свого наміру оселитися в Єрусалимі.

Одного дня Деллій прийшов до нього і сказав:

— Любий друже, Антоній і Клеопатра висилають мене