Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Продовження історії ватажка циган

Ви залишили мене зі страшним віце-королем, який розповідав мені про стан свого маєтку.

— Я це дуже добре пам’ятаю, — сказав Веласкес, — той маєток становив шістдесят мільйонів двадцять п’ять тисяч сто шістдесят один піастр.

— Саме так, — відповів циган, після чого продовжив розповідь:

— Якщо віце-король налякав мене у перший момент зустрічі, то я перелякався ще більше, коли він розповів, що йому витатуювали голкою змію, яка обкручувалася навколо його тіла шістнадцять разів і закінчувалась на великому пальці лівої ноги. Тому я не звертав уваги на все те, що він говорив мені про свій маєток, зате тітка Торрес зібрала всю свою відвагу й сказала:

— Твій маєток, ясновельможний пане, безумовно, великий, але й багатства цієї молодої особи теж мають бути значними.

— Граф Ровельяс, — відповів віце-король, — своєю марнотратністю завдав великої шкоди своєму маєтку, і хоча я взяв на себе всі кошти процесу, проте зміг відсудити тільки шістнадцять плантацій у Гавані, двадцять дві акції копальні срібла в Санлукарі, дванадцять — у філіппінській компанії, п’ятдесят шість — в Асьєнто і деякі дрібніші цінні папери. Тому сьогодні вся сума приблизно становить не більше двадцяти семи мільйонів піастрів.

Тут віце-король викликав свого секретаря, велів йому принести шкатулку з коштовного індійського дерева й, приклякнувши на одне коліно, сказав:

— Донько прекрасної матері, яку я і зараз продовжую любити, прийми, прошу, цей плід тринадцятирічних трудів, бо саме стільки часу знадобилося мені, щоб вирвати це добро з рук твоїх жадібних родичів.

Спершу я хотів прийняти шкатулку з вдячною усмішкою, але думка, що біля моїх ніг стоїть на колінах чоловік, який розбив стільки індіанських голів, та ще й сором від виконання ролі особи протилежної статі, а крім того сам не знаю, що ще, спричинили, що я ледь не втратив свідомість. Але тітка Торрес, хоробрість якої дивовижним чином посилили оті двадцять сім мільйонів піастрів, схопила мене в обійми й учепившись за шкатулку жестом, можливо, надто відвертої жадібності, сказала віце-королю:

— Ясновельможний пане, ця молода особа ніколи не бачила чоловіка, який стояв би перед нею на колінах. Дозволь же, щоб вона повернулася до своїх покоїв.

Віце-король поцілував мені руку, а потім, подавши свою, відвів мене до моїх покоїв. Коли ми залишились самі, то замкнули двері на два засови, і лише тут тітка Торрес віддалася поривам нестримної радості, обціловуючи шкатулку й дякуючи небу за забезпечення Ельвірі не тільки пристойного, а чудового життя.

Невдовзі після цього в наші двері постукали, й увійшов секретар віце-короля з судовим чиновником. Вони переписали папери, які знаходилися в шкатулці, і зажадали від тітки Торрес свідоцтва, що вона їх отримала. Що стосується мене, додали вони, то оскільки я ще неповнолітня, у моєму підписі немає ніякої потреби.

Ми знову замкнулися, і я сказав обом тіткам:

— Щоправда, життя Ельвіри вже забезпечене, але ще треба подумати, як доставити фальшиву Ельвіру театинцям і де шукати справжню.

Ледь я вимовив ці слова, як обидві дами почали гірко нарікати. Тітці Даланосі здавалося, що вона вже бачить мене в руках катів, а сеньйора де Торрес тремтіла від страху за свого сина й племінницю на думку про небезпеки, які загрожують бідним дітям, які блукають десь без допомоги й даху над головою. Охоплені глибоким сумом, ми розійшлися й полягали спати. Я ще довго роздумував над способами виплутатися з ситуації; я міг утекти, але віце-король одразу вислав би за мною погоню. Заснув я, не знайшовши жодного виходу, а нас же тільки півдня відділяло від Бурґоса.

Становище моє робилося чимраз тривожнішим; однак на другий день треба було сісти до лектики. Віце-король гарцював біля моїх дверцят, пом’якшуючи звичну суворість рис сам не знаю, якими чулими усмішками, вигляд яких заморожував мені кров у жилах. Так ми доїхали до схованого в тіні джерела, де застали обід, приготований для нас городянами Бурґоса.

Віце-король висадив мене з лектики, але замість відвести туди, де був накритий стіл, відійшов набік, посадив мене в тіні й, сівши поруч, сказав:

— Чарівна Ельвіро, чим більше я маю щастя зближуватися з тобою, тим більше переконуюся, що небо призначило тебе стати окрасою вечора бурхливого життя, присвяченого добробуту країни й славі мого короля. Я забезпечив для Іспанії володіння Філіппінським архіпелагом, відкрив половину Нової Мексики й примусив скоритися непокірні племена інків. Я весь час боровся за життя: з океанськими хвилями, змінами клімату чи отруйними випарами відкритих мною копалень. І хто ж винагородить мені найпрекрасніші роки мого життя? Я міг присвятити їх відпочинкові, солодким поривам дружби чи почуттям стократно приємнішим. Яким би могутнім не був король Іспанії та Індії, але що ж він може зробити, щоб винагородити мене? Ця нагорода знаходиться в твоїх руках, незрівнянна Ельвіро. Якщо я поєднаю твою долю з моєю, мені більше нічого не залишиться бажати. Проводячи дні тільки у відкритті нових сторін твоєї прекрасної душі, я буду ощасливлений кожною твоєю усмішкою і переповнений радістю від найменшого доказу твоєї прив’язаності, який ти схочеш мені дати. Картина цього спокійного майбутнього, прийде після буревіїв, яких я зазнав у житті, такою мірою захоплює мене, що цієї ночі я вирішив прискорити хвилину нашого поєднання. Зараз я покидаю тебе, прекрасна Ельвіро, і чимшвидше їду до Бурґоса, де ти сама пересвідчишся в наслідках мого поспіху.

Сказавши це, віце-король приклякнув, поцілував мені руку, скочив на коня й помчав чвалом до Бурґоса. Я не мушу описувати вам стан, у якому перебував. Я очікував щонайнеприємніших подій, які всі закінчувались немилосердним шмаганням мене на подвір’ї колеґії театинців. Я пішов приєднатися до двох тіток, які якраз обідали; я хотів розповісти їм про нове освідчення віце-короля, але намагання мої були марні. Невтомний гофмейстер підганяв мене, щоб я вже сідав у лектику; я повинен був його слухатись.

Під’їхавши до брами Бурґоса, ми зустріли пажа мого майбутнього чоловіка, який сповістив нам, що на нас чекають у палаці архиєпископа. Холодний піт, що виступив у мене на чолі, переконав мене, що я ще живий; водночас страх занурив мене в такий стан безпомічності, що лише опинившись перед архиєпископом, я прийшов до тями. Прелат сидів у кріслі напроти віце-короля. Духовенство сиділо нижче крісла, знатні мешканці Бурґоса сиділи біля віце-короля, а в глибині кімнати я помітив олтар, приготований до церемонії. Архиєпископ встав, поблагословив мене й поцілував у чоло.

Шарпаний самими різними