Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

Під час революції не можна виказувати чужим, хто саме тобі допомагає, або що ти знаєш більше, ніж вони думають. Він тепер теж навчився цього. Якщо справа справедлива по суті, то на обман не варто зважати.

Там, у «Гейлорді», він довідався, наприклад, що Валентін Гонсалес, на прізвисько El Campesino, тобто селянин, — зовсім не селянин, а колишній сержант Іспанського іноземного легіону; він дезертирував і бився на боці Абд-ель-Керіма. Але і в цьому нічого негожого не було. А чом би й ні? В такій війні відразу виникає потреба в селянських ватажках, а справжній селянський проводир може виявитися надто схожим на Пабло. Чекати ж, поки з'явиться справжній Селянський Вождь, нема часу, а до того ж і він може мати забагато селянських рис. Тим-то таких проводирів доводиться створювати. Щоправда, коли він уперше побачив Campesino з його чорною бородою, товстими, як у негра, губами й блискучими, витрішкуватими очима, то подумав, що цей може завдати не менше клопоту, ніж справжній селянський вождь. Коли Роберт Джордан бачив його востаннє, йому здалося, що Campesino вже сам повірив у те, що про нього казали, й почав вважати себе за селянина. Це був відчайдушно сміливий чоловік — сміливішого, мабуть, і не знайдеш. Але, господи, як багато він балакав і зопалу він міг наговорити казна-чого, не думаючи про наслідки своєї необачності. А наслідки ці вже не раз давалися взнаки. І все ж він був чудовий командир бригади і не розгублювався у навіть, здавалось би, безнадійних ситуаціях. Йому просто ніколи не спадало на думку, що ситуація може бути безвихідна, тож коли так воно й було, він завжди вмів знайти вихід.

В «Гейлорді» можна було зустріти звичайного каменяра з Галісії, Енріке Лістера, що тепер командував дивізією й також говорив по-російському. Там був і столяр із Андалусії, Хуан Модесто, якому нещодавно доручили командувати корпусом. Він теж не в Пуерто-де-Санта-Марія навчився російської мови — хіба що там були курси Берліца, які відвідували столяри. З-поміж усіх молодих командирів росіяни найбільше довіряли йому, бо він був справжній партієць, «стопроцентний», як вони казали, хизуючись цим американізмом.

Так, «Гейлорд» — саме те місце, де можна завершити свою освіту. Саме там можна довідатись, як усе робиться насправді, а не як воно нібито робиться. Я, мабуть, ще тільки розпочав свою освіту, подумав Роберт Джордан. Цікаво б знати, чи довго пощастить продовжувати її? Все, про що я довідався в «Гейлорді», було розумне й корисне і саме те, що мені потрібне. Щоправда, напочатку, коли він ще вірив у різні дурниці, воно приголомшило його. Але відтоді він багато чого зрозумів і визнав необхідність приховувати правду, і все, про що він довідувався в «Гейлорді», тільки зміцнювало його віру в те, що він вважав справедливим. Він волів знати, як усе було насправді, а не як воно нібито було. На війні завжди багато брехні. Але правда про Лістера, Модесто і El Campesino куди краща за всі вигадки й легенди. Коли-небудь цієї правди більше не приховуватимуть ні від кого, а тим часом він був задоволений, що існує «Гейлорд», де він може узнати її.

Так, туди він пішов би в Мадріді після того, як купив би книжки, полежав у теплій ванні, випив склянку абсенту й трохи почитав. Але всі ці плани він виношував раніше — перше ніж з'явилася Марія. Що ж, гаразд: вони наймуть два номери, і поки він буде в «Гейлорді», вона може робити, що їй заманеться, а він потім прийде до неї. Вона стільки чекала в цих горах, що зможе трохи почекати і в готелі «Флоріда». Адже в Мадріді вони матимуть аж три дні. Три дні — це дуже багато. Він поведе її подивитись братів Марксів у фільмі «Вечір в опері». Цей фільм іде вжи три місяці і, напевно, йтиме ще три. Їй сподобається «Вечір в опері», подумав він. Напевне, дуже сподобається.

Але від «Гейлорда» до цієї печери — довгий шлях. Ні, не цей шлях довгий. Довгий буде шлях з печери до «Гейлорда». Вперше його привів до «Гейлорда» Кашкін, і йому там не сподобалося. Кашкін конче хотів познайомити його з Карковим, тому що Карков дуже цікавиться американцями і тому що він найбільший у світі шанувальник Лопе де Вега і вважає «Овечу криницю» найгеніальнішою з усіх п'єс. Може, вона й справді така, але Роберт Джордан був щодо неї іншої думки.

Готель йому не сподобався, а Карков — сподобався. Карков — найрозумніша людина з усіх, що йому траплялися в житті. Спочатку він йому здався смішним — миршавенький чоловічок у сірому кітелі, сірих бриджах, чорних чоботях, з малесенькими руками й ногами й манерою говорити так, наче він спльовує слова крізь зуби. Але Роберт Джордан не зустрічав ще людини, що мала б такий ясний розум, стільки внутрішньої гідності, зовнішнього зухвальства й таке почуття гумору.

Кашкін відрекомендував Роберта Джордана мало не як легендарну особу, і спочатку Карков поводився з ним образливо-чемно, але потім, коли Роберт Джордан, замість удавати з себе героя, розповів одну історію, дуже кумедну й до того ж таку, що зображала його самого в смішному, ба навіть непристойному світлі, Карков від увічливості перейшов до добродушних шпильок, а потім і до веселого зухвальства, і вони стали друзями.

Коло під'їзду «Гейлорда» стоять вартові з багнетами на гвинтівках, і сьогодні ввечері це, напевне, найприємніше й найбезпечніше місце в обложеному Мадріді. Йому захотілося сьогодні ввечері бути не тут, а там. Хоч і тут непогано тепер, відколи те колесо перестало крутитися. І сніг теж майже перестав.

Він охоче показав би Каркову свою Марію, але незручно приводити її туди, не спитавши спочатку дозволу, а крім того, невідомо ще, як його взагалі приймуть після цього діла. А втім, наступ на той час закінчиться, і Гольц теж буде там, і якщо тут усе пройде успішно, то всі довідаються про його роботу від Гольца. А щодо Марії, Гольц, певно, посміється з нього, нагадає, що він казав раніше про дівчат.

Він нахилився до миски, що стояла перед Пабло, і зачерпнув кухоль вина.

— З твого дозволу, — сказав він.

Пабло кивнув. Видно, заглибився в свої стратегічні міркування, подумав Роберт Джордан. Шукає розв'язання в тій мисці з вином. Але поганець, мабуть, і справді щось тямить, якщо міг так довго й