Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

серед читачів є й такі, які вболівають за Циллі. Що ж буде з бідною дівчиною, коли Франц не повернеться, коли він уже не живий чи просто його нема? О, така не пропаде, можете не хвилюватися, про неї немає чого переживати, вона як та кішка, що завжди приземляється на лапи. У Циллі, наприклад, грошей залишалося ще днів на два, та у вівторок на вулиці вона зіткнулася з Райнгольдом, так, так, саме з Райнгольдом, який зібрався на гульки, виряджений у сорочку з натурального шовку, — найпоказніший джиґун центрального Берліна. Циллі була приголомшена й ніяк не могла в собі розібратися: чи то вона знову в нього закохалася, чи хоче звести з ним давні порахунки.

Вона, майже за Шіллером[136], ховає кинджал у своєму вбранні. Щоправда, це лише кухонний ніж, але все одно — за всі його підлі вчинки вона хотіла б штрикнути його тим ножем куди прийдеться! Постояла вона з ним біля дверей під'їзду, а він усе туркоче до неї, дві червоні троянди, холодний поцілунок. А вона тим часом думає: патякай собі хоч до ранку, а потім я тебе таки штрикну ножем. Але куди? Вона зовсім збентежилася. Хіба ж можна псувати таку гарну річ? Чоловік у такому файному костюмі, та й до лиця він йому нівроку. Вона дріботить з ним по вулиці й каже, що це, напевне, він зманив від неї Франца. Чого б це? Та Франц не повернувся додому, до сьогодні його нема, і що з ним могло трапитися? А тут ще й Труда пішла від Райнгольда. Отже, все ясно як божий день, і хай він нічого не каже, зрозуміло, що Франц злигався з Трудою, яку йому підсунув Райнгольд, а це вже вершина нахабства.

Райнгольд дивується, як то вона все так швидко зметикувала. А що ж тут дивного, вона заходила до нього, а господиня розказала їй про сварку з Трудою. Ах ти ж покидьку, лається Циллі, під'юджуючи саму себе, щоб мати відвагу штрикнути його кухонним ножем, уже нову завів, по тобі ж видно!

Але й Райнгольду навіть з десяти метрів видно, що вона, по-перше, не має грошей; по-друге, зла на Франца; по-третє, досі кохає його, красунчика Райнгольда. Ще б пак, у такому костюмі перед ним жодна не встоїть, особливо коли це повторно, так би мовити, реприза. І тут, відповідно до першого пункту, він видає їй десять марок, відповідно до другого пункту лає Франца Біберкопфа. І де той лазить, хотів би він знати? [Докори сумління? Які ще докори сумління, Орест і Клітемнестра[137], та Райнгольд таких імен навіть ніколи й не чув, він просто щиро бажає, щоб Франц виявився трупом і щоб його ніколи не знайшли.] Але й Циллі не знає, куди подівся Франц, а це свідчить про те, аргументує про себе схвильований Райнгольд, що тому хана. Тож щодо третього пункту, тобто кохання та його рецидиву, Райнгольд приязно каже: «Зараз у мене зайнято, але в травні ти можеш повернутися». «Та ти геть з глузду з'їхав», — лається вона, а сама рада-радісінька, боїться повірити власним вухам. Райнгольд з усмішечкою відказує: «А навіть якщо й так?» Потім прощається і йде собі далі. Райнгольде, о, Райнгольде, ти мій кавалер, Райнгольда, так, Райнгольда люблю я дотепер.

А той перед кожною кнайпою дякує Богу, що є на світі така річ, як шнапс. Що б я став робити, якби в Німеччині закрили всі кнайпи або запровадили сухий закон? Тоді мусив би вчасно зробити вдома запас. Ось зараз і купимо. Який я меткий хлопець, думає Райнгольд, стоячи в магазині й вибираючи різні сорти шнапсу. Тепер він знає, що у нього є не тільки великий мозок і що, коли в цьому буде потреба, то включиться і середній.

Тож ніч проти понеділка минула для Райногольда, принаймні поки що, без наслідків. І якщо хтось ще хоче знати, чи існує на світі справедливість, тому доведеться задовольнитися відповіддю: поки що немає, принаймні до цієї п'ятниці не було.

Ніч із неділі на понеділок, 9 квітня

Велике приватне авто, в яке поклали Франца Біберкопфа, — він зараз без свідомости, одержав укол камфори й морфію — мчить уже дві години. Аж ось Маґдебурґ. Його вивантажили біля якоїсь церкви, двоє чоловіків підняли на ноги всю лікарню. Франца прооперували ще вночі. Праву руку відпиляли аж до плечевого суглоба, скалки від плечевих кісток видалили; забої грудної клітини та правого стегна виявилися, наскільки можна було судити, незначними. Щоправда, не виключалася можливість внутрішніх пошкоджень, наприклад, можливо, невеликого розриву печінки, але серйозного занепокоєння його стан загалом не викликав. Слід було зачекати. Чи багато крови він втратив? Де ви його знайшли? На N-ському шосе, там був і його мотоцикл. Напевне, на нього наїхали ззаду. А тієї машини не бачили? Ні, коли ми натрапили на нього, він уже лежав на дорозі, незадовго до цього ми попрощалися з ним в Z, він поїхав ліворуч. Так, то паскудне місце, там завжди страшна темінь. Саме там воно й трапилося. Панове ще затримаються тут? Та, пробудемо кілька днів; це мій шваґер, його дружина приїде навздогін сьогодні або завтра. Ми зупинилися навпроти, якщо раптом будемо вам потрібні. Перед дверима операційної один із двох панів ще раз звертається до лікарів: справа, звісно, кепська, але нам би не хотілося, щоб принаймні через вас ця історія набула розголосу. Почекаємо, поки він отямиться, і спитаємо, що він сам про все це думає. Він не любитель процесів. Свого часу він і сам був одного збив, нерви! Як вам буде завгодно. Нехай спершу одужує.

Об одинадцятій годині — перев'язка. Сьогодні ранок понеділка, винні в цій біді, зокрема і Райнгольд, веселі й п’яні в дупу, щось голосно варнякали, гуляючи у Вайсензее; тим часом Франц уже зовсім прийшов до тями, лежить у чистому ліжку, у гарній палаті, груди в нього так туго перебинтовані, що аж страшно, він запитує у сестри-жалібниці, де це він опинився. Вона розповідає те, що чула від сестри з нічної зміни та втямила з розмов. Франц при свідомості. Він усе розуміє, намагається намацати своє праве плече. Сестра кладе руку назад: треба тихенько лежати. Він пригадав, як лежав у грязюці посеред дороги, як з рукава текла кров, він це відчував. Потім поряд з'явились якісь люди, і тут з ним ніби щось сталося. Що ж цієї миті сталося з Францом? Він для себе прийняв рішення. Від залізних ударів